clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Не думала й не гадала…

Який лукавий спокусив Інну податися за Славком у чужу сторону – ніхто не знає.

 Може, підштовхнуло те, що свого кутка не мала, а може, що любові і ласки ніколи не знала, бо росла й виховувалась в інтернаті… А тут Славка зустріла – доброго й лагідного, такого рідного! Розтопив її серденько, і пішла за парубком, як сліпе цуценя. Не питала про плани, не просила одружитися. Довірилась без вороття. Навіть тоді, як зрозуміла, що носить під серцем його дитину, – не наполягала на весіллі…
Повіз Слава дівчину додому – на Тернопільщину. Вона звикла до херсонських степів, а тут – лісів розкіш. Краса невимовна! Глипала на те все великими очима, прикривала короткою кожушиною великого живота – так і прийшла в чужу хату невісткою.
Як глянула Алла на худе, коротко підстрижене дівчисько, то й дар мови втратила. З перших днів незлюбила невістку. Усе було не так, усе дратувало. Навіть те, що внука її носить, не пом’якшувало сердитого свекрушиного норову.
– Припхалась приблуда! Облізле, худе, паршиве. Так і хочеться пацнути ногою за поріг. Де ти, сину, такий скарб відкопав? Значить, Марта тебе не влаштовує? Дівка – кров з молоком! До роботи аж горить. А очима якими завжди на тебе дивилася! Я коли сказала, що приїжджаєш, то аж засвітилась від радості. Хто ж міг знати, що привезеш із собою такий «багаж». Хоч би повідомив завчасно, а то як сніг на голову…
День у день бурчала мати Славкові. Добре, хоч бачились мало – вранці, як ішов на роботу (влаштувався комірником на місцеву птахоферму), та увечері, коли приходив додому. Щоразу бачив червоні заплакані очі Інни, втішав, приказуючи, що ось трохи підзаробить, та й підуть жити окремо. Від тих слів світилась усмішкою, тонула в обіймах коханого, й відходили геть усі незгоди й печалі…
Холодний грудневий день подарував Інні найтепліше сонечко її зимного життя – маленького кирпатенького синочка Михайлика. Тулила до серця крихітний згорточок і відчувала себе найщасливішою людиною у світі.
Славка аж розпирало від гордощів: сина має! Чоловіки на роботі так підкидали вгору, що аж в голові макітрилось. От лишень не розібрав від чого – від випитого хмільного трунку чи від гарячих Мартиних обіймів та поцілунків, якими вітала новоспеченого батька…
Дні минали у клопотах. Від безсонних ночей Інна ще більше схудла. Тоненькою, аж прозорою, билиночкою крутилася по хаті, аби догодити злющій свекрусі. Бо та навіть після народження онука не подобрішала. Ще більше казилась.
– Заколиши своє пискля! Чого воно кричить безкінечно? Я хочу в своїй хаті спокою, – сичала до невістки.
– Ш-ш-ш, маленький. Ну чого? Чого плачеш? Мама поруч, із тобою, – усміхалась крізь сльози, пригортаючи Михасика.
Заколисувала й відчувала, як у спину врізається лютий погляд свекрухи… Господи! Чи ж правильно вона зробила, що сюди приїхала? Коли ж настане просвітла година, щоб нарешті не чути цього злісного сичання?
Михайликові було вже три місяці. Одного ранку свекруха раптом зайшла до їхньої кімнати й уперше спокійно заговорила:
– Ну, от що, молодице. Думаю, не варто тобі лишатись у нашій хаті. Збирай дитя, я дам тобі грошей на дорогу, і йди на всі чотири сторони. Не пара ти моєму Славкові. Він і сам це зрозумів. Думаєш, твій чоловік на нічних чергуваннях? Ні, голубко! Уже майже місяць, день через день він у Марти ночує. Ото йому й дружина буде. Законна… Не так, як ти – невідь що…
– Я вам не вірю! – скрикнула крізь сльози.
– Піди до Марти – сама побачиш, – Алла гучно зачинила за собою двері, і в ліжечку захлипав Михасик, потривожений шумом.
Заспокоїла сина. Зібрала волю в кулак і попрямувала до сусіднього дому. Зимовий ранок тільки-но жеврів краєчком неба. Під ногами порипував сніг…
Постукала в двері – ніхто не відчинив. Погукала – тиша у відповідь. Смикнула за ручку – двері відчинилися. Веранда запахла калиною й духмяною здобою. Мабуть, Марта пироги пекла…
– Є хто вдома? – ще раз голосно запитала.
Раптом почула дзвінкий сміх. Рішуче смикнула двері, й назустріч вискочила Марта – розхристана, радісна, на щоках – червоні маки цвітуть. А за нею вибіг, весело регочучи, Славко…
