ye-logo.v1.2

Хмельницький художник Олександр Антонюк: «Мистецтво – це провокація»

Культура 10299
Олександр Антонюк у своїй майстерні
Олександр Антонюк у своїй майстерні. Фото: автора та з архіву художника

Митець розповів про дитячі хобі, захоплення історією Стародавнього Риму та казкові сюжети у власній творчості

Подільського художника Олександра Антонюка часто називають філософом. Коли дивишся на його картини, сповнені гри смислів та метафоричної образності, розумієш, чому так кажуть. Та коли спілкуєшся з паном Олександром особисто, і не лише про творчість, а й про інші аспекти життя, знаходиш ще більше підтверджень його філософському сприйняттю світу.
«Творчість – цікава річ. Іноді ти, як радіо, налаштовуєшся на певну хвилю і транслюєш той потік, який через тебе йде. Наскільки людина багата на знання і відчуття, настільки вона може наповнити змістом певну форму. І чим більше людей відгукнуться на цю форму, наповнять її своїми думками, тим краще, – пояснює Олександр Антонюк. – Мистецтво – це провокація. Художник провокує людей на якість відчуття, думки. Якщо людину зачепило, значить, задум спрацював».


"Закохані", 2013 рік.

Малював динозаврів
Олександр Антонюк народився у Кам'янці-Подільському, але вже в чотирирічному віці переїхав із родиною до Хмельницького. Батькові, Анатолію Корнійовичу, тоді запропонували роботу в обласному центрі.
«Мама, Людмила Федорівна, зараз на пенсії, а працювала швачкою у воєнторгу. А батько помер близько року тому. Він був інженером-будівельником, винахідником, випробовував на міцність бетонні конструкції. У радянські часи мав нагороди за свої розробки, – розповідає хмельничанин. – До речі, він теж малював, різав по дереву. Мріяв стати художником, але не склалося. Можливо, певною мірою він реалізовував через мене свої мрії, наполігши, щоб я здобув художню освіту. Зате його рідний брат Володимир став художником, живе зараз в США».


У дитинстві.

У дитинстві Сашко мріяв бути археологом чи палеонтологом. Він малював динозаврів, намагався відтворити їх за скелетами на картинках, «одягав» на них м'язи і шкіру. З археологією не склалося, зате з тих часів залишилося захоплення історією. Зараз Олександр особливо цікавиться історією Стародавнього Риму, читає старовинних авторів – Флавія, Геродота, Кріспа, роздуми імператора Марка Аврелія.
«Коли події описують люди, які жили у ті часи, розумієш їхнє ставлення до тих чи інших цінностей. Розумієш, що в людській історії немає змін, є такі ж самі перипетії, інтриги», – каже митець.
Також у дитинстві він серйозно займався фехтуванням на шаблях. Коли прийшов час обирати: спорт чи художня школа, саме батько наполіг на тому, щоб віддати перевагу мистецькій освіті. Хоча тренер теж не хотів відпускати здібного хлопця, казав: «Художником нормальним ти не станеш, а тут у тебе хороші перспективи». Однак слова тренера не стали пророчими. Тепер Олександр Антонюк – відомий художник, творчість якого знають і за межами Поділля, і за кордоном.


"Хід королевою", 2013 рік.

Після невдалої спроби вступити до львівського вузу Олександр пішов в армію. Служба виявилася творчою – хмельничанин переробляв ленінські куточки на кімнати відпочинку, малював для них картини, в тому числі й копії Шишкіна, Левітана та інших пейзажистів. А робити це доводилося аж на кордоні з Афганістаном, на узбецьких і таджицьких прикордонних заставах.
Після армії вступив на факультет образотворчого мистецтва Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де здобув фах викладача образотворчого мистецтва і креслення. У вузі Олександр Антонюк вчився заочно, паралельно працював: викладачем у художній школі, художником у палаці творчості чи на центральному телеграфі. Як оформлювачу, а це були 90-ті роки, йому доводилося переробляти радянську символіку на українську, малювати різні плакати та сценічні декорації. Деякий час працював за кордоном: у Чехії займався рекламою, робив скульптури з каменю, у Німеччині – завойовував мистецький ринок.

Про виховання, Біблію і казки
Останні роки Олександр займається виключно живописом і радіє, що може собі це дозволити завдяки продажу картин. Щоправда, у минулому році він погодився на експеримент і зайнявся ще й викладацькою діяльністю. Він викладає живопис, рисунок та композицію для студентів спеціальності «декоративно-прикладне мистецтво» у Хмельницькому національному університеті. На його думку, користь отримають не лише студенти, а й він сам. Адже, пояснюючи щось іншим, багато чого відкриваєш і для себе.


"Під знаком риби", 2014 рік.

«Одна справа – вміти щось робити, інша – навчити цього інших. Іноді краще не пояснити студентові щось, а поставити перед ним завдання, щоб він сам дійшов. Тоді це буде його відкриття», – розмірковує пан Олександр.
Разом з дружиною Оленою, яка співає у Хмельницькому муніципальному хорі, Олександр виховує двох доньок – 16-річну Олександру та 10-річну Софію. Обидві поділяють захоплення батька і трохи малюють.
«Саша – войовнича і не постійна, вона шукає себе. То навчалася у художній школі, то брала уроки гри на скрипки. А Софійка – спокійніша. Вона вчиться грати на гітарі, відвідує заняття у кінному клубі, ще й хоче у художню школу вступити, – розповідає художник. – Я не прихильник змушувати дітей до чогось. На мою думку, найкраще виховання – власний приклад. Якщо ми говоримо, що не можна курити, а самі куримо, діти сприймають це як насилля: мовляв, дорослим можна все, а дітям забороняють. Коли ж твої слова збігаються з вчинками, дитина прислухається до тебе».


Дружина і доньки художника.

Олександр читає з доньками Біблію та обговорює прочитане. Він не нав'язує їм певних поглядів, але вважає, що діти мають виховуватися не лише на мультиках і серіалах, а й мати вибір, володіти іншою інформацією.
Сам художник із задоволенням читає Святе Письмо і вважає, що кожна віруюча людина мала б прочитати його хоча би один раз від початку до кінця. До речі, у творчості Антонюк часто звертається до біблійних сюжетів. Однак його святі та ангели не схожі на тих, що ми звикли бачити на іконах. Вони постають перед нами то в образі дівчини у віночку зі стрічками, то – козака у вишиванці. Таким чином художник наближає їх до українського глядача.
Ще одна улюблена тема – казкові сюжети. Казка, на думку художника, допомагає розказати про складні речі по-простому.


"Потяг", 2013 рік.

«В складних речах людині легко заплутатися, відволіктися від основної думки на якісь деталі. А казка, як притча, – легка. Це образи, зрозумілі багатьом», – каже подолянин.
Однак Олександр Антонюк створює не прямі ілюстрації до книжок, а сюжетні картини за їхніми мотивами. Адже його інтерпретація може відрізнятися від загальноприйнятої, та й в процесі роботи над картиною художник знаходить нові смисли, виходить на інший рівень сприйняття героїв. Наприклад, білий лицар із «Аліси в країні чудес» Керола у художника стає татом, який проводить доньку через дитинство і відпускає у дорослий світ.
Взагалі, «Аліса в країні чудес» – одна з улюблених казок художника. За її мотивами художник створив чимало картин, які показав у спільному проекті з Євгенією Гапчинською «Аліса».

"Житіє преподобного трактора", 2010 рік.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую