В місцеві ради – тільки вибрані!

Як усе починалося

Запевнень на тему, що парламент таки прийме закон про місцеві вибори за принципом «відкритих» списків, було надто багато, щоб у них повірити. Першим «дзвіночком», що проблеми таки будуть, стало затягування з остаточною версією законодавчої ініціативи, покликаної змінити виборчу систему. Цей документ, де виборцю мало б делегуватися право визначати персональний склад рад через преференцію кандидату із запропонованого списку, мала народити експертна група, яку очолив особисто Володимир Гройсман. «Буксування» у роботі групи стало сигналом – у кожної політсили буде своя версія, як мають обиратися місцеві ради. І наслідки не забарилися. 

Один за другим у Верховній Раді зареєстрували аж чотири законопроекти, які швидко охрестили законопроектами Тимошенко (2831), Федорука або Асоціації міст (2831-1), Парубія, Черненка і експертів (2831-2) і Князевича 2831-3, хоча останнього в авторстві не виявилося. Кожна законодавча ініціатива пропонувала радикальні, а відтак непоєднувані між собою виборчі системи та їх гібриди. Тож це був вже не дзвіночок, а такий добрий дзвін. З перелічених законопроектів на дотримання принципу «відкритих списків» тягнув, і то – частково, лише законопроект Парубія, Черненка і експертів (2831-2). Проте це не заважало його авторам, як і, до речі, розробникам інших вказаних ініціатив, називати його «єдиним, що втілює принцип відкритих списків». Тому до останнього, саме законопроект Парубія, Черненка і експертів вважали фаворитом і давали найбільше шансів на успіх. Тим паче, низка відомих експертів у галузі виборчого права істотно підсилила 2831-2 не тільки участю у колективі, а й поїздками по регіонах з поясненням усіх його особливостей (окрім принципу розподілу мандатів, який чомусь тримався у секреті) та фоновою дискусією.

Проте «візантійщина» спрацювала 18 червня 2015 року не тільки у випадку з голосуванням за звільнення Наливайченка. Як виявилося, в день голосування у депутатів були запасні варіанти.

Засідання на час, коли мали розглядатися законопроекти, вів перший віце-спікер Андрій Парубій. Він запропонував депутатам визначитися рейтинговим голосуванням, за котрий із законопроектів голосуватимуть за основу.

І тут сталося диво, навіть кілька. Фракція «Батьківщина» раптом розгледіла «відкриті списки» не у власному законопроекті, а у творі Князевича 2831-3. Ще в сигнальному голосуванні саме за цей законопроект проголосувало п’ятеро авторів ініціативи «Парубія, Черненка і експертів» і єдиний автор 2831-1 Федорук Микола. А вже в голосуванні в першому читанні голоси дала і «Самопоміч», якій до цього часу були так ненависні феодальні блоки і феодальна мажоритарка. А саме їх і покликаний втілити в життя проголосований 271 депутатами законопроект 2831-3. Ось так «сіра конячка», побудована на гібриду такої нелюбої депутатам мажоритарки отримала путівку в життя.

Огріхи чи задум, або все по-дорослому

Одразу після голосування в експертному середовищу забурлило: #зрада, #злили, #нехотіливідкритихсписківмаєте, #чомуздали2831-2. «Він передбачає відкриті списки…», одразу заявив опісля його ухвалення голова Верховної Ради Володимир Гройсман. Спікера парламенту не засмучує, що все, що є у цьому законопроекті зі списків – це право партії висувати в територіальних виборчих округах, на які ділиться територія області/району/міста від нуля до двох кандидатів. Серед яких, якщо їх таки двоє, виборець жодного вибору не має – квадратик для голосування-то один. Тому про вибір виборцем кандидата із запропонованого партією списку, а відтак про вплив на наділення його мандатом, не йдеться. Саме тому називати це «відкритими списками», намагаючись позірно розказати, як виконується коаліційна угода, жоднісіньких підстав немає, шановний Володимире Борисовичу!

