У Хмельницькому відкрилася світлиця «Ладовиці», де зібрані унікальні старожитності

Ось уже понад 20 років фольклорний гурт «Ладовиці» їздить в етнографічні експедиції. Мандруючи від одного куточка Поділля до іншого, вони відшукують сільських старожилів, які пам’ятають традиції своїх дідів-прадідів. «Ладовиці» записують народні пісні і обряди, які потім відтворюють у своїх виступах. Гурт вирішив розширити діяльність і зайнятися ще й відродженням матеріальної культури. У митців великі плани – відродити традиційні для Поділля техніки вишивки, ткацтва та інших ремесел.
Початком цієї роботи стало створення громадської організації «Відродження традицій Поділля», а також облаштування світлиці «Ладовиці» – маленького музею, куди увійшли старожитності, зібрані колективом під час численних експедицій. Це старі фотографії і хустки, сорочки, вишиті унікальними, вже майже забутими техніками, різноманітні гончарні вироби. Є тут прядка, чимало народознавчої літератури, різдвяна шопка (вертеп).
«Колектив займається експедиційною роботою з 90-х років. Під час того, як ми збираємо пісні, нам дарують різні старовинні речі, дещо купуємо. Матеріалу вже давно назбиралося на музей, однак довгий час за відсутності приміщення він пилився у скринях», – розповідає голова громадської організації «Відродження традицій Поділля» Ірина Волошина.

В експозиції є справжня прядка.

Музей-світлицю облаштували у приміщенні Хмельницької дитячої музичної школи №2, на базі якої працює колектив.
«Ось ця сорочка бабці мого чоловіка – одна з перших старожитностей, які потрапили до мене, – розповідає засновниця і незмінна керівниця «Ладовиць» Ірина Телюх. – Та кожен експонат дорогий моєму серцю, кожен рушник, глечик і тареля, навіть надщерблена. Цінність народного мистецтва у тому, що воно неповторне».
Серед експонатів є й дуже цінні. Наприклад, жіноча сорочка із села Отроків Новоущицького району, вишита низзю – традиційною для Поділля старовинною технікою.

Багато елементів народного одягу "Ладовицям" подарували в експедиціях.

«Зараз більше вишивають хрестом, який ми запозичили в турків, або ж гладдю, яка прийшла до нас з Європи. Але ці техніки з’явилися значно пізніше. А низь, для якої обов’язково використовують вовняні нитки, – це першооснова нашої вишивки, ці орнаменти характерні ще для трипільської культури. Але, на жаль, дуже мало людей володіє низзю зараз», – розповідає Ірина Григорівна.

Старі глечики і тарелі.

Ось ще один цікавий експонат – чоловіча сорочка із села Зелені Курилівці Новоущицького району. Вона вишита хрестом, але дуже давнім і своєрідним, який створює випуклий візерунок.

Сучасний вертеп.

Мета «Ладовиць» – не лише зберегти, а й відродити традицію і матеріальну культуру. Тому вони перебувають у пошуку ткацького станка, майстринь, які володіють низзю та іншими старовинними техніками вишивки, ремесел. Вони мріють перейняти знання і вміння народних умільців, і таким чином відродити творчість предків.

Колектив зібрав чимало етнографічної літератури.