ye-logo.v1.2

Легенда української еміграції міжвоєнного часу

Історія 3087

Саме так кажуть про видатного українського публіциста, бібліографа та громадського діяча, нашого земляка Петра Зленка

Він, перебуваючи в еміграції, видав цілу низку книгознавчих і бібліографічних праць з українознавства, котрі донині користуються популярністю серед науковців. Це, зокрема, матеріали для бібліографічних покажчиків про Симона Петлюру, визвольну боротьбу українських Січових стрільців, українську пластову літературу, історичний нарис про приватні бібліотеки в Україні. Заслуговують на увагу «Педагогічні видання Наддніпрянщини», «Зимовий похід: бібліографія», «Українське бібліотечне шкільництво», «Книга в українській народній словесності» та багато інших. Особливо цінним для істориків є бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції, в тому числі з історії, за 1920-1931 роки перевиданий у 1990 році Канадським інститутом українських студій Альбертського університету.
Народився Петро Андрійович 6 червня 1891 року в містечку Старокостянтинів Волинської губернії. У 1916 році закінчив Київський університет святого Володимира, через рік - артилерійську школу в Одесі. У роки громадянської війни служив старшиною в російській, а згодом українській армії. Під час воєнних подій опинився у польському таборі для інтернованих осіб, з якого був звільнений лише в 1921 році. Після цього викладав фізику і математику, був вихователем у приватних гімназіях Бреста, водночас працював бібліотекарем. Робота бібліотекаря йому настільки сподобалася, що вирішив далі продовжити навчання - спочатку в Державній школі бібліотекарів, а потім в Українському педагогічному інституті у Празі. Після закінчення цього навчального закладу вісім років поспіль працював у ньому бібліотекарем. Від грудня 1932 року почав редагувати популярний часопис «Український тиждень», передплатити який можна було не тільки в Чехії, але й у Югославії, Австрії, Польщі та інших сусідніх країнах. У світ вийшло 282 номери цього видання. У декількох з них редактор Петро Зленко опублікував «Реєстр українських могил на Ольшанському кладовищі у Празі». Історично так склалося, що у міжвоєнний час на території Чехії проживала одна з найбільших українських еміграцій у Європі, велика частина якої знайшла вічний спокій у чеській землі.
Часопис закликав земляків пам’ятати і дбати про свої могили на чужині. У середині 1930-х років Петро Зленко відзначив, що «…від деяких поховань немає вже і сліду, лише в урядових записах можна довідатися, що там лежить прах колишнього українського стрільця. На більшості могил не залишилося і напису на бляшаній табличці, що відзначає могилу. На мало якій ще можна якось прочитати уривки окремих слів».
Лише через понад півстоліття, наслідуючи Петра Зленка, наступний крок на шляху відновлення пам’яті про українські поховання на чеських землях зробили тамтешні дослідники Тетяна Беднаржова і Федір Янчик. Вони склали довідник могил українських емігрантів «з короткою інформацією про їх життя й діяльність, збирати котру досить часто доводилося буквально по крупиці.
Після редакторства в «Українському тижні», з 1938 року Петро Зленко був співробітником Слов'янської бібліотеки в Празі. Він активно співпрацював із книгознавчими виданнями, українським товариством прихильників книги у Празі, видав низку книгознавчих і бібліографічних праць з українознавства. У 1945 році, коли прийшли «червоні визволителі», до будинку Зленка під'їхав смершівський «воронок». Петра Андрійовича засудили за звинуваченням у «редагуванні націоналістичної газети» до ув’язнення у виправно-трудовій колонії. 54-річного бібліографа вислали в Сибір, до ГУЛАГу, де його сліди й загубилися.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую