«Корупція, свавілля, брехня повинні піти у минуле», –

З бізнесменом, екс-головою місцевої держадміністрації та громадським активістом Ростилавом Яремою мала зустрітися в Кам’янці, але не вдалося - якраз повіз допомогу в зону АТО (помітила - хто був в авангарді на Майдані, той зараз або воює, або волонтерствує. Третього не дано). Знаю лише, що стояв у перших лавах у Революції Гідності у Києві, прикривався від куль дерев’яним щитом в найстрашніші дні, у лютий мороз був облитий «беркутівцями» водою. Аж тут через кілька днів отримую електронкою відповіді на ті питання, які ми мали обговорити. Тож мій вам журналістський респект, Ростиславе Тарасовичу!

«Впродовж двох з половиною місяців перебування на Майдані не було такого дня, який би не залишив слід в душі. Але одна історія в моїй пам’яті посіла особливе місце. Моїм завданням від Ради Майдану була координація дій вночі. В цей час доби людей на Майдані стає менше, а роботи і небезпеки завжди більше. Та й холодно по-дорослому. В одну із таких ночей до мене підійшов вартовий і каже, що там, на Інститутській, група якихось підозрілих осіб все роздивляються, «винюхують». Мовляв, варто, аби я з ними поспілкувався.

Виявилося, що це гості з Санкт-Петербурга. Дехто із них тут вже втретє. Спочатку приїхала одна сім’я. А потім іще три родини. Захотіли відчути та побачити на власні очі вітер свободи. Вони перебували під великим враженням. Ведучи бесіду, ми пішли Майданом. Так сталося, що в одного з чоловіків взуття було геть промокло, аж квакало. Там, на Грушевського, беркутня мали за звичку нас поливати із брандспойтів. Напевне, саме там російській гість і потрапив в одну з калюж. На дворі було -15. Одна із волонтерок, неподалік Будинку профспілок, побачила це і запропонувала йому перевзутися в биті валянки і вовняні шкарпетки, а його чобітки віднесла посушити. Ця увага і опіка наскільки вразила росіян, що у них в прямому сенсі очі були квадратні...
Ми підійшли до дядька Степана, який кожної ночі варив євроборщ. Їх пригостили. Пізніше вірменин Сурен, який опікувався кухнею, де переважно готувалися каші, теж наполіг, щоб російські гості скуштували його фірмову страву. Але не це головне...

Щогодини на Майдані відбувалася служба Божа і виконувався державний гімн. Де, хто і що не робив би, люди підіймалися та молилися і співали «Ще не вмерла...» Звернув увагу, що наші російські друзі також вставали і підспівували наш гімн. В їхніх очах читав надзвичайну гордість і велику повагу до Майдану, до громади, до всього українського народу.
Прощаючись, вони кинули в скриньку значну суму грошей зі словами: «Ваша победа дает нам надежду, что и у нас когда-нибуть что-то изменится. Вы мечтаете войти в состав Европейского Союза, не понимая, что вы уже Европа».

Що на мою думку змінилося після Майдану?

Переконаний: як би не намагалися інформаційно забруднити нашу свідомість і мізки — душу і серце не обманути. Ми вже в думках, в бажанні, в розмовах — вільні.

Так, ми сьогодні не бачимо змін в правоохоронних органах, в судовій системі, в чиновницькому апараті, але так все не буде. Сьогодні стримуючим фактором розвитку держави є війна на Сході. Та зміни не за горами. Глибоко переконаний, що народ є рушійною силою усіх змін. Він свій вибір зробив. І хто стане на нашому шляху, той піде в небуття.

Сьогодні ми чекаємо рішучих кроків від Президента, прем’єр-міністра, коаліції. Корупція, свавілля, брехня повинні піти у минуле. Якщо цього не відбудеться — буде третій майдан, який, як весняна повінь, змиє з української землі увесь непотріб та нечисть.

Я вірю, що ми станемо успішною країною. А віра для мене - понад усе!»