Мешканців Славути труять дустом

Славутський хімічний завод «Лотос» збанкрутував кілька десятиліть тому. Що могли - розікрали, приміщення викупили. На згадку залишили сотні тонн отруйних хімічних речовин, котрі донині зберігаються в одному з колишніх складських приміщеннях заводу. З часом дах у складах проломився. Спочатку дощі заливали отруту, а згодом під дією сонячного проміння випаровування, підхоплене вітерцем, несе до приватного сектору, розташованого всього в 40 метрах від складу. Люди хворіють, молодші скаржаться на погане самопочуття, діти на нудоту і головний біль, а влада… на відсутність коштів.
«Кватирки не можемо прочинити, - скаржиться Валентина Андрощук. - Сморід стоїть страшенний. Голова у всіх болить. Люди в сорок років мруть від онкології. А в нас же діти!».
«Люди хворіють, а лікарі руками розводять»
Численні звернення до різних інстанцій давали ті ж самі численні відписки. Екологи радили звернутися до санстанції. Санстанція відповідає, що: «будівлі колишнього хімзаводу в результаті його ліквідації зняті з поточного санітарного нагляду. А питання щодо зберігання гексахлорану (хлору) розглядалося виконкомом Славутської міськради». Мерія, у свою чергу, також надіслала відповідь: «Заходи по утилізації залишків сировини заводу потребують великих фінансових витрат. Коштів з бюджету міста недостатньо...»
Та подібні папірці не захищають людей від смороду і захворювань. А головне — ніхто навіть не знає приблизної кількості нічийних отрутохімікатів. Забігаючи наперед скажу: у різних інстанціях озвучувалися цифри у 90, 130, і 140 тон.
«У мене і у доньки Вероніки постійно болить голова, - каже Леся Цикалюк. - Постійний сморід дусту. Куди тільки не зверталася: до міського голови, депутатів, екології, санстанції, прокуратури, МНС, головного лікаря поліклініки. Ніхто за це не відповідає. А дуст з дощами потрапляє у підземні води, у повітря. Люди хворіють на шкірні захворювання. А лікарі лише руками розводять. Не знають, від чого. От якби ту отруту висипати під Верховну Раду, - утікали б, як щурі».
«Дитина просто задихається»
«Дитині два з половиною роки, - долучається до розмови Анна Поліщук. - У доньки постійні вірусні інфекції. Дитина просто задихається. Відвезу в село, за кілька днів донечка здорова. Привожу сюди, все починається знову. А санстанція тут не взяла жодного забору води чи повітря».
У 1995 році приміщення колишнього хімзаводу «Лотос» через фонд Державного майна викупила приватна фірма. Та виявилося, що склади з хімікатами фірмі не належать, хоч перебувають на приватній території. Охоронець на прохідній колишнього заводу зупиняє людей.
«Мені наказали нікого не впускати. Зараз приїде власник, - каже охоронець Петро. Згодом, трохи розговорившись, додає. -Та ніби щось трохи вивозили той дуст. А куди, я не знаю».
Однак ні зараз, ні за годину власник не з'являється. Як з'ясувалося згодом, не було його і до кінця дня. Зачекавши годину, люди минають охоронця і йдуть до складу. На складськім приміщенні немає навіть дверей. Перед входом на площі десятків квадратних метрів кілька-сантиметровим насипом розсипаний дуст. Біля входу у приміщення лежать мішки. Далі дуст лежить насипом. Дах увесь в дірках. Аби не знудило, рота і носа закриваю куркою. За кілька хвилин у роті починає дерти, крутить в носі. Очі сльозяться.
Купили все, крім складу з дустом
Дуст накопичується у рослинах і організмах. Тож його давно заборонили для використання. Хоча при боротьбі зі шкідниками дуст є досить ефективним. А зі слів охоронця отруту таки вивозили. Виникає питання куди і для чого?
«Районного санітарного лікаря немає, він буде завтра, - каже жінка у приймальні. - Заступник у відпустці. Якщо хочете, зачекайте, може головний буде за кілька годин. Я з ним зв'язуватися не буду. І як мене звати, теж не казатиму».
Після такої змістовної розмови йду до районного МНС. Ті кажуть, що начальство заборонило їм коментувати ситуацію. Відсилають в обласне управління.
«Завод «Лотос» був об'єктом великої приватизації через Фонд Держмайна. А як так сталося, що вони все продали як цілісний майновий комплекс, а склад з дустом — ні, я не знаю. Складські приміщення знаходяться на території міських земель, але сам склад не наш», - розповідає заступник міського голови Едуард Сабінський.
Вимальовується цікава картина. Склад — це одне приміщення продовгуватої форми . Але чомусь та частина, де зберігається дуст не належить ані власнику, ані міській владі.
«Ми писали до облдержадміністрації, до Верховної Ради, до МНСників, - каже перший заступник Славутського міського голови Сергій Микульський. - Там зберігається і дуст, і хлор, і інша отрута. А дах в аварійному стані, потребує ремонту. У 2010 році нам виділили субвенцію у розмірі 142 тисяч гривень на перепакування цієї суміші. Але її виявилося більше. Перепакували у 1600 мішків - 80 тон. А її там близько 140 тон».
Щоправда, чому посадовці за стільки часу не звернулися до Фонду Держмайна з вимогою встановити власників приміщення, де зберігається отрута, і чому не повідомили природоохоронну прокуратуру, заступники мера відповіді не дали.
«8 грудня 2010 року загоном особливого призначення МНС на колишньому хімзаводі у Славуті були перепаковані сипучі отрутохімікати, - розповідає головний фахівець відділу цивільного захисту УМНС України в Хмельницькій області Сергій Демчук. - Перезатарили 80 тон. Але сипучих хімічних речовин виявилося набагато більше. Все не перепакували. Після виконання робіт провели обеззараження території. Ми не закрили приміщення, бо це не входить до нашої компетенції. За всі «нічиї» відходи відповідає місцева влада».
Картопля у погребах і вода у криницях смердять дустом
Екологічні інспектори востаннє робили перевірку цих складів у 2009 році.
«Пошкодження складської будівлі не було виявлено, - каже інспектор державної екологічної інспекції в Хмельницькій області Ольга Вишомірська. - Вхід замурований. Безумовно, після вашого візиту ми з природоохоронною прокуратурою проведемо перевірку. Звісно, при розсипах отрутохімікати можуть вступати в реакцію з опадами. А це, у свою чергу, може призвести до потрапляння отрути у повітря, ґрунти та підземні води».
Саме про такі забруднення і розповідають люди.
«У погребі картопля смердить дустом, у сусідніх селах в криницях запах дусту, - каже Надія Гончарук. - На деревах аж листя пов'януло. А вони там перепакували в інші мішки... То раніше хоч було замуровано, а нині…»
Артем і Юрій мріють погратися на вулиці.
«На вулиці дуже смердить дустом, - розповідає 12-річний Юрій Славіков. - Як погуляємо на вулиці, то постійно болить голова. Мама нам лише вдома дозволяє гратися».
Отож, поки посадовці займатимуться відписками і шукатимуть крайніх, мине чимало часу. А на утилізацію отрутохімікатів, щонайменше, необхідно 1 мільйон 200 тисяч гривень. І це за цінами кількарічної давнини. Отож, дитяча мрія пограти у футбол на свіжому повітрі відкладається на невизначений термін.