Колишній міліціонер, поранений майданівець розповів, як змінила його життя Революція Гідності

Три роки тому країну сколихнули події, які змінили чимало людських життів. Активний учасник Революції Гідності, нині депутат Хмельницької міськради, Сергій Королюк розповідає, що досі невідомо скільки людей загинуло насправді. Багато було вбитих, спалених, втоплених у Дніпрі.

Сергій Петрович і сам постраждав. Колона, у складі якої він був, потрапила в оточення силовиків. Так отримав переломи щелепи і пальців.

Насправді, для пана Сергія “революція” у житті розпочалась ще у 2004 році, під час Помаранчевої революції. Тоді, згадує, донька навчалась в університеті і разом із одногрупниками вирішила їхати в Київ. Батько поїхав разом із ними. Там усі разом вони пробули близько 10 днів.

“Майдан 2014 року спочатку був схожий на Помаранчеву революцію, поки не почалася агресія з боку силових структур. Кучма був президентом і по декілька разів на добу їздив у Москву, запитував, що робити далі. Його навіть приймали не в Кремлі, а прямо в аеропорту. Я так думаю, що Путін, ще тоді сказав йому розстріляти декількох мітингувальників, але Кучма не пішов на це. Тоді все закінчилось мирно. Але жодна революція не завершується, якщо нема довершеної дії. У 2004 році вона просто притихла, люди повірили патріотичним настроям. Через 10 років вона продовжилась...”, - каже Сергій Петрович.

Побиття молоді і перші дні на Євромайдані

Події 2014 року для Сергія Королюка почалися з телевізора. Згадує день, коли люди збирались на головній прощі країни. Тоді Уряд Азаров зірвав підписання угоди з ЄС і молодь вийшла на Майдан. Мирних мітингувальників розігнали силовики. Пана Сергія, у минулому міліціонера із 20-річним досвідом роботи, дії правоохоронців не аби як обурили.

“Коли правоохоронці побили наших дітей, тоді мені стало не по собі. Це перейшло всі межі людяності. Коли я працював у міліції, ми не могли навіть думки пропустити такої, бо працівник міліції зобов'язаний забезпечити охорону громадського порядку, а не порушувати його. Тому 1 грудня я прийшов на хмельницький майдан”, - додає Сергій Петрович.

Сергій Петрович розповідає, що на Майдані була неймовірна самоорганізація

Тоді хмельницький осередок революції був не надто великим, тому за кілька днів, поїхав із побратимами в Київ. Розташувались в палаці Жовтневому.

“Ми мали свої обов'язки - охороняли вночі сцену. Зустрічали багато переодягнених працівників спецслужб, яких підсилали, щоб створювати паніку чи диверсію. Їх швидко виявляли і здавали тим же працівникам міліції. Потім, звичайно, їх відпускали, бо знали, що це свої”, - розповідає Сергій Петрович.

Двічі на день мітингувальників годували. Кожна палатка, сотня чи район мали власну кухню. Приносила їжу і кияни. Пан Сергій розповідає, що були випадки, коли люди із антимайдану приходили до них просили їсти.

“Був випадок, коли жінка з антимайдану вкрала з нашого столу сало разом із тарілкою. Хлопці це звичайно побачили. Вже їм вона розповідала, що їх зовсім не годують і нікуди не випускають. Пізніше їм почали давати кашу. Ми її нагодували і відпустили”, - згадує Сергій Королюк.

Активіст не заперечує, що були люди, які на Євромайдан йшли за гроші. Неодноразово вони підходили і запитували скільки йому заплатили. Запевняє, що на Майдан його з побратимами привела спільна ідея, а не гроші.

Перша поїздка на Майдан розтягнулась на два тижні. Сергій Петрович змушений був їхати додому, оскільки захворів. Вилікувавшись — знову на Майдан, в Київ.

Перші сутички

Уже під час другої поїздки на Майдан, розпочались сутички. У неділю, 19 січня, відбулось віче, активісти запланували іти до Верховної Ради. Такі дії здивували багатьох, бо ж незрозуміло, чому туди іти у вихідний день. Ходили чутки, що планувалась диверсія.

“Люди хотіли пройти до Верховної Ради, але їм перегородили дорогу правоохоронці. Я вперше був у такій ситуації, коли під ногами вибухають світлошумові гранати, палають автобуси. Було багато газів. Тоді з'явилися коктейлі молотова. Стало зрозуміло, що почалися активні дії”, - зазначає пан Сергій.

Зачистки “Беркутом” і поранення

Другу поїздку на Майдан знову перервала простуда. Тоді, недолікувавшись, Сергій Петрович побачив по телевізору, що ситуація загострюється, зібрав речі і поїхав до столиці.

“18 лютого майданівці збиралися іти до Верховної Ради і протестувати проти “драконівських законів”. Дуже багато людей зібралось. Наша перша сотня йшла колоною, поклавши руку на плече того хто попереду, щоб не загубитися. Дуже важко було пересуватись. Ми стояли на вулиці Грушевського, біля будинку офіцерів, де провулок Кріпосний. Пробули там від ранку і аж до 15.00 години, поки не почалися бої” - додає майданівець.

