За «Віру. Надію. Любов» скульптор отримає 500 тисяч гривень?

Одній із найтерплячіших робіт тандему народних художників Мазурів, оповитій численними балачками про гроші, а точніше – їхню відсутність, чекати залишилося недовго. На Майдані Незалежності, що в обласному центрі, вже кілька місяців киплять роботи з ліквідації «чорного квадрата», що залишився після вождя народів – Леніна - та будівництво нового фундаменту. Сам Микола Мазур постійно курсує маршрутом «Хмельницький-Київ-Хмельницький», одночасно наглядаючи за роботою на столичному художньо-виробничому комбінаті, де відливають пам’ятник, і підготовчим процесом в Хмельницькому. За словами скульптора, установчі роботи на головному майдані Хмельницького кипітимуть аж до ночі з 23 на 24 серпня. А ось початок історії створення непересічної скульптури тягнеться ще з 1999 року. Була пропозиція поставити на те місце Богдана Хмельницького на коні. Чиновники навіть погодилися, але так і не змогли домовитися, до кого ж кінь стоятиме передом... Потім проводили спеціальний конкурс. «Я не брав у ньому участі, – пригадує художник. – Але прийшов до мене Михайло Чекман і каже: «Треба, Миколо, щось робити». І ми з Богданом почали працювати. Сотні варіантів і одне питання: що може бути в цьому місті на цьому майдані? Тут треба було щось таке, що було б поза віком, національністю, політикою і всім тим, що втрамбовано у наших головах під словом “пам’ятник”. На ідею, формування і пластику витратили майже два роки. Згодом нашу роботу багато обговорювали на засіданнях міської та обласної рад, вона пройшла чимало комісій».
Спершу головний монумент області планувалося виливати із бронзи. Але за десять років безгрошів’я зупинилися на штучному сплаві.
«Пісні землі Подільської», а саме така перша назва «Віри. Надії. Любові» – це не просто скульптура, а бажання сказати людям про те, без чого вони не житимуть. Бо пісня – вічна, так як і вічна любов, надія і віра. «Ми могли зробити цих жінок оголеними, без натяку на національність чи історію, – каже Микола Іванович. – Але оскільки живемо на цій землі – мусимо співати тим голосом, який дав нам Бог, і говорити тією мовою, якої навчила мати. Тому ми з Богданом вдягаємо їх у вінки з пшениці і маків, робимо костюми з вишивками. З іншого боку, десь далеко у небесах, літає Кобзар з кобзою. Коли політики виходять з обласної ради, цей патлатий хлопець з бородою співає їм пісню: «Добре вам буде жити, браття, у своїй сторонці».
Подейкують, що гонорар Миколи Мазура, який він отримає після появи монументально-скульптурної композиції на Хмельницькому майдані – 500 тисяч гривень. Проте сам митець до подібного ажіотажу навколо «кругленької» суми ставиться спокійно: «Для мене як художника фінансовий бік справи не цікавий. Цим займаються капіталісти. Коли у вас народжується дитина, ви ж не думаєте про те, що вона повинна відшкодувати вам усі ваші затрати... Або візьмімо греків: вони один раз нагодували художників, а художники і досі годують їх: помилуватися грецькою архітектурою з’їжджаються туристи з усього світу».