Майдан розділив життя вчителя хімії із Сатанова на «до» і «після»

Уже зовсім скоро, 21 листопада, вся Україна відзначатиме День Гідності та Свободи. Згадуватиме Небесну Сотню, усіх хто був поранений, хто стояв за європейську державу, докорінні зміни влади і свідомості громадян. Життя на “до” і “після” Майдану розділилось у Сергія Трапезуна. Він, простий вчитель хімії у Сатанівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, батько двох дітей, не стояв осторонь революційних подій — поїхав на Майдан. Коли рятував поранених на Інститутській 20 лютого 2014 року, постраждав сам — обидві ноги прострелили кулі. Чоловік самостійно перекрив кровотечу ременем, чим врятував собі життя.

Вперше на Майдан Сергій Трапезун потрапив в кінці грудня 2013, коли у школі почались канікули і він міг вільно розпоряджатись часом. Пробув там кілька днів і повернувся додому. У Києві відчув, що має чимало однодумців і вирішив обов’язково повернутись. Та через хворобу молодшої доньки затримався вдома на довше. Лиш 18 лютого, коли люди активно почали з'їжджатись до Києва, Сергій такоє вирішує вирушати до столиці. Зідзвонювався з багатьма знайомими і друзями, вмовляв їхати, але в більшості випадків чув тільки відмовки. Врешті, згодився їхати один вчитель і 19 лютого вони із Сатанова приїхали в Хмельницький, а звідти до Києва і на Майдан.

Події на Майдані

 «Хлопці, які були в ніч з 18 на 19 лютого, розповідали, що мало лишилось людей. А ті, що зосталися, то прості люди. Вже не було ні «Правого сектору», ні афганців і решти. Казали, коли починало світати 19 лютого, вже не було чого палити, думали, як беркутівці побачать, що їх мало, то просто зачистять. Раптом побачили, що зверху біжать хлопці. Злякались, почали прощатись одне з одним. Але виявилось, то були львівські хлопці, ті шість автобусів, яким вдалось прорватись. Це знову вселило надію, що можна вистояти», - згадує Сергій.

Шикурвання сотні біля КМДА зранку 20 лютого, перед тим, як ішли на Майдан. Сергій крайній справа

Чоловік добрався до Майдану вже пообіді 19 лютого. Наступного дня, рано вранці, їх вишикували, розповіли хто і за шо має відповідати. Кожен мав свій кусок роботи. Сергій разом із Юрієм Кравчуком ішли до сцени, коли почули постріли, потім крики. Почали виносити поранених.

«Я заносив другого пораненого, вже пізніше виявилось, що це був Cаша Гуч з Волинської сотні, з ним пізніше ми лікувався в Ізраїлі. Йому прострелили коліно. Потім ми повернулися назад. Несли Миколу Дзявульського, тоді ще незнали, що він уже вбитий пострілом в серце» – каже чоловік.

Останнього пораненого Сергій разом із ще одним майданівцем так і не донесли. Обох наздогнала куля. Сергію прострелили обидві ноги і він впав на тротуар. Найбільше постраждала ліва нога – куля пройшла між кісткою і артерією, але отвір, звідки текла кров, чоловік прикрив ремінчиком, так спинив кровотечу. Якби його не було, він просто стік би кров’ю.

«Витягнули мене хлопці в готель «Україна», там пролежав деякий час, бо було ще багато поранених. Якийсь молодик бігав біля мене, давав мені теплу воду. Лікар наказав пити воду. Але вона була тепла, я не міг її пити. Хлопчина певно злякався більше ніж і переплутав. Потім мене понесли через весь Майдан, в сторону Михайлівського Золотоверхого, там мене погрузили в карету швидкої і відвезли до лікарні, де зробили операцію. Лікарі зашили вену, тому зараз немає нормального кровообігу в нозі. Вже пізніше було лікування в Ізраїлі, але то не дало ніякого толку».

Життя після Майдану

Далі Сергій Трапезун лікувався у різних лікарнях Києва. Каже, зараз почуває себе набагато краще. З часом звик до постійного болю.

«Але ж не будеш лежати, потрібно працювати, бо є діти і роботи багато всякої. Я вчителюю в сатанівській школі, маю не багато годин. 6 уроків вистояти біля дошки важко. Також маю чималеньку пасіку».

Було багато крові і поранених

Після подій на Майдані згодився балатувась в обласну і районну ради. Пройшов лиш до районної. В цей час отримав ще один урок в житті — їздив районом, спілкувався з людьми.

«Я пів району об'їздив, бачив різних людей. Для себе зробив висновки: 5% людей вважають, що вони все знають, знають хто і в чому винен. 60% - це ті, яким всерівно, одні п'ють, інші свиней годують, пораються на городі і їх нічого не цікавить. Вони проголосують за кого потрібно. 25% можуь сплакнути, але обернуться і забудуть. А є рельно 10%, які все усвідомлюють, з них 4% щось роблять чи пробуюють. Інколи поспілкуєшся з людьми і опускаються руки, бо нема з ким змінювати країну», - додає майданівець.

Сергій разом із хлопцями несуть вже вбитого Дзявульського

Багато людей звинувачували Сергія у тому, що через нього почалась війна, через Майдан.

Україна починається з тебе

Сергій хотів і хоче змін. Каже, що більшість людей не бачать і не хочуть бачити далі своїх проблем. Не заглядають у майбутнє, не розуміють що країна починається із кожного окремо.

На світлині Сергій уже з пораненням

«В українців винен хтось - США, сусід, президент. У цьому головна наша проблема. Насправді, винні ми всі, хтось більше, хтось менше. Винні, бо не хочемо змінюватись. Я готовий і далі боротися, щось робити, але нема з ким, нема підтримки. Будеш пробувати щось змінити, а люди навколо на тебе будуть дивитись скоса і вважати несповна розуму, бо в них думка інша. Я пробую робити елементарне, що від мене залежить. Але це пилинка», - ділиться Сергій Трапезун.

Після Ревоюції Гідності пішла стара влада, прийшла нова, але нічим не краща. Каже, що і цю треба змінювати, але нема лідера, який повів би за собою, взяв таку відповідальність.

Юра Кравчук - у синій куртці, Ігор Фльорко - у чорній, витягують Сергія

«Єдина людина, яка б змогла то зробити, це Чорновіл. Його й вбили бо не продавався. Коли я був студентом то зустрічався з ним, але на той час в мене, можливо, і розуміння того не було. Людина говорила реальні речі — Україна починається з мови, любові до землі, на якій народився, до батьків. Кожен з нас націоналіст, просто нам вбивали в голови, що це шось погане. Націоналізм - це любов до свого", - стверджує він.

Віра у перемогу

Сергій каже, що сьогодні знову дуже складна ситуація в країні і потрібно щось змінювати. Ми змушені боротись із зовнішнім ворогом, хоча найбільший ворог живе у кожному з нас.

«Багато говорять, що зміни мають відбуватись мирним шляхом. Було б добре. Але зараз мусимо протистояти зовнішньому ворогу. Та гірше те, що у нас є внутрішній. Він не тільки в президентові чи депутатах, ворог — це люди самі для себе, бо вони не розуміють, що роблять. Ми самі собі вороги. Українці грішні, люблять вкрасти, обманути, позаздрити»,- каже Сергій.

Із простреленими ногами чоловіка затягують у готель "Україна"

Але як би не було важко, радить не опускати руки. Чоловік вірить у перемогу. Каже, коли впадемо ще раз, то шанс бути українцями наблизиться до нуля. Віра — це єдине, що залишається, як пропаде вона — пропаде все. 

У минулому році  ГромадськеТБ зняло про Сергія Трапезуна короткий відеоролик "20 лютого. За крок до смерті. Сергій Трапезун".

Підписатися на канал "Є" в Youtube