clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

«Моя поезія – це діти, що під крилом моїм ростуть...»

Можливо, ми й не такі багатії, як інші, але наші діти вміють ділитися, співчувати, – каже подружжя Оленичів

Можливо, ми й не такі багатії, як інші, але наші діти вміють ділитися, співчувати, – каже подружжя Оленичів. Фото: автора

Саме такі рядки присвятив багатодітний батько Петро Оленич своїм сімом нащадкам, кожен із яких має якісь неординарні здібності

Багатодітну сім’ю Оленичів із Юринець, що на Городоччині, знають не лише в районі, але й в усій області. А все завдяки тому, що кожен член цієї родини є самородком і буквально фонтанує творчістю й талантом. 44-річний Петро Іванович та 39-річна Олена Юріївна подарували життя та дали путівку у великий світ сімом діткам: шістьом синочкам та чарівній донечці.

Павло, Сергій, Олексій, Олександр, Евеліна, Арсен та Іван з’явилися в подружжя практично одне за одним. Найстаршому уже виповнилося 17 років, а найменшому – лише три. Всі діти обдаровані, добре вчаться у школі, тягнуться до знань, прекрасно малюють, вирізають із дерева. Проте знаменитими на всю Хмельниччину їх робить не це. Оленичі прославилися через свою неймовірну музикальність. Мати сімейства викладає в музичній школі, грає на фортепіано. Батько, хоча й далекий від музики – за освітою фізик – також творча людина. Він пише вірші, до яких його дружина створює музику. Один зі старших синів Сергій грає на баяні, брав участь у різноманітних конкурсах, у яких посідав призові місця. Олексій, як і батько, пише вірші. На обласному конкурсі авторської пісні навіть зайняв перше місце. Евеліна грає на фортепіано, сама пише музику та вірші й співає, немов соловейко. Найменші – Арсен та Іванко, хоча й ще зовсім маленькі, проте вже дуже товариські та комунікабельні, швидко йдуть на контакт як із дорослими людьми, так і з іншими дітьми. Оленичі переконані, що їхні творчі задатки ще обов’язково проявляться. Проте найбільші досягнення за плечима 12-річного Олександра. Хлопчиною пишаються всі члени сім’ї. Нещодавно в Італії на міжнародному конкурсі баяністів-акордеоністів, в якому брали участь діти практично з усіх країн, він єдиний представляв Україну й зумів вибороти третє місце.

«Добре, коли кожна дитина знайшла себе і є якась користь із того, – з гордістю каже батько. – І хоча наш старший син не потоваришував зі світом музики, він проявив себе у зовсім іншій сфері, не менш важливій. Павло вже два роки навчається в Криворізькому коледжі Національного авіаційного університету, обрав напрямок радіоелектроніки. Незважаючи на те, що дуже сумує за домом, за братами й сестричкою, йому дуже подобається навчання, і до майбутньої професії він ставиться зі всією серйозністю».

«Канікул ми з дружиною навіть більше чекаємо, ніж діти!»

Нині голова сімейства не працює, оскільки роботи за його напрямком немає. Тому практично усі домашні клопоти та піклування за дітьми лягли на його плечі. Каже, що міг би працювати викладачем, але йому з головою вистачає виховання власних дітей.

«Дуже важко, адже то не чоловіча робота. Виховання – це постійна кропітка праця. Чого вартує лише зробити зі всіма домашнє завдання. Можу сказати, що канікул ми з дружиною навіть більше чекаємо, ніж діти! Проте я не скаржуся, – запевняє Петро Іванович. – Нині ми з Оленою уже бачимо результат. Всі наші діти самі прагнуть вчитися, адже їм неприємно отримувати погані оцінки. Ми навіть репетиторів ніколи ніяких не брали. Старші хлопці вже вищі за маму, гарні, статні... Вже й дівчата починають заглядатися на них. Всі діти намагаються якось нам допомагати. Як починаємо разом працювати, то будь-яка робота буквально горить у руках. До прикладу, садіння, сапання та копання картоплі всім гуртом вже давно стало сімейною традицією. Разом і веселіше, і не так важко. Відпочиваємо також в сімейному колі. Нещодавно повернулися з моря, де відсвяткували день народження нашого Арсенчика».

«Наші діти вміють ділитися, співчувати»

«Чоловік також із багатодітної сім’ї – їх у мами було четверо. Мої ж батьки мали лише двоє дітей. Проте ми завжди хотіли багато малюків, – запевняє пані Олена. – Ще до заміжжя мені доводилося спілкуватися із однією багатодітною сім’єю, і я була у захваті від того, як там ростуть діти. В цій родині панували любов, повага, підтримка. Це, напевно, й відклалося в голові. Коли дітей багато, вони більше часу проводять вдома, а не на вулиці, більше спілкуються одне з одним. Мої хлопці практично нікуди не ходять, адже їм вистачає спілкування, вони дуже близькі. Навпаки, до нас постійно навідуються їхні друзі. Я вже звикла до того, що навкруги лунає дитячий сміх та гомін. Евелінка теж у їхній компанії, вона змалку звикла гратися з хлопцями.

Ми часто згадуємо, як мій батько, будуючи нашу хату, все обурювався: «І для кого я такі величезні хороми зводжу? Чи потрібно стільки кімнат?». Як відчував, що в апартаментах буде кому жити».

«Можливо, ми й не такі багатії, як інші, але наші діти вміють ділитися, співчувати, – доповнює дружину пан Петро. – Коли хтось хворіє, інші всіляко намагаються допомогти, розрадити. Я вважаю, що вони набагато доросліші, ніж діти зі звичайних родин. Особливо любимо вечірні сімейні бесіди, які вже стали у нас традицією. Ми взагалі багато спілкуємося та звикли ділитися одне з одним своїми проблемами та переживаннями. На такі свята як Різдво та Великдень завжди збираємося у бабусі та дідуся. Ось тоді нам всі столи замалі».

«Запорукою гарних сімейних стосунків є любов, повага та співпраця»

Оленичі дивляться на життя з величезним позитивом та оптимізмом, ніколи не скаржаться та звикли задовольнятися тим, що мають. Знаючи, що на одній соціальній допомозі далеко не заїдеш, всі сили прикладають для того, аби втриматися на плаву й діти ні в чому не знали потреби. Завели господарство – свиней, курей, поставили декілька вуликів, щоб був власний мед. Та й городина завжди є своя. «Колись один із наших синочків прийшов із садочка додому й каже: «Там одна тітка казала, що ми варимо за раз відро борщу. А я їй відповів, що це неправда. Мама борщ готує у звичайній каструлі – десятилітровій!» – зі сміхом ділиться сімейною байкою пані Олена.

«Ми намагаємося займати дітей корисними справами, залучаємо їх до спорту, – каже Петро Іванович. – Біля нашого дому є стадіон, тож вони час від часу влаштовують футбольні матчі. Свого часу купили їм усім велосипеди, й вони тепер постійно виїжджають на тривалі велопробіги. Ви не уявляєте як це – споглядати, як твої соколята струнким рядочком крутять педалі! Це неймовірне видовище. Звісно, не обходиться й без сварок, адже це діти. Але вони швидко миряться й намагаються не конфліктувати. Вважаю, що запорукою гарних сімейних стосунків є, передусім, любов, повага та співпраця».  

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 03.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31