clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Багатодітна родина з Хмельницького щотижня готує по сто літрів салату для воїнів АТО

Дмитра Скрипника

«Хочу, щоб кожен захисник, отримавши наш гостинець, відчув турботу та душевне тепло», - каже пані Оксана.. Фото: Дмитра Скрипника

А продукти для переробки збирають у селах Городоцького району.

 Корейська морква, квашена капуста, енергетична суміш із горішків та сухофруктів, паштет із сала... І це далеко не повний перелік страв, які передає на схід хмельничанка Оксана Ціцьвіра. Цілісінькими днями вона мішками переробляє овочі: чистить, шаткує, тре та нарізає, перемелює та збиває в блендері... А щовечора жінка з чоловіком Ігорем та двома старшими донечками Каріною та Христиною фасує всі ці заготовки у пластикові контейнери й складає у ящики. Потім родина відправляє їх у зону АТО, щоб наші солдати, скуштувавши домашніх смаколиків, бодай на хвилинку згадали дім та відчули материнську турботу. І навіть маленький 1,5-річний синочок Орест не залишається осторонь, підходить до величезних каструль із дерев'яною ложкою, перемішує салати та каже: «Мама, дядя ам-ам!».

«Чоловік не воює, тож мусимо бодай щось робити»
Раніше Ігор та Оксана Ціцьвіра допомагали нашим військовим грошима. Не зважаючи на те, що їхня родина багатодітна, намагалися щотижня виділяти хоча б по 100 гривень із сімейного бюджету. Потім родина почала складати посилки із одягом та усілякими дрібничками. Ініціатором був глава сімейства. «Ігор не міг спокійно дивитися новини по телевізору. Казав мені, що якщо сам не воює на сході, то мусить бодай щось робити тут, — розповідає пані Оксана. — Ми довго думали, яка саме допомога найбільше потрібна нашим хлопцям. Хотілося, щоб гостинець не був «безликим», щоб отримавши його, кожен захисник відчув турботу та душевне тепло. Оскільки я непогано готую, то вирішила робити те, що вмію. Акцент зробили на корейські, мариновані та квашені страви, які не псуються, добре транспортуються. Крім того, вони гостренькі, що є актуальним у холодну пору року. Першу партію робили своїми силами. Трохи корейських та маринованих салатів, трохи квашених огірків розфасували у блістерні контейнери. На балконі у мене стояв мішок із горіхами. Ми порадилися й вирішили, що нам його й за два роки не з’їсти. Отож докупили ще фундука, кеш’ю, сухофруктів, родзинок і запакували у пакуночки такі собі енергетичні суміші. Солдату дуже зручно носити такий гостинець у кишені й перекушувати просто на ходу. Ще у мене знайшлися сушені трави й ягідки ожини, малини, суниці. Їх також розклали у целофанові пакуночки, додавши у кожен сушені апельсинові шкірки й роздрукований на принтері кольоровий папірець із написом «Слава героям!».
Як тільки про наш домашній міні-салатний цех дізналися родичі й друзі, одразу ж почали прилучатися. Хтось моркву приніс, хтось декілька капустин, хтось буряк. Батько нашого кума тре й маринує хрін, бабусі знайомих — чистять часник та товчуть горіхи.
Ми зв’язалися із хлопцями на сході й запитали, чого їм ще б хотілося скуштувати. Найбільше замовлень було на сало. Найпростіше було б передати банку сала, але ми вирішили робити паштет із перчиком та часничком, який можна намащувати на хліб.
Дуже допомогли наші хороші знайомі — родина Попілів. Вони купили паяльний станочок та шість тисяч одноразових кульків. Тож ми тепер можемо не витрачатися на блістерні контейнери, а запаюємо наші гостинці герметично в пакетики. Мої донечки радіють: «Це ж скільки ми тепер на заощаджені гроші купимо усього корисного для військових! Зможемо готувати лимони з імбиром!».

