Колишній ямпільський вчитель зібрав колекції годинників та виробів зі скла

Ямпільський історико-краєзнавчий музей розпочав свою роботу в 2008 році завдяки старанням та наполегливості голови місцевої ради ветеранів Григорія Ситаря. Колишній вчитель, пропрацювавши 25 років завучем та 15 років директором Ямпільської загальноосвітньої школи, не захотів йти на заслужений відпочинок і всі свої сили доклав на створення масштабної пам’ятки села. За досить короткий термін енергійному чоловікові вдалося зробити неможливе — зібрати всю історію краю, його надбання та здобутки в одному місці.

В невеличкому приміщенні на другому поверсі Будинку культури знайшлося місце старовинним фотографіям та документам, предметам домашнього вжитку та справжнім витворам мистецтва. Серед незвичних експонатів — колекція годинників, у якій є як найстаріші вогняні та пружинні механізми, так і сучасні, аж до мобільного телефону! Вражає також і експозиція виробів зі скла та диковинні пляшки з-під спиртних напоїв. Чого тут тільки немає — кришталева туфелька Попелюшки, гігантська шабля, змія, кінь тощо.

«Я і директор, і фондозберігач, і науковий працівник, і оформлювач, — каже Григорій Тимофійович. — Все створював своїми руками. До речі, всі експонати нашого музею подаровані та «випрошені». Допомогли небайдужі та щедрі люди. В нас є декілька експозицій — це «ветеранська вітальня», «історія краю», «художньо-прикладне мистецтво», виставка до відзначення тисячоліття з дня смерті хрестителя Київської Русі князя Володимира, експозиція вишиванок тощо. Історія української вишивки взагалі дуже багата та незвідана. Я завжди розповідаю екскурсантам одну історію. Як голова ветеранської ради часто навідую ветеранів. Так одного разу завітавши у гості до Дмитра Вовка, побачив у нього на стіні ікону в обрамленні дуже незвичного вишитого рушника. На ньому був зображений півень, який тримає в дзьобику колосок. Звісно, почав просити такий шедевр для музею. Але Дмитро Купріянович відмовив і пояснив, що це сімейна реліквія, яка передається в його сім’ї від діда-прадіда. Цей рушник у родині Вовків ще з часів, коли були одноосібні господарства. Тоді його пращури ходили з ним на оглядини свого поля, коли сходила озимина. Господар ніс на рушнику хлібину, дружина — воду зі святого джерела у банці. Потім сім’я сідала в полі, обідала, а залишками води голова сім’ї кропив поле, примовляючи: «Роди, ниво, жито, пшеницю і всяку пашницю, адже п’єш ти воду зі святої криниці!».

Об’ємний розділ ямпільського музею присвячено Другій світовій війні та людям, які боронили свій рідний край від німецьких загарбників. Тут розповіді про тих, хто не повернувся, та про тих, хто прославив свій рідний край.
«Маємо декілька шедеврів. Серед них — залишки кухонного начиння, гончарські вироби, — розповідає директор музею. — Вони належать до відродження культури XVI століття. На території нашої селищної ради є село Лепесівка. В 1957 році там проводили розкопки, які тривали понад три роки. Тоді й було знайдено багато цікавих предметів. Є у нас в Ямполі багато талановитих «віршоскладів». Тому нещодавно при нашому музеї почало функціонувати літературно-художнє товариство, яке наразі працює над виходом збірки віршів. Ну й наше багатство, в першу чергу, це відомі люди краю. Серед них знаменитий кардіохірург клініки Амосова Леонід Ситар, який зробив за своє життя понад 9 тисяч операцій на серці та хмельницький політик Віталій Олуйко».