clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Любочка

Зима того року видалася морозною і холодною.

 Снігом позасипало поля, дороги, хати. Любочка вирішила їхати до міста. Скоро закінчиться практика, яку проходила в сусідньому селі, і незабаром вона отримає довгоочікуваний диплом вчителя. Дівчина дійшла до траси, а вітер дме такий, що на ногах важко встояти. Загорнулась в пухову хустину — так, що й носа не видно. А ось і старенький автобус, який ледве рухається засніженою дорогою. Махнула рукою, автобус зупинився. Зайшла в салон. Хлопець, який сидів біля дверей, запропонував сісти. Зраділа, нарешті, можна відпочити і зігрітись. Зняла хустину, обліплену снігом, а високий, широкоплечий хлопець, котрий поруч сидів, пильно спостерігав за її рухами. Від того погляду стало тепліше. Хлопець взяв її холодні руки в свої великі долоні і почав відігрівати. Люба спочатку засоромилась, але пручатися не стала. Приємне тепло розлилося по всьому тілу. Ось так мовчки сиділи, прислухаючись до пробуксовування коліс. Раптом автобус зупинився, і водій повідомив:
– Далі не їдемо! Дорогу перемело! Розвернувшись, автобус почав рухатись у зворотному напрямку. Сніг валив, наче його хто сипав з неба мішком.
Чоловікам щоразу доводилося виходити з автобуса і штовхати його. Їхали довго. І хоча на вулиці мело і мороз пробирав до кісточок, Микола та Люба не помічали цього, їм хотілося, щоб дорога не закінчувалася.
Микола, колишній морський піхотинець, вчився в університеті. Все йому давалося легко. Був ерудованим, уважним, але красунчиком його не назвеш. Довгий ніс з горбинкою псував перші враження про нього. Однак якщо хлопець починав говорити, то притягував до себе, як магнітом. Коли Миколі виповнилось 12 років, не стало батька. Мати любила сина більше за все на світі, тож молилась Богу, щоб дав єдиній дитині добру долю, а їй гарну невістку, яка б стала донечкою, про яку вона так колись мріяла. Роки минали. Турбувало матір, що Миколі вже 27 років, а він і не думає одружуватися.
...Автобус ледве рухався, а потім й зовсім зупинився. «Все, приїхали!» – сказав водій. Миколу це не злякало, він навіть зрадів і подумав: «Це доля! Це вона! Єдина, яку чекав багато років». Любочка теж не розуміла, що з нею діється. Адже в неділю до неї прийде свататись хлопець з села, з яким зустрічалася чотири роки. І ось тепер вирішили одружитись. І хоча хлопець їй не дуже подобався, але серед тих, яких вона знала, він, мабуть, – був найкращим. Проте тепер Любочка не впізнавала саму себе. В голові роїлися думки: «Що я роблю? Чому так тріпочеться серце?»
– Миколо, куди ж ти підеш вночі? Ходи зі мною до моєї сестри. Я в цьому селі проходжу практику і живу у неї.
Микола ніби тільки й чекав цього запрошення. Зайшли в теплу кімнату. Зігрівшись, хлопець ліг на лаву і міцно заснув. А коли вранці розплющив очі, то побачив сніданок на столі. Крім матері, ніхто і ніколи так не піклувався про нього. Підійшов до дівчини, заглянув в чисті, глибокі, як озеро, очі і сказав: «Любцю, я хочу одружитися з вами». Дівчина промовчала. Скільки разів доводилося чути їй ці слова... «Любцю, їдемо до моєї матері», – знову почула вона.
Не помітили, як до хати зайшла сестра з чоловіком. Вітер затих. Дорогу до райцентру прогорнули. Микола одягнувся і вийшов на вулицю. Любця мовчки проводжала хлопця до дороги. Автобусів не було. До них наближалася машина технічної допомоги.
Людей в ній було більше, ніж бджіл в рою. Микола вліз останнім, протягнув руку для прощання, і раптом промайнула думка: «Якщо зараз не заберу з собою, то вже ніколи її не побачу». Хлопець підморгнув шоферові, щоб підсобив, рвучко підняв Любочку і посадив поруч із собою. Двері зачинилися ззовні на колодку, машина рушила. Вже вечоріло, коли доїхали до райцентру. Попереду ще 14 кілометрів до села. Міцно тримаючись за руки, йшли назустріч заметілі, не помічаючи ні холоду, ні пронизливого вітру.
Опівночі Микола постукав у шибку маминої кімнати. Увімкнулось світло, і на порозі в нічній сорочці з’явилась здивована мати: «Микольцю, ти не один?» «Мамо, ви хотіли невістку, я привів її», – радісно повідомив Микола.
І тут мати перевела увагу на невисоку постать дівчини, яка боязко тулилася до її сина. «Заходьте, заходьте», – защебетала жінка.
