В пошуках загубленої молодості

Перший крок

Напевно, майже у кожної людини рано чи пізно настає такий день, коли хочеться щось змінити у житті. Чи то роботу, чи то квартиру, чи то оточення, чи то країну. А інколи – просто хочеться змінити себе. Зачіску, гардероб, колір волосся, обличчя.

Слабкі зародки такого бажання я на собі відчула десь так з півроку тому. І навіть, що було для мене неабияким героїзмом, зазирнула в один з косметичних салонів нашого міста. Але… Чи то час ще не прийшов, чи то салон мені не сподобався, але так та спроба нічим і не закінчилася. І бажання щось змінити зависло на довгі місяці.

«Година Х», як це завжди буває, застала зненацька. Під час чергового редакційного планування, почувши слова «косметичний салон», «випробувати на собі», «написати», я ніби вдарилася лобом об стіну і раптом подумала: «А чому б і ні? Тим більше, свято наближається». Свято – ювілей, той самий, коли «жизнь только начинается, а я не накрашенная».

Варто відзначити, що стосунки з косметикою взагалі та косметологією зокрема весь цей час були у мене приблизно такі: «де я – і де косметологія. Разом з косметикою». Тобто, ми собі жили на відстані, і одна з одною практично не перетиналися.

Перепрошую за такий довгий ліричний вступ, але щоб оцінити всю кардинальність мого рішення, варто було би пояснити, що так би ми і жили собі окремо одна від одної, якби… Якби не такий от збіг обставин, коли слово, що прозвучало, потягнуло за собою цілу низку подій, рішень та наслідків.

Отож, отримавши редакційне завдання, взявши в якості моральної підтримки подругу та налаштувавшись на зміни та позитив, вирушила до місця, де, як свідчила реклама та відгуки знайомих, за вісім тижнів мала би скинути зайвих років 10-15.

Перші враження

Авторський центр краси Олени Жураковської (а саме туди послала мене доля) полонив з перших же кроків. Погодьтеся, приємно, коли тебе не просто зустрічають приязним вітанням, а й допомагають зняти верхній одяг, пропонують перевзутися в спеціально призначені для цього капці (ну, бо не годиться в свята святих, де відбуваються надтонкі процеси, ходити у брудному вуличному взутті. До того ж, як відзначають працівники центру, таке перевзування допомагає налаштуватися на атмосферу, подібну до домашньої. Почуваєшся як вдома - почуваєшся спокійно). А ще пропонують чай або попити водички. Загалом, фраза «Пити воду» для мене на певний час стане кармічною, бо чути мені її доведеться протягом 8 тижнів не раз і не два.

Про користь води – потім, окремо. А поки що ми вирушили на невеличку екскурсію, щоб зняти перше хвилювання (принаймні, у мене) і подивитися, що, де і як тут відбувається.

Площа центру – чималенька, близько 100 квадратних метрів, тому тут досить просторо розташувалися і кабінет, де працюють з обличчям, і кімната, де доводять до пуття тіло, і салон-перукарня, і манікюр-педикюр. І дві зони для відпочинку, де можна полистати журнали і попити чаю. Є навіть душ, яким, за потреби, можна скористатися.

Трохи походивши, обдивившись та звикнувши до обстановки, я нарешті дозріла до того, за чим, власне, прийшла.

Ні, ні, не варто думати, що мене одразу поклали-посадовили і почали щось там робити. Бо насправді, процес змін починається не з процедур, а з тестування шкіри. 

Катастрофічне тестування

Таким воно було у мене. Не в тому сенсі, що закінчилося катастрофою і відмовою від подальшої співпраці, а в тому сенсі, що стан моєї шкіри, за словами хазяйки центру Олени, був просто катастрофічним. Ще б пак, дивно було би чекати чогось іншого. Але про все по порядку.

Мене посадили на стільчик, увімкнули хитромудрий пристрій, з’єднаний з ноутбуком зі спеціальною програмою, і почали крок за кроком досліджувати, що у мене і як з обличчям. Про яке я, до речі, все ще наївно думала, що не все там так погано.

Отож спочатку перевірили вологість шкіри. «Катастрофа. Шкіра зневоднена, – сказала Олена. – Все це, швидше за все, результат роботи у закритому приміщенні та нестачі вологи у повітрі». До речі, згодом випадково довелося почути розмову майстра з однією з клієнток про те, що не кожен крем, який нібито володіє зволожувальним ефектом, насправді є таким. Деякі засоби, за словами Олени, замість того, аби зволожувати шкіру, навпаки, витягують з неї вологу, таким чином ще більше зневоднюючи її.

Далі перевіряли жирність шкіри. Тут все було також катастрофічно, але вже трохи менше. Далі – пружність-еластичність. То було єдине, що було не катастрофічно, і навіть вселяло надію, що не все так погано, як видається. Тож шанси на те, що все ж таки вдасться щось змінити на краще з примарних стали більш реальними.

Потім ще протестували зморшки, пігментацію. Більш-менш, в межах норми, не критично, одним словом, все можна виправити.

Всі отримані дані вносили в спеціальну анкету, яка на довгі тижні стане моєю "історією революції" у центрі краси.

Але найстрашніше чекало попереду. Ви колись бачили свою шкіру у максимальному наближенні? До найпотаємніших глибин? Ні? Видовище не для людей зі слабкими нервами. Жартую, звісно, проте навряд чи хтось здогадується, дивлячись на себе в дзеркало, яка вона, шкіра, насправді. Але все залежить від того, наскільки ви дбали про своє обличчя до того, як вирішили подивитися на нього зблизька.

Загалом, описувати такі речі, як тестування, справа марна, бо це потрібно випробувати на собі. Хоча б для того, аби підтвердити або спростувати своє уявлення про те, яке воно насправді, ваше обличчя.

Фінальний акорд. Не все втрачено

Принаймні, від мене не відмовилися. Навіть зважаючи на обтяжуючі обставини, як то, нагадую, шкіра, якої протягом років так 20 не торкалася ні рука косметолога, ні просто косметика (за виключенням нетривалого періоду, про який вже ніхто й не пам’ятає). А що в комплекті до цього, так би мовити, «в нагрузку», як за часів СРСР, йшли: зайва вага (кілограмів так 20); «симпатичне» друге підборіддя, яке підступно ігнорує дзеркало, але нещадно фіксує фотокамера; абсолютно неприйнятний спосіб життя та харчування (пізні вкладання у ліжко, несистемне та шкідливе харчування, малорухливий спосіб життя тощо). І складний заплутаний, сповнений протиріч, внутрішній світ, який не додає не молодості, ні краси.

Зараз, пройшовши низку різних процедур, можу відзначити, що попереду тоді мене чекало чимало нового, незвіданого і цікавого: перший пілінг обличчя, перша радіохвильова терапія, перше «возлєжаніє» в кисневій капсулі, перший лазер. А ще – досить суворі обмеження як в харчуванні, так і в способі життя. До речі, ось ці обмеження, насправді, виявилися найважчими.

Але про це – читайте у наступних публікаціях.