Залізні квіти

 Вишукані огорожі, ворота, витончені лавки, поручні, а також – підсвічники, шкатулки, вази... У своїх роботах Василь Закржевський уміло поєднує творчість художника й ковальське ремесло. Й тому з важких шматків металу майстер виковує не масивні конструкції, а справжні витвори мистецтва – ніжні, тендітні й витончені. І серед його робіт не знайдете двох однакових, бо візерунки, форму – все придумує сам, і тиражувати вироби чи щось копіювати не хоче.
Колись пан Василь закінчив суднобудівний технікум, але з дитинства мав хист до малювання. То й роботу обрав до душі – тривалий час працював у художній майстерні і думав, що допрацює там до самої пенсії. Але... 90-і роки внесли свої корективи у долю чоловіка. «Коли закрили майстерню, де я працював, довелося шукати заробітків, – згадує пан Василь. – Як і багато моїх земляків, поїхав до Москви. Там познайомився з вірменами, котрі виготовляли з металу решітки, ковані двері, бо тоді настав такий час, що потрібно було захищати своє помешкання від злодіїв. Я придивився до їхньої роботи, мені це сподобалося. І коли повернувся додому, то разом з товаришем знайшли приміщення і зайнялися ковкою. Спочатку не мали горна, був зварювальний апарат, «болгарка», з того й виходили. Але оскільки обоє були художниками, то уявляли, яким виріб має бути». Відсутність ковальського досвіду компенсували художнім смаком та оригінальністю. Перше замовлення отримали від місцевої автокефальної церкви, для якої виготовили паркан. Згодом обладнали невелику кузню, з’явився досвід, а місцеві мешканці передавали номер телефону майстра один одному. А один з місцевих підприємців попросив Василя навчити ковальській майстерності його та ще кількох працівників. Прийшовши у ту кузню всього на кілька місяців, Василь Закржевський залишився там на довге десятиліття. А ковальство стало і можливістю заробити, і справою душі.
Пан Василь має талант втілити у метал живу красу, почуття і навіть звучання. Спілкуючись з людиною і розпитавши, що ж вона хоче отримати, у думках вже вимальовує майбутній виріб. Потім бере олівець й аркуш і втілює свої фантазії вже на папері. Потім береться за важку працю перевтілення важкого й «мертвого» металу на тендітну і «живу» річ. І конструкції Василя Закржевського не «давлять», виглядають легкими, а у користуванні зручні й довго служать. Якщо на замовлення, здебільшого, виготовляє ворота, двері, паркани, поручні, то для «душі» його фантазія не знає меж: підсвічники, ліхтарі, люстри. І навіть залізні квіти, які, здається, от-от розкриються і заполонять приміщення своїм ароматом.