… Гарячково пакувала в торбину свої нехитрі пожитки. Кутала Михасика. Дрібно тремтіли руки. Помітила гроші, що лежали на столику біля ліжка. То, певно, свекруха поклала. Різким рухом змахнула їх на підлогу, розлетілись – розсипались на всі боки. Нічого їй не треба від цієї родини. Не пропаде. Мусить жити далі. Заради синочка…
Лютневий мороз обпікав обличчя, закрадався під благенький кожушок. Добре, хоч Михайликові тепло. Он як задоволено посопує носиком, замотаний у вовняну ковдру. Інна тремтіла від холоду, притупуючи край шляху. Хоч би хтось їхав швидше! Дістанеться першого-ліпшого села, а там добрі люди не дадуть пропасти. Піде в колгосп на роботу чи деінде влаштується. Вона ж не білоручка, усе робити вміє…
Із роздумів вивело гурчання машини. Велика вантажівка важко сунула через снігові замети, нарешті зупинилась біля Інни. За кермом сидів молодий, чорнявий і гожий водій.
– Куди прямуємо? – весело запитав.
– Світ за очі, – вихопилось мимоволі, і від тих слів самій стало ніяково.
– Ну, добродійко, так далеко я не їду, але до сусіднього села підвезу, – розсміявся чоловік і допоміг Інні стати на підніжку.
Дорогою до села першим озвався водій:
– Марко. А вас як звати-величати, прекрасна пані?
– Інна. Тільки не пані я, а голодранка. Приблуда, як казала свекруха, – тихо відповіла, ховаючи великі ясні очі.
– Отакої! Треба було їй у вічі плюнути за ті слова. А чоловік що – не вступився?
Промовчала. Та й що мала казати? Глянула у вічі Маркові і аж захлинулась від того моря тепла і співчуття. Ще ніхто так на неї не дивився. Чомусь до болю захотілось поділитись із ним гіркотою, що накопичувалася з дня у день у серці. І полилися слова рікою. Ставало легше, ніби після сповіді…
Марко уважно вслухався у той безперервний потік розповіді. Душа то зринала вгору, то падала вниз. За які ж такі гріхи ця тендітна бліденька дитина так мучиться? Від її великих, повних болю, очей здригалося серце. І завмирало… Особливо в ті миті, коли тулила до грудей малого сина…
До села лишалось небагато. У голові Марка клубочились думки. Куди ж вона піде – сама, як палець, ще й з малим дитям на руках. Нарешті вирішив робити так, як підказувало серце.
– Слухай, – сяйнув на Інну тепло-карими очима, – а до мене підеш жити? Ненька вже стільки років спокою не дає, усе допитується, коли приведу в дім невістку. Вона в мене – лагідна, чуйна і мудра. Полюбить тебе, як рідну дитину – от побачиш. А я твого Михасика сином назву. Сподобалась ти мені крепко. Не стрічав досі таких…
Інна спантеличено кліпала очима. Як правильно вчинити? Дивна пропозиція, але заради своєї крихітки вона погодиться. Та й Марко видався добрим чоловіком. Чого тільки варті його щирі очі… Згідно кивнула головою й подивилась за вікно. Зима розкошувала снігами й холодом. А на серці вперше за останній час було тепло й затишно…
Великий будинок Марка гордовито визирав з-за паркану, ніби пишаючись тим, що має здібного й вправного господаря. Інна трохи налякано тупцяла біля машини, чекаючи, доки Марко забере з кабіни речі. Раптом двері оселі розчахнулись, і на поріг вибігла ще моложава й вродлива жіночка, закутана в пухову хустину.
– Чого так довго, сину? – запитала, оглядаючи гостю.
– Та ось невістку з онуком вам віз. А в такій ситуації поспішати не варто…
Марко весело розсміявся, підхопив збентежену Інну під руку й повів до хати…
Ох і радісно було того вечора в їхній хаті. Нічого мати не питала, нічого не казала, тільки малого Михася із рук не спускала, все не могла натішитись…
… За зимою прийшла весна. Розквітла коханням у серці Інни. І таких, повних любові, весен було ще ой як багато! Вже виріс Михайло, свою родину має. Підросли й донечки-близнючки Катруся і Ніночка, як дві краплі води схожі на чорнявого вродливого батька. Роки минають, а кохання лише міцнішає, бо й досі одне одним надихатись не можуть. А хіба ж знала Інна того холодного лютневого дня, що зустріне на дорозі свою незрадливу і справжню долю? Не думала й не гадала…

Ірина ЯСІНСЬКА.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31