Натомість в законопроекті є багато іншого, про що чомусь не чути ані від авторів, ані від тих, хто поспіхом обгрунтовував необхідність його прийняття у сесійній залі.

Бар’єр у 5 % для партій і 7% для блоків. Надійний шлагбаум для усіх представників громадянського суспільства, конкуренцію з якими парламентські партії не хочуть терпіти. Хочеш до районної ради? Депутатом міської ради міста навіть районного значення? Ну то мусите йти до партійних клубів, інакше ніяк.

А в партійних клубах в цей час інші клопоти. Закон (поки законопроект, але чим не жартують) встановлює механізм, коли виборець, голосуючи за партію, одразу голосує за кандидата. В разі, якщо партія долає виборчий бар’єр, виборчий список вибудовується у порядку ваги кожного кандидата. Іншими словами, який відсоток кандидат набрав у своєму територіальному виборчому окрузі – таке і буде його місце у виборчому списку. А тут вже як то кажуть, як карта ляже. Іншими словами, «…набереш тих волонтерів, майданівців у список, так вони, кляті, голосів наберуть, перемістяться нагору в списку» – такі думки у партійних лідерів на місцях сьогодні мають роїтися в головах після прочитаного законопроекту. А раз так, то й самого партлідера можуть посунути за межу, за якою омріяний мандат не судитиметься отримати. То чи не краще список формувати із сірих партійців? Та й проблем потім з тими активістами не розгребеш… Думаю, відповідь очевидна.

Та дамо місцевих партійним очільникам підказку. Саме для Вас, у законопроекті передбачена невелика хитрість. І тут, як то кажуть, без партійного хабаря не обійшлося. І слід сказати, що гра вийшла доволі тонка – судіть самі.

2831-3 дозволяє, як ми вже казали, в окрузі висунути не одного, а двох кандидатів. Проте, голоси, отримані ними за партію (блок), котрі у майбутньому визначать їхнє місце у партійному списку, належать їх обом. Результат голосування один на двох, але кожного стосується на всі 100% набраних голосів. І рейтинги їхні у заключному виборчому списку, котрий складе відповідна територіальна виборча комісія, будуть однаковісінькі. Відтак, продати місце в територіальному виборчому окрузі так, щоб опинитися в бюлетені поруч з висунутими від однієї політичної сили сильним і відомим кандидатом, може стати прибутковою справою! Є, щоправда, одна заковика у цій дуже неоднозначній нормі, від якої на верству тхне політичною корупцією. Що буде, якщо партія блок здобуде 1 мандат, а лідерами в округах у вищевказаний спосіб стануть два спритники, що матимуть однаковий рейтинг? Або блок здобуже 7 мандатів, а місця з 7 по 8 належатимуть однаковим за рейтингом кандидатам, що скористаються сумнівною нормою? Ось на це відповіді в законопроекті нема.

Творці 2831-3 зовсім не утруднили себе дотриманням приписів Конституції України, відповідно до яких обласні і районні ради представлятимуть спільні інтереси територіальних громад. Приміром, моделювання моніторингової групи «Цифра» доводять, що половина територіальних громад може залишитися без своїх представників, приміром, у обласній раді, і байдуже, що у територіальних виборчих округах у цих громад хтось там переміг, чи зайняв перше місце. Зате інші округи можуть похвалитися і двома, і п’ятьма депутатами.

А ще розробники заблукали у трьох соснах, формулюючи питання складу районних рад. Формулюючи норму про їх кількісний склад рад у реченні «склад цієї районної ради дорівнює кількості міст районного значення, селищ та сіл, що входять до складу цього району», забули вписати термін однакового представництва територіальних громад. А раз так, то кожна райрада має мати депутатів так отого, а не 26 – 30 депутатів, що прописані у ч.3 статті 16 законопроекту.

І взагалі цікаво: а розробники щось чули про те, що в країні йде децентралізація, об’єднання громад? Бо за цим законопроектом вибори в раду громади провести неможливо.

Звідки узявся і що робити?