Розповідає, що вони нікого не чіпали. Коли вже з провулку Кріпосного прибіг “Беркут” і почав їх бити, тоді колона розвернулася і пішла по Кріпосному до Інститутської в наступ.

Сергія Королюка пораненого виносять до будинку офіцерів. Фото: скрін із YouTube

“Ми відігнали силовиків аж до Інститутської. Там “Беркут” перегрупувався і викликав підкріплення. Нас, десь 150-200 осіб, взяли в кільце на провулку Кріпосному. Коли замкнулося кільце - люди почали тікати. Залишилось десь 50. “Беркутівців” було приблизно 150 спереду і стільки ж ззаду. Нас всіх положили. Кого вбили, кого просто добряче побили. Дуже багато вбили. Куди вони поділись, я не знаю, але дорога була вкрита трупами”, - згадує події Сергій Петрович.

Коли пан Сергій намагався відтягнути пораненого в ногу побратима до будинку офіцерів - отримав удар по голові і спині. Далі нічого не пам'ятає. Отямився у будинку офіцерів. Каже, що від смерті його врятувало те, що він впав на тротуар, а не на дорогу....і, звичайно, брат Леонід, який відтягнув його звідти.

“Брат теж був поранений. Коли я прийшов до свідомості у будинку офіцерів, біля мене лежали хлопці, уже накриті простирадлами. Пам'ятаю, що приїхала швидка і нас поранених забрали в медзаклад по ту сторону Дніпра. Біля лікарні стояли люди в білих халатах і чомусь фотографували нас. Волонтери запитували, чого вони не допомагають, а роблять знімки. Виявилось, що таким чином спецслужби з'ясовували звідки привозили людей, щоб потім судити і карати. Але нас там обстежили, в мене була розроблена нижня щелепа і переламана верхня”, - стверджує Сергій Королюк.

Після обстеження його і ще трьох чоловіків викрали волонтери. Усі лікарні були переповнені і пораненого Сергія Петровича повезли назад на Майдан, у будинок профспілок.

“Мене прооперували прямо на підлозі. І коли біля 00.10 години ночі 19 лютого почав горіти будинок профспілок, почалась масова евакуація. Ми вибігали на вулицю, але там залишалося ще дуже багато людей. Кажуть, що ті, хто не встигли вибігти, вискакували з 6-го поверху”, - додає майданівець.

Наступного дня, 20 грудня, повернувся в Хмельницький, пішов в обласну лікарню. Каже, що там відразу до нього прийшли міліціонери, почали розпитувати, де отримав травми. У той день в Хмельницькому горіло приміщення СБУ.

“Я їм сказав, що побився в селі з сусідом, а той втік. Розумів, що коли скажу, що був на Майдані, мене відразу відвезуть в сізо. В лікарні я пробув 7 днів. 23 лютого - день переломних і страшних боїв. Ніхто не розумів хто, кого і за що. Коли стало відомо, що Янукович втік і беркут здає повноваження - я весь день плакав. Жаль цвіт нації. Загинуло багато людей, які для країни могли зробити чимало цінного і доброго”, - каже Сергій Королюк.

Лікування в Чехії

Ще у хмельницькій лікарні Сергію Петровичу волонтери запропонували поїхати на лікування в Чехію. Він погодився. З Хмельницького, окрім нього, було ще двоє молодих хлопців.

“Українська діаспора в Чехії дуже велика. Там черги стояли до наших поранених, пускали по декілька чоловік. Якось до мене в палату зайшла жінка і почала плакала. Вона дякувала не за те, що я на Майдані був, а за те, що подружив українців в Чехії. Бо вони там по 10-16 років, народили дітей і навіть онуків, а познайомились тільки в черзі до поранених. Ми й досі всі спілкуємось”, - згадує пан Сергій.

Життя після Революції Гідності

Після повернення з Чехії, Сергій Петрович пішов у міську організацію ВО“Свободи”. Каже, що жодного разу не пожалкував про свій вибір. Трохи згодом, хмельничани обрали його депутатом міськради.

Депутат розповідає, що для нього Революція Гідності не завершилась. Люди не можуть змиритись з тим, що зараз відбувається в країні. Зізнається, що два роки тому українці повірили Порошенку, що за тиждень війни не буде.

“Майдан мене змінив. Я зрозумів, що не можна опускати руки. Треба працювати над собою і з людьми, які біля тебе. Але над собою більше. До Майдану я був простим пенсіонером, який займався сільським господарством і більшість часу проводив в селі, на городі. Зараз у мене не має на це часу”,- зізнається майданівець.

Попри надважку ситуацію в країні вірить, що Україну чекає світле майбутнє і нею керуватимуть ті особи, які люблять українців, державу і рідну мову.