clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Подолянин став хранителем старожитностей і... чарівником

Подвір'я оселі гончара прикрашає традиційний тин з глечиками і дідівський дуб

Подвір'я оселі гончара прикрашає традиційний тин з глечиками і дідівський дуб. Фото: автора

Для мешканця Старокостянтинівщини гончарна справа – більше, ніж просте ремесло

Подолянин Віталій Махнєв-Кондратюк у свої 44 роки встиг опанувати кілька професій та ремесел. Та найулюбленіша його справа – бути... чарівником. Саме так він називає гончарів – людей, які гонять чари, чаклують над глиною і перетворюють її, холодну і грубу, у такі живі і теплі предмети домашнього вжитку. Кілька років він по часточках збирав інформацію про давнє мистецтво, знайомився з майстрами-старожилами, вивідував у них секрети, вчився на власних помилках. І тепер Віталій – професійний гончар, який не лише виготовляє різноманітні глечики й миски, а й робить гончарні круги для інших майстрів, таким чином сприяючи тому, щоб давнє ремесло продовжувало жити...
Кореспонденту ye.ua пощастило побувати в оселі, а заразом і майстерні, цієї дивовижної людини. Прихистком Віталію служить дідівська хата, що у селі Сахнівці Старокостянтинівського району. Однак вона більше схожа на музей старожитностей, ніж на звичайну оселю. Глиняні стіни, низькі стелі, на підвіконнях і полицях – глечики, підсвічники, горщики, ікони, на стінах – старі чорно-білі портрети... У кутку кімнати стоїть гончарний круг, для роботи у холодну зимову погоду. А в сарайчику, в який можна потрапити, не виходячи надвір, обладнана майстерня – з більшим кругом, бочками з глиною, гіпсовими пластинами, різноманітними інструментами та заготовками. Доповнює картину мальовниче подвір'я зі старим дідівським дубом і традиційним українським тином з глечиками.


У майстерні.

Бджоли і комп'ютери
Трудову діяльність Віталій розпочав кочегаром на цегельному заводі. Далі була спроба вступити в аграрний інститут. З першого разу не вийшло – пішов працювати на сільськогосподарську дослідну станцію у Самчиках. З другого разу, озброївшись направленням з місця роботи, хлопець вступив на ветеринарний факультет. Однак через три роки навчання і практики зрозумів, що колгосп і жорстоке поводження з тваринами – не для нього, а тому перевівся на зоологічний факультет і здобув професію зооінженера за двома напрямками: конярство і бджолярство. Якщо з конями не склалося, то другий напрямок став у нагоді, Віталій тримав свою пасіку.
Потім він почав цікавитися технікою, самотужки опанував професію комп'ютерника широкого профілю (так на зорі розвитку комп'ютерної справи називали усіх, дотичних до неї). Міг і налаштувати програмне забезпечення, і відремонтувати «залізо».
«Комп'ютерами зацікавився через поганий почерк, мріяв, що зможу набирати текст, замість того, щоб писати від руки, – жартує життєрадісний чоловік. – Згодом став фахівцем у цій сфері, працював комп'ютерником і на тій же дослідній станції у Самчиках, і у військовій частині, і у соцзахисті».
Також Віталій має досвід будівництва дерев'яних будинків, захоплюється живописом, підводним полюванням, парашутним спортом, планує виготовляти дерев'яні ложки та має інші цікаві ідеї. Однак усе це відходить у бік, коли йдеться про головну справу його життя – гончарство.

У пошуках істини
«Якось вночі дивився телевізор, побачив передачу про гончаря і прозрів. Записав його прізвище (це був нині покійний Іван Панков – прим. авт.) і зранку почав його шукати. Поїхав до Києва, бував на Андріївському узвозі, розпитував знайомих художників. Аж доки дізнався, що він працює у музеї Пирогово», – згадує Віталій.


Гончарна справа має свої секрети.

Наполегливий чоловік познайомився з майстром, постійно їздив до нього, допитувався про все на світі. Спочатку пан Іван з осторогою ставився до Віталія, аж поки не зрозумів, що його наміри дійсно серйозні. Тоді він повіз подолянина у Луцьк, на свою батьківщину, там познайомив з іншими гончарями, з якими Віталій досі підтримує дружні стосунки.
Так, крок за кроком, Віталій Махнєв-Кондратюк навчився чаклувати над глиною, і з-під його рук почали з'являтися горщики, тарілки, горнятка, макітри, тиквачі, глечики... Та на цьому чоловік не зупинився, він опанував і супутню сферу – виготовлення гончарних кругів. Саме ці вироби тепер приносять основний заробіток, а «гончарку», щоб вона не стала масовою і одноманітною, майстер залишив для душі. Влітку він разом з другом і колегою Миколою Величком кочує від фестивалю до фестивалю, де презентує свої вироби, взимку працює у майстерні та втілює у життя різні ідеї.
«Гончарна справа з боку здається простою і романтичною, насправді ж вона вимагає посидючості і методичності, значних матеріальних і часових затрат, та не приносить великих прибутків. Її треба дуже любити, працювати в кайф, інакше нічого не вийде», – запевняє майстер.

Маленькі секрети великої справи
У цьому ремеслі, як і в інших, є свої секрети. По-перше, для роботи підійде не кожна глина, вона має бути в міру «жирною» (ця властивість перевіряється наступним чином: кидаєш у склянку шматок, якщо вода залишається прозорою, значить глина «жирна»). По-друге, глиняні брили (спочатку їх треба ще знайти, викопати і привезти!) слід залишити на зиму промерзати, щоб позбутися органіки. По-третє, перед роботою матеріал треба добре замочити, а потім ще й вим'яти.
«Глина – жива, вона усе відчуває. А тому з нею потрібно подружитися. Не можна на неї сильно тиснути чи приступати до роботи з поганим настроєм, –пояснює гончар. – А залишки матеріалу з рук треба кинути у бочку з «дикою» глиною (яка відстоюється і ти ще з нею не працював), щоб приручити її, передати свою енергетику».
Коли виріб зроблено, його потрібно вдало висушити, випікти, а ще – провести молочіння: налити повний глечик молока і поставити у духовку, доки половина рідини не випарується і не вбереться у глиняні пори. Цей екологічно чистий і простий спосіб забезпечує довгу службу глиняного посуду.


Вироби майстра.

«Гончар – це той, хто гонить чари, чарівник. Він використовує усі стихії: воду для замочування, повітря для висушування, вогонь для обпікання, а сама глина – ні що інше, як земля, – каже гончар, який переконаний, що на представниках його професії лежить велика відповідальність. – Наші вироби люди використовують для їжі, а тому дуже важливо, як ти їх зробиш, яку енергетику вкладеш».

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 06.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.08
26.13
27.99
28.03
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31