clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Коли ми всі повернемось…

Спецпроект: Блоги
Перечитавши десятки ідеологів, філософів, істориків з їх намальовками (нарисами) успішної України, після революції гідності ми різко почали шукати безліч прикладів – порівнянь: починаючи від чому ж вдалося Польщі та Грузії, закінчуючи історією Сингапуру, це все класно, круто та концепуально.

Надихає йти далі, знижує думку про меншовартість та спонукає розправляти плечі, як в Айн Ренд.

Особисто мені хочеться нагадати, що в нас є свій могутній потенціал – наші за кордоном. Прийде мордор і вас всіх з’їсть – а тут протилежність, приїдуть наші та всіх спасуть.

Звичайно, здаю собі справу, що це така моя особиста утопія, але хочеться вас нею трошки оповинути.

В більшості ми всі дійсно хочемо додому, ми забуваємо все погане, всі недоліки, всі обдерті стіни та розкидане сміття, натомість згадуємо глибокі гори, небо над Дніпром, наше море, щирість присутню нам, відкритість, дівочу красу.

Спочатку ми чекали величезних майданівських змін, потім хлопців, що повернуться з війни та боротимуться за нас тут, з завмиранням серця очікували крові на мітингах та третього майдану, потім звинувачували владу та всіх навколо в наших провинах, мовляв риба гниє з голови, при цьому продовжували натхненно читати Хорватський прорив і таке подібне.

Треба пам’ятати, що в нас вірить купа людей, величезна зграя саме наших дивляться зі зжатим серцем, з величезною надією, що завтра в нас тут щось зміниться і вони звідти зможуть повернутись.

Вони не просто чекають, вони моляться за нас, за хлопців на Сході, надсилають гроші на армію, на дитячі будинки.

Я це почала усвідомлювати проживши півроку в Італії, Тоскана, Флоренція… Перезнайомилась там з нашими заробітчанами, жила також, власне, з однією з них. Пані Леонора стала мені своєрідним наставником та багато прояснила.

Провівши півжиття на сцені під оплески та у квітах, моя пані виїхала вНеаполь заробляти на чорних роботах, для своїх дітей на навчання та життя. Зараз понад усе не пускає дітей повторити її шлях. «Жити треба у своїй країні, на своїй землі».

Багато з них, там без документів та без можливості поїхати додому роками. Скандують, як мантру, що якби в нас тут було б хоч трошки краще, ми б одразу всі та й повернулись.

В Польщі це не так відчувається, там я прожила 5 довгих років. Там відчуття близькості кордону та гірший рівень життя заставляють насолоджуватись тим, що маєш. Про-майданівські, про-українські мітинги там не були численними ( не збирали великої кількості учасників). Проте навіть в дуже скептичних до українського відродження тусовках, ліпились вареники та грав Океан Ельзи. Ще тоді мене весь час переповнювала думка про те, навіщо кудись їхати та створювати собі свою країну там, не вчити мову країни, в яку приїхав, а шукати своїх, що твою мову зрозуміють.

На останок, наголошуватиму на тому, що ця моя утопія передбачає масове повернення, поодинокі свічечки швидко згасатимуть, якщо не буде бажаючих перейняти їх світло.

А поки, за Жаданом… Я «повертаюсь» прогрівати будинки, щоби вам було куди повертатися!

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

новини з спецпроекту «Блоги»

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео

Архів блогів



Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31