Гаряча тема:
- Війна
Хмельницький художник Олександр Антонюк: «Мистецтво – це провокація»
Митець розповів про дитячі хобі, захоплення історією Стародавнього Риму та казкові сюжети у власній творчості
Подільського художника Олександра Антонюка часто називають філософом. Коли дивишся на його картини, сповнені гри смислів та метафоричної образності, розумієш, чому так кажуть. Та коли спілкуєшся з паном Олександром особисто, і не лише про творчість, а й про інші аспекти життя, знаходиш ще більше підтверджень його філософському сприйняттю світу.
«Творчість – цікава річ. Іноді ти, як радіо, налаштовуєшся на певну хвилю і транслюєш той потік, який через тебе йде. Наскільки людина багата на знання і відчуття, настільки вона може наповнити змістом певну форму. І чим більше людей відгукнуться на цю форму, наповнять її своїми думками, тим краще, – пояснює Олександр Антонюк. – Мистецтво – це провокація. Художник провокує людей на якість відчуття, думки. Якщо людину зачепило, значить, задум спрацював».
"Закохані", 2013 рік.
Малював динозаврів
Олександр Антонюк народився у Кам'янці-Подільському, але вже в чотирирічному віці переїхав із родиною до Хмельницького. Батькові, Анатолію Корнійовичу, тоді запропонували роботу в обласному центрі.
«Мама, Людмила Федорівна, зараз на пенсії, а працювала швачкою у воєнторгу. А батько помер близько року тому. Він був інженером-будівельником, винахідником, випробовував на міцність бетонні конструкції. У радянські часи мав нагороди за свої розробки, – розповідає хмельничанин. – До речі, він теж малював, різав по дереву. Мріяв стати художником, але не склалося. Можливо, певною мірою він реалізовував через мене свої мрії, наполігши, щоб я здобув художню освіту. Зате його рідний брат Володимир став художником, живе зараз в США».
У дитинстві.
У дитинстві Сашко мріяв бути археологом чи палеонтологом. Він малював динозаврів, намагався відтворити їх за скелетами на картинках, «одягав» на них м'язи і шкіру. З археологією не склалося, зате з тих часів залишилося захоплення історією. Зараз Олександр особливо цікавиться історією Стародавнього Риму, читає старовинних авторів – Флавія, Геродота, Кріспа, роздуми імператора Марка Аврелія.
«Коли події описують люди, які жили у ті часи, розумієш їхнє ставлення до тих чи інших цінностей. Розумієш, що в людській історії немає змін, є такі ж самі перипетії, інтриги», – каже митець.
Також у дитинстві він серйозно займався фехтуванням на шаблях. Коли прийшов час обирати: спорт чи художня школа, саме батько наполіг на тому, щоб віддати перевагу мистецькій освіті. Хоча тренер теж не хотів відпускати здібного хлопця, казав: «Художником нормальним ти не станеш, а тут у тебе хороші перспективи». Однак слова тренера не стали пророчими. Тепер Олександр Антонюк – відомий художник, творчість якого знають і за межами Поділля, і за кордоном.
"Хід королевою", 2013 рік.
Після невдалої спроби вступити до львівського вузу Олександр пішов в армію. Служба виявилася творчою – хмельничанин переробляв ленінські куточки на кімнати відпочинку, малював для них картини, в тому числі й копії Шишкіна, Левітана та інших пейзажистів. А робити це доводилося аж на кордоні з Афганістаном, на узбецьких і таджицьких прикордонних заставах.
Після армії вступив на факультет образотворчого мистецтва Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де здобув фах викладача образотворчого мистецтва і креслення. У вузі Олександр Антонюк вчився заочно, паралельно працював: викладачем у художній школі, художником у палаці творчості чи на центральному телеграфі. Як оформлювачу, а це були 90-ті роки, йому доводилося переробляти радянську символіку на українську, малювати різні плакати та сценічні декорації. Деякий час працював за кордоном: у Чехії займався рекламою, робив скульптури з каменю, у Німеччині – завойовував мистецький ринок.
Про виховання, Біблію і казки
Останні роки Олександр займається виключно живописом і радіє, що може собі це дозволити завдяки продажу картин. Щоправда, у минулому році він погодився на експеримент і зайнявся ще й викладацькою діяльністю. Він викладає живопис, рисунок та композицію для студентів спеціальності «декоративно-прикладне мистецтво» у Хмельницькому національному університеті. На його думку, користь отримають не лише студенти, а й він сам. Адже, пояснюючи щось іншим, багато чого відкриваєш і для себе.
"Під знаком риби", 2014 рік.
«Одна справа – вміти щось робити, інша – навчити цього інших. Іноді краще не пояснити студентові щось, а поставити перед ним завдання, щоб він сам дійшов. Тоді це буде його відкриття», – розмірковує пан Олександр.
Разом з дружиною Оленою, яка співає у Хмельницькому муніципальному хорі, Олександр виховує двох доньок – 16-річну Олександру та 10-річну Софію. Обидві поділяють захоплення батька і трохи малюють.
«Саша – войовнича і не постійна, вона шукає себе. То навчалася у художній школі, то брала уроки гри на скрипки. А Софійка – спокійніша. Вона вчиться грати на гітарі, відвідує заняття у кінному клубі, ще й хоче у художню школу вступити, – розповідає художник. – Я не прихильник змушувати дітей до чогось. На мою думку, найкраще виховання – власний приклад. Якщо ми говоримо, що не можна курити, а самі куримо, діти сприймають це як насилля: мовляв, дорослим можна все, а дітям забороняють. Коли ж твої слова збігаються з вчинками, дитина прислухається до тебе».
Дружина і доньки художника.
Олександр читає з доньками Біблію та обговорює прочитане. Він не нав'язує їм певних поглядів, але вважає, що діти мають виховуватися не лише на мультиках і серіалах, а й мати вибір, володіти іншою інформацією.
Сам художник із задоволенням читає Святе Письмо і вважає, що кожна віруюча людина мала б прочитати його хоча би один раз від початку до кінця. До речі, у творчості Антонюк часто звертається до біблійних сюжетів. Однак його святі та ангели не схожі на тих, що ми звикли бачити на іконах. Вони постають перед нами то в образі дівчини у віночку зі стрічками, то – козака у вишиванці. Таким чином художник наближає їх до українського глядача.
Ще одна улюблена тема – казкові сюжети. Казка, на думку художника, допомагає розказати про складні речі по-простому.
"Потяг", 2013 рік.
«В складних речах людині легко заплутатися, відволіктися від основної думки на якісь деталі. А казка, як притча, – легка. Це образи, зрозумілі багатьом», – каже подолянин.
Однак Олександр Антонюк створює не прямі ілюстрації до книжок, а сюжетні картини за їхніми мотивами. Адже його інтерпретація може відрізнятися від загальноприйнятої, та й в процесі роботи над картиною художник знаходить нові смисли, виходить на інший рівень сприйняття героїв. Наприклад, білий лицар із «Аліси в країні чудес» Керола у художника стає татом, який проводить доньку через дитинство і відпускає у дорослий світ.
Взагалі, «Аліса в країні чудес» – одна з улюблених казок художника. За її мотивами художник створив чимало картин, які показав у спільному проекті з Євгенією Гапчинською «Аліса».
"Житіє преподобного трактора", 2010 рік.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: