Чорні та зелені вареники

Відомі лісогірські господині, зокрема, тим, що у селі досі з трепетом ставляться до традицій предків. Зокрема, готують у п'єцу, передають від бабусі до доньки й онуки рецепти старовинних українських страв. Недарма вважається: якщо візьмеш за дружину дівчину з Лісогірки, то завжди матимеш смачний обід та затишну оселю.

Лісогірські господині завжди беруть участь у різноманітних виставках. У селі вже склалася група жінок, які понад усе люблять куховарити і виставляють свої творіння на суд подолян. Найчастіше куховарити не відмовляються сільський голова Анжела Варшавська, помічник вихователя місцевого дитячого садка Ганна Федорович, завідуюча дитсадком Тетяна Кушнір, землевпорядник Наталя Катеренюк, директор сільського будинку культури Людмила Задорожна, усі працівники сільської ради. “Ми збираємося у мене і вирішуємо, хто що готуватиме, - каже Анжела Валеріївна. - Потім або готуємо разом, або ж кожна йде до себе”.

Слід зазначити, що страви, приготовані лісогірцями, подобаються. У вересні на одній з агровиставок городоцькі юшка та вареники (їх у селі називають на польський манер пирогами) - чорні та зелені - припали до смаку навіть губернатору. “Зелені вареники – це страва сатанівських кулінарів, - каже Анжела Валеріївна. - І їхні секрети я відкривати не в праві. Хоч для себе рецепт випитала. А от чорні – наші, лісогірські”. Сільський голова із задоволенням ділиться рецептом, бо у Лісогірці переконані: чим більшій кількості людей даси рецепт страви, тим смачнішою вона виходитиме у тебе. “Щодо чорних вареників, то тут немає нічого незвичного, - каже Анжела Варшавська. - Просто вони з гречаного борошна. Тісто – як для звичайних вареників: борошно, водичка, яйце. Для начинки беремо сир, картоплю з цибулею. Гречане борошно має специфічний смак, і кожні вареники по-своєму смачні. Але сьогодні мало хто в селі готує такі вареники. Колись же вони були дуже популярні, їх ліпили великими, а от з пшеничного борошна вже вважалися святковою стравою”.

Лісогірські секрети

Кожна господиня має свої секрети і сильна у якихось стравах. Ганна Федорович більше любить готувати солодкі страви та випічку. А ще, кажуть, у неї дуже смачний борщ. “Борщ має обов'язково бути наваристим, - каже Ганна Степанівна. - Тому варю його з ребра. Щоб борщ був смачним, потрібно правильно його засмажити. Я смажу цибулю, моркву, додаю з півлітра сметани, томат. І добре просмажую, щоб вийшла густа маса. Тоді додаю у борщ. А ще дуже корисна гарбузяна каша. Для неї мию гарбуз, ріжу його на маленькі кубики і варю на воді. Коли він вже майже готовий, додаю пшоно чи рис і доливаю молоко. Цукрую, можна покласти шматочок масла. Якщо їсти таку кашу ввечері, вона заспокоює, і ви забудете про безсоння”.

А перед святами – новорічно-різдвяними, великодніми – у селі ріжуть свині і коптять ковбасу. “Для ковбаси я беру стегно, - розповідає Ганна Степанівна. - Перекручую на м'ясорубці з великими отворами, додаю сало – щоб ковбаса була соковитішою, ллю у фарш трохи водички, солю й перчу, даю часник для запаху. Начиняю цим фаршем добре промиті кишки, зав'язую. Добре нагріваю піч (для цього у кожному дворі вимурована піч чи стоїть спеціальна бочка). Найкраще брати дрова з вишні чи черешні і не дуже сухі, щоб димок йшов. Підвішую ковбаски й копчу”.

І кожна господиня у селі вміє готувати суто лісогірську страву – дуті обаранки (бублики). Але їх роблять у печі, в духовці виходять зовсім не такі смачні. “Робимо заварне тісто, його треба добре вимісити на однорідну масу. Виготовляємо обаранки, кладемо у піч, потім витягаємо, макаємо у білок, збитий з цукром – і ще раз у піч”. Заварне тісто готують так: довести до кипіння 250 грамів олії, змішаної з 250 грамами води. Коли суміш почне кипіти, поступово всипайте 4 склянки борошна, добре перемішуючи, щоб не було грудочок. Коли тісто почне приставати до каструлі, зніміть з вогню і почекайте, щоб вистигло. Додайте 2 яйця і добре вимісіть.

Сало буде смачнішим, якщо у корм свині додавати кисле молоко

Можливо, успіх лісогірських господинь ще й у тому, що продукти використовують, здебільшого, без консервантів та смакових добавок. Усе – вирощене власноруч - на городі чи у підсобному господарстві. “Вирощуємо овочі, ягоди, фрукти, тримаємо свиней, курей, гусей, корову, - каже Анжела Варшавська. - Тому маємо все домашнє. А воно смачніше від магазинного. Тим більше, що ніякої “хімії” не використовуємо, навіть жуків намагаємося вручну збирати. У тому, як годувати тварин, теж є свої секрети. Приміром, якщо у корм для свині додавати кисле молоко, буде дуже смачне сало”.

“Найсмачнішими виходять страви, приготовані у п'єцу, як кажуть у нас в селі, - приєднується Ганна Степанівна. - Мої мама і бабуся завжди пекли у п'єцу хліб, булки. Я змалку приглядалася, як вони це роблять. Пекти хліб – важка праця. Місити тісто треба довго, аж піт по чолу тече. Пекли хліб на черені – тобто без форми, а просто на лопаті садили буханці у піч. Але я вже давно не пекла хліба, лише булки, калачі. А їх печуть на деках. А ще моя прабабця запікала качку. І досі на усі свята у моїй родині готують птицю за рецептом моєї прабабусі. Беремо курку, качку чи гуску. Дрібненько ріжемо варені печінку, серце, шлунок. Додаємо борошно і перемішуємо. Смажимо цибулю, додаємо потрохи, чотири яйця, солимо, можна дати трішки олії, начиняємо цим птицю, кладемо у рукав і ставимо у духовку”.