Напевно, опис законопроекту був би неповним, якщо не брати до уваги його походження. Автори 2831-3 (хоча від Князевича поки що чули тільки відмовки) затято називають його таким, що збудований на німецькій системі). Заступник Голови ЦВК Магера Андрій дуже коректно висловився щодо його походження: «ця система (2831-3) до німецької жодного відношення не має».

То звідки взявся цей химерний покруч, за який в останній момент проголосувало понад 270 депутатів? Автору цієї статті дав підказку один з експертів, чий підпис стоїть рід ініціативою «Парубій, Черненко і експерти». І виявилося – дійсно плагіат, та ще й з власним доробком, котрий істотно погіршив запропоновану ще 14 років тому модель виборчої системи в Україні. Так що знайомтесь – законопроект народних депутатів третього скликання 7310, зареєстрований 18 травня 2001 року. Він передбачав вибори депутатів Верховної Ради України за наступним принципом: уся територія поділяється на 225 виборчих округів, у яких дозволяється самовисування (sic!) а голоси, віддані за кандидатів, висунутих партіями (блоками), одразу зараховуються до єдиних партійних балансів. Перше місце у кожному окрузі дає можливість отримати мандат одразу. Без усяких бар’єрів, чим забезпечує принцип представництва. Решта – усе, як в 2831-3 – рейтинг всередині списків партій (блоків) , щоправда, не за відсотком, а за кількістю отриманих голосів. Відчуваєте різницю із механізмом законопроекту Князевича? Ото ж бо й воно! А найголовніше – у кого розробники 2831-3 запозичили, хоч і спотворили, власне, ідею? І от тут найцікавіше, що, на думку автора статті, ще допоможе нам у справі виборчого закону для місцевих виборів.

Авторами законопроекту 7310 були три народні депутати: Степан Гавриш, Роман Безсмертний і Петро Порошенко. І жоден з них на той час у публічних джерелах не ризикнув назвати його таким, що запроваджує «відкриті» списки. От цікаво, чому тоді про це далі говорить спікер, котрий належить до блоку діючого Президента?

Як би там не було, маємо надію, що Президент таки помітить невідповідність між словами і ділами народних обранців. І якщо так станеться, що з якогось дива Верховна Рада проголосує його у другому читанні, Гарант Конституції поверне його на доопрацювання. І нагадає плагіаторам про необхідність забезпечення представництва при виборах районних і обласних рад, а заодно й нагадає про самовисуванців, інституйованих у баченні за його підписом 14 років тому. Або просто вкаже, (а що, крамольна думка має право на існування): виконуйте коаліційну угоду в частині відкритих списків, а не займайтесь імітацією!

Післямова, або як далі?

Звісно, у такому вигляді законопроект приймати не можна. Вже навіть до критиків діючої моделі приходить розуміння залишити чинну редакцію закону.

Проте, окрім як на вето Президента, є ще надії і розрахунок на простий провал у другому читанні одіозного і невиправданого 2831-3. Через нестачу голосів. Ці надії базуються на наступному. Депутатські фракції у парламенті висловлювали чимало практичних настанов, щодо того, що законопроект слід увільнити від 2-х кандидатів в окрузі, понизити бар’єр, забезпечити представництво в рай- і облрадах. А ще, сподіваюся, будуть зартикульовані цього тижня – запровадити самовисування, ліквідувати корупційну норму про двох кандидатів у територіальному виборчому окрузі. Фантастика, скажете? Ну гаразд, мріємо, чого ж тут!

А як, до речі, тоді бути з феодалізмом блоків, ганебною мажоритаркою, котрою просякнутий законопроект і наміром зняти норму про двотурові вибори? Остання потрібна, як повітря, мінімум одній групі всередині парламенту, а там, диви, і інші підтягнуться.

Якщо ці суперечності усунуті не будуть, з великою імовірністю можна припустити, що у другому читанні депутатська рука таки здригнеться.

Так що з нетерпінням чекаємо на поправки, засідання профільного комітету і зріз настроїв всередині фракцій. Та поки що шанси діючого закону залишитися на ці вибори знову починають рости.

Олександр Ганущин, Депутат Львівської обласної ради, "LB.ua"