«Прокиньтеся, адже тим, хто стереже наш сон, потрібна допомога!»
16-річна Каріна та 15-річна Христинка активно долучаються до волонтерських справ батьків. Дівчатка не лише вносять свої пропозиції у «солдатське меню», але й створили групу в соцмережах «Незалежні волонтери», у якій закликають усіх хмельничан не бути байдужими, встати нарешті з дивану і допомагати бійцям. Крім цього, сестри оздоблюють за допомогою декупажу кухонні дерев’яні лопатки й потім продають їх за символічну ціну на базарі. Всі виручені від цього нехитрого заробітку кошти молодші члени родини Ціцьвіра витрачають на спеції, оцет, олію для маминих «благодійних салатів». Якщо вистачає, то купують ще горішки, курагу, інжир або чорнослив.
«Всім нам слід прокинутися, адже тим, хто стереже наш сон, потрібна допомога та підтримка! — закликає Оксана Ціцьвіра. — Моя Каріна розповідає, що подекуди їм навіть лопатку важко продати за якихось 5 гривень. Не всі люди вважають за потрібне допомагати військовим. Вони зазвичай кажуть: «Ми вже раз допомагали!» Мої донечки обурюються: «Мамо, це все одно, якби солдат сказав, що він уже один раз стрельнув, а більше не буде!» Проте, є й такі, хто купив вже не одну й не дві лопатки. Тому дівчата продовжують наполегливо робити свою справу. Наша квартира ввечері перетворюється на справжній виробничий цех, у якому кожен відповідає за свій процес.
Діти взагалі дуже хочуть допомагати. Вони, як ніхто, переймаються тією ситуацією, яка склалася в країні. Нещодавно ми провели гарну акцію в школі №4 (нам не вистачало до наших страв якогось особливого «морального інгредієнту»). Діти напекли домашнього печива, зробили маленьких янголяток-мотанок, які ми потім також відправили у АТО. Але найбільше вразили дитячі листи солдатам, які практично всі починалися зі слів: «Доброго дня, незнайомий, але дуже рідний, солдате!» У них малі чотирикласники щиро висловлювали подяку, побажання військовим повернутися живими, свої сподівання на те, що перемога близько... Самі ж солдати запевняють, що ці листи їм дорожчі, ніж усі гостинці разом узяті! Вони навіть просять, щоб діти писали свої координати, аби потім можна було із ними зв’язатися й подякувати».

«Всі солдати в АТО — наші, українські, діти!»
Останнім часом пані Оксана все частіше стикається із тим, що їй у прямому сенсі не вистачає рук. Адже щотижня вона виготовляє по 50 літрів різних корейських салатів та близько 100 літрів квашеної капусти. Раніше вона всі заготовки робила вручну. Потім, коли знайомі родини організували пункт прийому в селі Ліпибоки Городоцького району та їм завантажили повну машину овочів для переробки, довелося купити кухонний комбайн. «Тепер мені навіть страшно йти знімати показники з лічильника на світло! — каже волонтерка. — Я ж не працюю, перебуваю у декретній відпустці. Дівчатка навчаються, при цьому старша вступила цьогоріч до університету, тож потрібно платити за навчання. Годувальником є лише чоловік, приватний підприємець. Нещодавно нам зателефонували із села, в якому ми уже збирали продукти, й повідомили, що до них приєдналися ще й навколишні чотири села. Тож однієї машини нам уже замало. Щоб усе завантажити, терміново потрібен бус.
Деякі мої друзі запитують: «І навіщо воно тобі потрібне? Вам що, більше немає на що витрачати гроші й час?» Але, якщо усі так будуть думати, то хто допоможе? Коли я прийшла на закупівлю у магазин, одна продавчиня сказала, що доки я, і такі як я, годуватимуть військових, війна ніколи не скінчиться. Але ми ж не терористів годуємо! А поки вони загрожуватимуть цілісності нашої держави, доти наші сини й чоловіки залишатимуться на сході. І чи казала б вона такі слова, якби в АТО була її дитина? Ми всі українці, і лише в єдності наша сила, наш ключ до перемоги!»

Р.S. Не будьте байдужими до тих, хто вас захищає! Навіть маленька частинка вашої допомоги стане у пригоді. Якщо ви маєте бажання долучитися до волонтерської діяльності родини Ціцьвіра, телефонуйте у редакцію.

Посилки для солдатів збирає вся родина Ціцвірів.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31