«Він служив у спецназі, але ті, хто його застрелив, мають «зв’язки» – мати загиблого на Майдані Васільцова

Віталій Васільцов закінчив аграрний університет, стажувався за кордоном. Був одним з кращих професіоналів у декоративному садівництві України. Працював ландшафтним дизайнером. Гуртував навколо себе соціально активних людей, відроджуючи народні традиції. Він народився у селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, а загинув у Києві.

Він дуже любив землю і рослини, а найдужче – своїх дівчат: дружину Наталю і двох донечок – Іванку та Даринку. Але куля на вулиці Великій Житомирській відрядила його до Небесної сотні. І дівчата, як і мати, залишилися самі.

Віталій не боровся за те, щоб йти у Європу, а робив все для того, щоб як сам казав, Європа була всередині кожного: у серці, в наших думках та поведінці.

На Майдан чоловік прийшов після побиття студентів 30 листопада. Їздив туди з друзями, однодумцями, залишався чергувати вночі.

«Син був дуже хоробрим. Служив в армії, у спецназі. Я вірила, що він зможе знайти вихід будь-якої ситуації, але дуже боялася за нього, і просила не йти на Майдан, бо ж має для кого жити, але він не слухав. Просила не лізти його в те пекло, але він казав: «Хто як не я мамо? Я давав присягу народу України. Клятву давав не владі, а людям, тому маю захищати народ та своїх дітей», – розповідає пані Ніна.

Жінка, розповідає, що з дитинства Віталій був дуже самостійним та цілеспрямованим хлопцем. Можливо, зізнається, він і став успішним та працьовитим тому, що виріс без батька.

«Мій чоловік помер дуже рано, коли Віталій тільки пішов у перший клас. Двох синів, я виховувала сама. Було дуже важко, але діти завжди підтримували та допомагали. Із Віталієм проблем ніколи не було, він був дуже розумною дитиною. Ніколи я не змушувала його робити уроки чи допомагати по господарству, він сам знав, що має робити. Завжди старався і хотів бути першим у всьому», – розповідає жінка.

Читайте також: «Нам вдалося відтворити кожну хвилину того дня, коли загинув батько» - син Героя Небесної Сотні

Мати каже, син був справжнім патріотом у всьому, завжди хотів, щоб в країні все було чесно і справедливо. А ще, дуже любив українську мову, через що, каже пані Ніна, часто сперечався з нею.

«Він дуже не любив, коли я говорила російською, хоча я й нагадувала, що жила в Радянському союзі. Проте, Віталій казав: ми живемо у незалежній Україні, запитував мене невже так складно вивчити рідну мову? Більше того, онучка, коли приїздила у гості, завжди казала: «мій татко не розмовляє з тими, хто говорить російською. У нас в будинку немає російської», – згадує жінка.

Жінка каже, що перед тим, як сталася трагедія, говорила з сином, і він ніби відчував, що з ним щось станеться.
«Перед тим, як син загинув, я поїхала додому у село, бо трохи захворіла. Часто ходила на Майдан із сином, щоб підтримати його. Коли збиралась у дорогу, син говорив зі мною так, ніби прощався. Я казала йому, що я ще приїду, а він мені все повторював, щоб не хворіла, бо дуже їй потрібні», – пригадує пані Ніна.

Напередодні увечері, каже пані Ніна, до неї телефонувала невістка Наталія, плакала, казала, що на Майдані твориться щось страшне, а Віталій не їде додому. Жінка наважилася сама задзвонити, але те, що почула її не втішило.

«Син сказав: «Мамо не заважай мені!». Перепитую, чи справді на Майдані такий жах, як показують. Він відповів: ще гірше! Додому каже, не збирається їхати, та вже тоді він і не мав на чому – його машину в той вечір розтрощили. Останнє, що сказав мені: «Все мамо, будь здорова!», – не стримуючи сльози, розповідає мати Віталія.
На 19 лютого, коли її син загинув, жінка взяла квитки до столиці, щоб забрати Віталія додому з Майдану, але… не встигла.

Читайте також: Вдова загиблого на Майдані про суд: Нас допитують так, наче ми підозрювані, а не потерпілі

Про розслідування справи про вбивство її сина пані Ніна не говорить, зізнається лише, що не вірить у його правдивість.

«У людей, які стріляли, серйозні «зв’язки». Розслідування затягують, і я не бачу ніяких змін. Воно не просувається уперед. Всі роблять вигляд, що нічого не бачили і не чули, хоча там було багато відеокамер! Я їх сама бачила, коли приходила підміняти сина на Майдані. Але все знищили! Про яке покарання винних може йти мова?», – знизує плечима жінка.

Васільцову Віталію було 36 років, коли його застрелили. Вдома у нього залишилась дружина Наталія, дві донечки і недобудований будинок. Мати Віталія каже, що її невістці зараз доводиться дуже важко, адже їй самі потрібно ставити на ноги двох донечок.

«Наталі дуже важко зараз, адже вона втратила чоловіка, а її діти –батька. Вона залишилась зовсім сама. Майже два роки, поки молодша онучка не пішла до садочка, я жила із ними, щоб хоч якось допомогти і підтримати. Тай разом із горем легше впоратись. Зараз Наталія, живе із донечками окремо, а грошову компенсацію, яку вона отримала, спрямувала на добудову будинку, який почав зводити Віталій. Ми всі зусилля у нього вклали і вкладаємо, адже хочемо завершити те, що він почав», – ділиться пані Ніна.

Жінка каже, що у будинку, багато ще потрібно зробити, але Наталія дуже хотіла туди переїхати, бо це те, чого б так хотів її чоловік.

Віталій Васільцов загинув 19 лютого 2014 у Києві на вулиці В.Житомирській від прицільного пострілу з автоматичної зброї.

Довідка: Більшість експертів-криміналістів підтвердили сотні припущень і коментарів на youtube про те, що постріл, від якого загинув Віталій, був зроблений з будівлі Міністерства внутрішніх справ, 2-4 поверх. Герой від пострілу одразу втратив свідомість. Його повезли до лікарні, але лікар сказав, що Віталій не виживе. Серце ще билося, а мозок вже відключився.

Героя Небесної сотні поховали у Жорнівці 21 лютого 2014 року.

Віталію Васільцову посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також Віталія нагородили Медаллю «За жертовність і любов до України» – посмертно.

На його честь встановили пам`ятну дошку на фасаді будівлі головного управління МВС України в місті Києві на вулиці Великій Житомирській, де Віталій Васільцов отримав смертельне поранення з вогнепальної зброї.
Відкрили пам’ятну дошку й в Уманському національному університеті садівництва, який закінчив Віталій.

Читайте також: Брат Артема Мазура: Після Майдану жити не стало краще, а навпаки, все гірше й гірше

                                    Усі дані про Героїв, загиблих на Майдані, під час Революції Гідності та у неоголошеній війні, читайте у Книзі Пам'яті. Ви також можете доповнити інформацію про, або додати відсутню, написавши на адресу [email protected] з поміткою "Інформація до Книги пам'яті".