На Хмельниччинні літаки та льотчики єдналися у небі…

– Я віддав улюбленій справі свого життя кращі його роки - 26 календарів. Та іноді так хочеться сісти у кабіну і разом з хлопцями розганяючи пару “Сухих” по злітці відірватися у небо, – прищуреним поглядом проводжаючи свої бомбардувальники ділиться думками в голос Юрій Захаров.

Навіть бувалого льотчика зліт восьми бойових літаків з три-, чи п’ятихвилинним інтервалом певним чином насторожив. Мало того, через деякий час на військове летовище сіла трійка винищувачі МіГ-29. Вранці наступного дня винищувачі по одному, один за другим, набравши висоту виконали лівий розворот і зникли за хмарами. Через неповну годину, з обльотом по колу, посадку на рідний аеродром виконали вісім бомбардувальників.
– Не з проста це все, напевне по тривозі підняли хлопців, – висловив припущення спостережливий і досвідчений льотчик у запасі.
Та, і дійсно, не з проста! Відповідно до рішення начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України авіація Повітряних Сил в рамках раптової перевірки складала своєрідний дводенний іспит на готовність до виконання завдань за призначенням.

Командир бригади військовий льотчик першого класу полковник Сергій Близнюк розповів, що після отримання команди на приведення частини у ступінь бойової готовності «Повна» розпочалась активна підготовка усіх підрозділів забезпечення і льотно-підйомного складу до виконання завдань за призначенням. Згодом з’ясувалось, що за розпорядженням вищого штабу екіпажі бомбардувальників і бомбардувальників-розвідників повинні були перебазуватися на резервний аеродром у Миколаївській області. На постановці завдань, та й в ході передпольотних вказівок, командир визначив кращі екіпажі літаків Су-24М і Су-24МР, які залучалися до позапланових польотів, і чітко слідуючи графіку планової таблиці, з певним інтервалом вони піднімаючись у повітря взяли курс на південь України.

Група керівництва польотами Старокостянтинівської бригади тактичної авіації на чолі з майором Дмитром Лапіцьким працювала у напруженому режимі. Крім відправки своїх бортів на “чужий” аеродром офіцери групи приймали два транспортні літаки Ан-26 і трійку МіГ-29 з Івано-Франківська, для яких аеродром у Старокостянтинові майже на добу став рідним. Наступного дня на командно-диспетчерському пункті команда Лапіцького вже керувала відправкою МіГ-ів та Антонових додому і посадкою своїх Сухих.

Ан-26-ті зі складу гвардійської авіаційної транспортної бригади, що базується на Вінничині, забезпечували в ході перевірки транспортування техніки і інженерно-технічного складу винищувальної авіації яка перебазовувалась з Прикарпаття на Хмельниччину. Командир корабля, заступник командира бригади з льотної підготовки гвардії підполковник Костянтин Зеленський зазначив, що кораблі транспортної авіації працювали у звичному для них штатному режимі – завантаження, переліт і розвантаження на вказаних аеродромах спеціального обладнання, різноманітного вантажу. Крім того офіцер додав, що у повсякденній діяльності екіпажі транспортної авіації бригади забезпечують десантування особового складу, виконують завдання з пошуку і рятування. 24 години на добу екіпаж літака Ан-26 «Віта», який базується на Гавришівському аеродромі, готовий здійснити переліт на вказаний аеродром для аеромедичної евакуації постраждалих чи хворих.

Льотчики – народ забобонний, тому перед польотами з фото, і відеокамерами до них зась.
Лише після повернення бомберів на базу командир бригади погодився на коментар. Перед усім, ступивши на бетонку у Старокостянтинові, полковник Сергій Близнюк, як знак подяки за безвідмовну роботу техніки у повітрі, потиснув руку кожному з фахівців обслуги літака – технікам, механікам.– Льотно-підйомний склад бригади успішно справився з поставленим завданням. Усі заходи щодо приведення частини у вищі ступені бойової готовності були проведені оперативно і своєчасно. Усі літаки на землі, відмов авіаційної техніки при слідуванні на незнайомий нам аеродром і у зворотному напрямку не було, за що щиро дякую усім без винятку своїм підлеглим, – констатував командир.
Під час перебазування на резервний аеродром метеорологічні умови характеризувались як «прості», проте, повертаючись додому екіпажі вже діяли в складних метеоумовах. Слідуючи на Миколаївщину і у зворотньому напрямку екіпажі літаків виконали ряд визначених завдань з повітряної і спеціальної розвідок, тактичне бомбометання, відпрацювали прохід літаків у забрудненій радіоактивній хмарі, здійснили польоти в режимі постановки радіоелектронних перешкод, тощо.Полковник Сергій Близнюк проводячи попередній розбір польотів дав високу оцінку діям наземних авіаційних підрозділів і оцінив роботу задіяних до польотних завдань екіпажів та інженерно-технічного складу на оцінку “відмінно”!
Льотчики, інженери і техніки 7-ї бригади тактичної авіації в чергове довели, що спроможні виконати чи не найскладніші завдання як в ході планових польотів, так і під час раптових перевірок.
Завершити матеріал про льотну роботу Старокостянтинівських авіаторів хочу простим та досить таки змістовним коментарем зрілого за віком і досвідченого у службі фахівця - старшого авіаційного техніка літака капітана Валерія Сироти. Він переконливо і впевнено сказав так: «…Найбільше бажання льотно-підйомного складу бригади – це збільшення кількості льотних змін. Лише у польоті живуть літаки, співає Юрій Антонов. Лише у небі літак і льотчик стають єдиним цілим надійність якого на землі кують інженери і техніки.» З ним важко не погодитись, чи не так!?

Підполковник Андрій АГЄЄВ.