ye-logo.v1.2

Полотна під “хохлому” та “петриківку” хмельничанка Лілія Єфімова розписує... голкою

Культура 3404

“Петриківка” вже давно перетворилася на своєрідний національний український бренд.

 Нею прикрашають посуд, меблі й інші предмети побуту. А 75-річна хмельничанка Лілія Єфімова підійшла до відтворення цього легендарного декоративно-прикладного мистецтва по-особливому: жінка не малює візерунки, а вишиває. За чотири роки стіни її квартири прикрасили безліч нереальної краси вишитих картин, які відтворюють найвідоміші елементи петриківського розпису.

«Людині потрібне якесь захоплення. Так життя стає цікавішим»
Барвисті півники, чарівні жар-птиці, казкові квіти, які сплітаються у вигадливі завитки та бутони… Дивлячись на роботи Лілії Михайлівни, переконуєшся, що «петриківка» – це не лише розписані тарілочки і дощечки. Петриківським розписом можна створювати надзвичайні різноманітні шедеври, які вирізняються особливою самобутністю. «Петриківський розпис – це світ краси та фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, адже в цьому мистецтві народ висвітлював свої мрії, настрої, своє сприйняття життя, - каже Лілія Михайлівна. – Відтворюючи ці візерунки, немов занурюєшся в інший світ. Вишиванням я займаюся ще з дитинства. Скільки себе пам’ятаю, завжди «товаришувала» з голкою. За професією я педагог, пропрацювала 37 років в дитячому садочку та дитячому будинку. Була і вихователем, і завідуючою, і методистом… Там моє захоплення також стало у нагоді: вишивала діткам серветки, маленькі картинки, намагалася прищеплювати своїм маленьким підопічним творчу жилку. Крім цього, я 10 років керувала методичним об’єднанням «КУСТ» у Хмельницькому, викладала образотворче мистецтво. Потім життя якось закрутило-завертіло, через важкі часи довелося працювати в дві зміни, а моє хобі відійшло у минуле. І ось після виходу на пенсію знову можу займатися улюбленою справою. Людині потрібне якесь захоплення. Так життя стає цікавішим та набуває барв. Мій брат, до прикладу, понад 20 років збирає посуд у стилі «Гжель». Це такі чашки, тарілочки та чайнички із блакитним орнаментом на білому фоні. А я ось вишиваю картини гладдю».

В Україну — зі своїм самоваром…
Картини Лілії Михайлівни прикрашають стіни не лише її оселі. Мають їх у себе діти, онуки, близькі та дальні родичі жінки. Скільки робіт створила, жінка вже навіть і не пам’ятає. Каже, що вишиває для душі, коли серце цього просить. Не зважаючи на свій вік, пані Лілія працює ввечері при штучному освітленні, оскільки вдень, зазвичай, куховарить й порається по господарству. Спочатку наносить візерунок олівцем на полотно, а потім поступово, крок за кроком, на тканині розквітає неймовірної краси орнамент. На одну картину витрачає близько місяця, але буває, що й півроку трудиться. До прикладу, біля своєї найбільшої за розміром роботи “Жар-птиця” вона просиділа не один вечір. Барвиста диво-птаха на ній зображена на чорному фоні, яке повністю вишите гладдю. Жодного білого просвіту чи нерівного стібка. На додачу картина оздоблена паєтками та бісеринками, завдяки яким виблискує, немов коштовна. «Нещодавно спробувала відтворити за допомогою голки та нитки ще й димковський та хохломський розписи, - розповідає вишивальниця. - Це традиційні російські техніки. За допомогою першої — найчастіше оздоблюють глиняні іграшки. Друга ж — характеризується яскравими барвистими зображеннями на чорному фоні. Родом я із Костроми. При переїзді в Україну прихопила із собою не лише самовар, без якого не уявляла собі справжнього чаювання, але й мініатюрний столик та два стільчики, розписані хохломським розписом. Вони стоять у моїй квартирі й донині. Саме цей меблевий гарнітур й надихнув мене на перенесення милих серцю візерунків на полотно. Наразі працюю над вишиванням фіранок петриківським розписом. Планую повісити їх у себе на кухні. Також вишила для своєї онуки весільний рушник. Вона у мене красуня, тож, гадаю, він їй найближчим часом знадобиться».

Фото: Дмитра Скрипника.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую