ye-logo.v1.2

Театр абсурду

Економіка 2327
Фото: Валерій Іванюк

“Це ж фейлетон”, - сказав Президент Віктор Ющенко про голову Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича, котрий усій країні на повному серйозі “впарював”, як його службовий кабінет “посівали” мільйонами доларів та гривень. Але такі фейлетонні персонажі можливі тільки в державі, що – завдяки насамперед тим, хто при владі в ній практично всі 17 літ незалежності, і нині теж, – уже давно нагадує шарж.

Дістали!
Пишу цю статтю в понеділок, 22-го грудня 2008 року, нетерпляче очікуючи 12-ї години дня. Щоб почути, приєднаються чи ні хмельничани, що за кермом цієї хвилини, до акції “Дістали!”, запланованої в Києві, та актуальної для всієї країни.
Журналіст і політтехнолог Юрій Романенко тиждень тому звернувся через Інтернет до співвітчизників з “Маніфестом середнього класу України”. Звернувся з проханням зробити найлегше, що може зробити пересічний громадянин, аби продемонструвати свою солідарність та протест проти непрофесійної, бездарної влади, котра знову поставила народ на межу виживання: 22 грудня рівно опівдні натиснути на клаксон свого автомобіля і потримати його три хвилини.
“Якщо це станеться одномоментно, як результат єднання воль сотень тисяч людей – отже, не все ще втрачено. Так народиться перша нота прекрасної громадянської симфонії, – пише Ю. Романенко. – Для всієї цієї братії, що перетворила Україну на європейське посміховисько, вона буде носити похоронний характер. Нехай почують крик зґвалтованої країни і здригнуться, бо це буде той подзвін, що дзвонить за ними.
Для нас це буде перший крок до нового життя. Цей крок ми маємо використати для того, щоби зорганізуватися.
Природно, цим усе не закінчиться, а тільки розпочнеться.
Влада мріє, аби протести розпочалися навесні. В цьому є своя страшна логіка. До березня-квітня дві третини боржників за важкими кредитами будуть нездатні платити. У них спробують забрати майно, попередньо промивши мізки цинічною пропагандою, погрозами колекторів і просто бандитським рекетом.
Сотні тисяч людей викинуть на вулицю з роботи, і вони чіплятимуться за кожну копійку, тільки б нагодувати свої сім’ї. Ось вона, ласа здобич для нових майданмейкерів.
Тому затягувати з моментом акцій протесту не можна. Кожен втрачений день послаблює нас – адже в нас менший запас міцності, аніж у зграї олігархів з їхніми мільйонами.
Треба починати давити їх тут і зараз. Треба створювати Комітети опору по всій країні. Вони повинні займатися організацією захисту наших інтересів у найрізноманітніших напрямках – починаючи з іпотеки і невиплат за кредитами і закінчуючи – за необхідності – організацією самооборони”.
...Київ завібрував опівдні тисячами автомобільних сирен. Хмельницький у цю мить мирно обідав.
Що вдієш: революції народжуються в столицях. Але реальною силою стають тоді, коли їхнє полум’я охоплює всю країну. Схоже, до цього недалеко.

Якщо не можна знищити – то треба очолити?
Найкумедніше, що Прем’єр-Міністр Юлія Тимошенко теж пообіцяла натиснути на сигнал – щоб бути разом із народом.
Телевізійники, що спостерігали опівдні в понеділок за Кабміном, помітили на балконі тільки радників Тимошенко: вона сама, мабуть, у цю мить сигналила десь у кабмінівському гаражі. Якщо, звісно, водії розкішних авт прем’єрки дозволили їй погратися з клаксоном. Хоч чом би ні? Це найбезпечніша з усіх ігор, що ведуться наразі на владному Олімпі з найактивнішою участю Юлії Тимошенко.
Що клаксон проти заяви, яка пролунала наче грім з ясного неба: Юлія Тимошенко оголосила, що йде в опозицію до Президента України – в зв’язку з небезпечними іграми, що ведуться ним і головою Нацбанку В. Стельмахом у фінансово-банківському секторі країни і знекровлюють цей сектор, збагачуючи одиниці і розоряючи мільйони вкладників.
Має рацію Юлія Володимирівна? Напевне ж, має. Бо такі зигзаги з курсом долара, які демонструє Нацбанк, навряд чи можуть бути випадковістю в країні, котру очолює банкір, ще вчора один з найуспішніших у Європі.
Але Тимошенко на посаді прем’єр-міністра постійно хтось та заважає. Не без того: ще як заважають. Проте не видно жодних системних зусиль її уряду, котрі могли б просто відсунути цих штрейкбрехерів убік, як непотріб – саме розумною, цілеспрямованою, системною діяльністю в правильно обраному напрямі. Бо й напрями не визначені, і системи як такої немає. Процвітає буйним цвітом тільки войовничий популізм.
Це яскраво було видно на телешоу Савіка Шустера, куди останньої п’ятниці завітала Юлія Володимирівна. Там показали сюжет із Брянки на Луганщині, де бюджетникам виплатили зарплату лише за жовтень – і то лише в день приїзду телегрупи. “Я приїду і розберуся”, - в стилі найгіршої чиновницької реакції негайно пообіцяла Тимошенко. “Але ж таких Брянок тисячі в країні, до кожної не доїдеш, потрібна чітка системна робота уряду, за якої подібні ситуації були б неможливі; де вона?”, - запитали журналісти. Юлія Володимирівна відповіла щось нерозбірливе й не за темою, а в Брянку все одно зібралася їхати - “люди ж запросили”. Що й казати: у Брянці теж живе електорат, а чим ще поки що Донбас багатий, то це голосами виборців.
Вибори – ось що цікавить наших владців. Президентські особливо. Вони вже б’ються за президентство не на життя, а на смерть – навіть ціною життя власне держави. Бо як би в нормальній країні вчинив Прем’єр-Міністр, незгодний з політикою глави держави? Подав би у відставку. Але Тимошенко ніколи не зробить Ющенку такого подарунка (та й, можна подумати, той поставить когось гідного на прем’єрство). Хоч прем’єрська посада нині – як гаряча пательня, все одно вона триматиметься за неї, бо це – гроші, ресурси, влада. Тому й смішить народ, “опонуючи” Президенту. Тому й обіцяє сигналити проти себе – намагаючись переконати людей, що вона з ними і все, що робить, - це для них.
Та Савік Шустер з його нізвідки взятими відсотками підтримки дій уряду – ще не народ. Бо народ уже так дістали всі, хто сьогодні і при владі, і в опозиції, що він із задоволенням спекався б їх усіх. Гамузом. От тільки кому іншому повірити, не знає. Ющенко, Тимошенко, Янукович, Литвин, що без кінця мигтять на телеекранах, заважають побачити інших. Кращих. Нових.