Увійшовши в кімнату, Любочка несміло скинула хустину. І тут мати сплеснула руками: «Микольцю, сину, де ти знайшов таку ляльку? Ти ж подивися на себе. Як же така красуня пішла з тобою?»
І тут обидві жінки розплакались, кинулись одна одній в обійми. Микола розгубився, пробурмотів: «Ви тут розберіться, поплачте, а я накрию на стіл».
І вже за якусь мить сиділи за столом. Мати не могла натішитися невісткою. Любочка відчувала себе так, наче вони були знайомі все життя. Тепер треба було їхати до Любочкиних батьків. Що скажуть вони? Чи приймуть зятя так, як прийняла свекруха невістку?
Знову піднялася завірюха. Завідуючий фермою кіньми довіз молодих до райцентру. А звідти автобусом дісталися до Любиної сестри. Разом вони вирушили до батьків.
Мати вибігла з хати, побачивши молодих, зміряла незнайомця цікавим поглядом.
– Мамо, знайомтесь, це мій чоловік, – промовила донька.
Матері здавалося, що вона втрачає свідомість. Оговтавшись, ледь пересуваючи ноги, йшла до хати. Ніхто не чекав такого знайомства. Микола витягнув хліб, поставив перед батьками і сказав: «Прошу на хліб святий». Батько ледь чутно відповів: «Спасибі». Потім він порушив напружену тишу: «Миколо, розкажіть про себе».
Хлопець зніяковів. Вийняв з кишені залікову книжку, студентський квиток, паспорт, подав Любиним батькам. Чоловік з цікавістю розглядав кожну літеру, наче щось хотів знайти незвичайне. А коли Микола вийшов на вулицю, мати заголосила:
– Чоловіче, кого ж привела наша донька? Ти бачив його довгий ніс? Ми так плекали нашу донечку... Перша красуня на селі, і віддати за такого негарного хлопця!
Любочка і Надя накривали на стіл. Посходилися сусіди, а Явдоха не могла заспокоїтись, хапалась то за серце, то за голову і охала. Коли зайшов до хати Микола, Явдоха затихла, сіла в куточку і, наче німа, дивилась у простір. Чи про таке щастя своїй молодшій доньці мріяла вона? Красуня, розумниця. Скільки гарних хлопців сваталось, а вона всім гарбуза підносила. До хати прийшли головний бухгалтер колгоспу з дружиною, директор школи з дружиною і директор будинку престарілих. Сіли за стіл, випили чарчину, другу, третю... і заспівали. Жених підспівував, а Любочка горнулась до нього. Дружина директора школи сказала:
– Явдохо, яка ж ви щаслива. Моїм би дівчатам таке щастя!
Та мати молодої не знаходила спокою, часто виходила з кімнати, витираючи заплакані очі. А тут ще якийсь хлопець прийшов і поважним голосом сказав:
– Покличте, будь ласка, мою Любочку!
Микола ступив назустріч, зміряв його поглядом з ніг до голови і запитав:
– А ви хто їй будете? – Жених, – відповів той.
– А я її чоловік! – відрубав Микола і зробив ще один крок назустріч. Незваного жениха наче вітром здуло. Миколі глибоко в душі навіть жаль стало хлопця, та відступатись від Любочки він не збирався. – Що ж робити далі? – думав він. – Подати документи в сільську раду і чекати місяць, поки розпишуть? За цей час може трапитись всяке…
До Миколи підійшов бухгалтер, ніби вгадав його думки і сказав: «Завтра п’ятниця. Рівно о восьмій ранку повз вашу хату буде проходити сільський голова, Василь Іванович. Чоловік він добрий і поступливий, поговори з ним, він допоможе тобі все владнати».
Ще не було восьмої години, як Микола стояв на дорозі. Голова не забарився. Микола підійшов, привітався і запросив чоловіка до хати. Микола налив йому чарчину і розповів, що поспішає на навчання, але хоче розписатися з Любочкою. То чи не може сільський голова зробити це якнайшвидше. Василь Іванович задумався; «Я б допоміг, але ж треба трьох свідків. Приходьте до мене в кабінет, там і поговоримо».
По дорозі в сільраду Микола з Любочкою зустріли доярок і попросили жіночок бути свідками. Отож голові сільської ради нічого не залишалося, як розписати молодих і вигукнути «Гірко!»
Минули роки. Сім’я поповнилась двійком діточок – Тетянкою і Олександром. Явдоха полюбила зятя, як рідного сина, і він завжди з повагою ставився до батьків. Після закінчення інституту почав працювати в селі. А згодом його обрали головою колгоспу. Поряд зі старою хатою Микола збудував великий будинок для батьків Любочки — як подарунок за те, що виростили і виховали йому таку розумницю і красуню дружину.

Антоніна ЯКОВЕНКО.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 06.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.08
26.13
27.99
28.03
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31