Хмельничанин робить тарілочки та годинники з... порожніх пляшок

Щоб плавити скло, потрібні спеціальна пічка, творча фантазія та досвід, – каже майстер. Фото: автора

Знаний у Хмельницькому «скляних справ майстер» Костянтин Асонов винайшов цікаву техніку – він розплавляє скло, малює ним візерунки та виливає цікаві сувеніри

Колишній військовослужбовець, 41-річний Костянтин Асонов дає друге життя порожнім скляним пляшкам з-під шампанського, вина, пива та горілки. У його майстерні склотара «перевтілюється» у чудернацькі настінні годинники, різні химерні підставки, склянки, тарілочки для суші, соусники, ложки та навіть люстри. Свою творчу студію майстер називає креативним центром, а себе скромно іменує простим порізчиком скла.

«В майстерні я роблю все, – каже Костянтин Сергійович. – Оздоблюю склом меблеві фасади, кухонні скіналі (нині вони на пікові популярності), розробляю вітражі, майструю підсвічники у техніці ф’юзінг. Це відносно нова технологія «спікання» вітражів. У такому виробі відсутні металеві з’єднання між скельцями. Всі шматочки після того, як побувають в печі, стають однорідними, вплавляються одне в одне. Але, на жаль, вітражне мистецтво в нашій області мало користується попитом, на відміну від Тернополя чи Львова. В цих містах багато костелів, крамничок та кав’ярень, де люди щодня можуть захоплюватися невмирущою красою кольорового скла. Звісно ж, більшість моїх робіт є декоративними. Адже вони делікатні, крихкі й у побуті не надто практичні. До прикладу, якщо його неправильно охолоджувати, воно буде неякісним та потріскається».

«Роблю свою справу не заради грошей, а для душі»

Зі «скляним світом» Костянтин Сергійович познайомився ще у 1999 році. Починав із простої порізки. Це був сімейний бізнес, який започаткував батько, колишній офіцер, а підхопили сини.

«Ми різали-різали й закортілось нам чогось цікавого, – згадує майстер. – Почали експериментувати з різною обробкою скла, вигинанням. А потім збагнули, що якщо скляні вироби так легко гнуться, то можна їх і виплавляти. Родом я із Прибалтики, тож дуже часто їжджу до родичів у гості. Ось у них «скляне» мистецтво є дуже розвиненим. Саме там набираюся нових вражень, ідей, досвіду та натхнення. Роблю свою справу не заради грошей, а для себе, так би мовити, для душі. З кожним разом виходить все краще й краще. Але коли ваше хобі приносить ще й заробіток – це просто космос! Заради цього хочеться жити!»

За освітою пан Костянтин зовсім не художник, а інженер-балістик. Закінчував Харківський військовий університет. Однак свого часу вчився два роки в училищі на художника-оформлювача. І ось саме ці знання стали йому у нагоді. «Нині я, звісно, працюю не сам, – каже майстер. – У мене в майстерні є працівники. Куди ж без цього? Є менеджер, різник тощо. Дружина брата розробляє дизайн вітражів, а мій син Сергій шукає покупців через Інтернет. Ну а я свого часу освоїв всі сходинки цієї справи.

Скло ми вже як три роки в Україні не замовляємо. А все тому, що всі заводи, які були в нашій країні, позакривали. Використовуємо матеріали з Білорусі, Польщі, Єгипту... Скляні пляшки неабияк допомагають в цьому плані. Де я їх беру? Деякі випив сам. Вино, до прикладу, пиво. Допомагають всі родичі та знайомі. Постійно приносять, їм навіть вже нагадувати не потрібно. Ну й, звісно, в Інтернеті купую. Там цього добра вистачає. В нас не розвинута індустрія переробки скла. Ось, до прикладу, що ми робимо з побитим склом? Ми його просто викидаємо на смітник. А могли б здавати! В усьому світі це практикується. Це ж такий міцний матеріал. З нього й вікна можна робити, й паркани будувати, й фундамент заливати. Про збереження природних ресурсів та екологію я взагалі мовчу! Проте, маю надію, що ситуація коли-небудь зміниться на краще».