Замість прогнозу
Не виключено, що люди так і не побачать тих інших. Бо й автор “Маніфесту...”, котрий закликає до абсолютно логічного в нинішніх умовах протесту, кажуть, має найбезпосередніший стосунок до Віктора Януковича: чи працював, чи й працює у нього спічрайтером (тобто пише йому виступи). Якщо так, то акція не отримає продовження, бо сприйматиметься як підтримка одного з претендентів на президентську посаду. Якщо ж ні, то Романенку доведеться довго спростовувати цю інформацію.
Однак в тому й річ, що його ініціатива не те слово вчасна й на порі. Не буде Романенка – будуть інші. Суспільство все одно прагнутиме самоорганізації. Його змусить до цього наша самозакохана і самоїдська влада. І те, що невідомий інтернет-автор так легко знайшов однодумців і отримав їхню підтримку, тільки підтверджує це.
Тому, коли насправді реалізуються найпохмуріші прогнози на наступний рік, і він стане дійсно іспитом на виживання, і сколихне навіть такий непідйомний народ, як наш – то немає жодних гарантій, що цей народ піде за кращими поводирями. Швидше – за найрадикальнішими, що прикинуться своїми й очолять будь-який рух у будь-якому напрямі – тільки б бути попереду, при владі. А нові соціальні потрясіння здіймуть нову хвилю хаосу й безладу, що вкотре викидатиме на наш берег лише бруд і сміття.
Питання в іншому: нам, звиклим до мирного розвитку подій і 1991-го, і навіть 2004-го року, важко припустити, що вони можуть піти за зовсім іншим, далеко не мирним, сценарієм. Бо наразі в суспільстві уже немає інерції радянської інтелігентності й законослухняності інститутів соціалістичного правопорядку. Практично всі державні інститути наскрізь уражені корупцією і повністю позбулися довіри народу. Та й сам народ, за 17 літ позбавлений моральних гальм (бо є ж із кого брати приклад – там, нагорі, практично всі можуть слугувати зразками аморальності, пожадливості й брехні), може цілком повести себе як у Греції: благо, телебачення інструктує. Але коли що, то братимуть насамперед не вокзали, телеграфи і мости, як учив Ленін, а громитимуть ті інституції, що допекли до кісток: владні, суддівські, правоохоронні, майно бізнесменів, що втратили міру. Ох і поколядують тоді !..
Не хочеться вірити у вірогідність подібних сюжетів – та не передбачати й не упереджувати їх також не маємо права. За нинішньої ворожнечі у верхах сподіватися на їхнє порозуміння й роботу для блага країни перед лицем кризи і перед загрозою масових акцій протесту майже безнадійно. Тому й залишається розраховувати тільки на здоровий глузд та інстинкт самозбереження власне народу.
До нього звертається нині не тільки мало кому відомий Романенко. Один з імовірних претендентів на майбутнє президентство, екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, також апелює до людей. Тиждень тому він очолив новостворену громадську організацію “Громадянська позиція”, мета якої - об’єднати професіоналів у різних галузях задля порятунку країни. Тобто – саме для роботи на випередження, на упередження негативного й неконтрольованого розвитку подій. Ця організація відкрита для всіх. Знаючи системність і патріотизм екс-міністра, можна сподіватися, що “Громадянська позиція” не буде мертвонародженим проектом чи передвиборним фондом “для своїх”, а працюватиме на Україну.
Одна ластівка весни не робить. Але за першою прилітають наступні. Головне – не боятися важкої дороги й обрати правильний напрям. І бути готовими до польоту.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую