Куди поїхати на Великдень?

 Адже попри всі лихоліття, пожежі, гоніння на вірян, занепад віри, храми вціліли й досі виконують свою місію — рятують людські душі. А ще ці святі споруди дуже особливі — вони намолені. Напередодні Великодня “Проскурівський телеграф” вирішив навідатися у найвідоміші з них, щоб з'ясувати, чи можна буде освятити там великодній кошик.

Церкву Архистратига Михаїла побудовано без жодного цвяха та на людських кістках
Одна з найвиразніших державних пам'яток подільської дерев'яної церковної архітектури розташована в селі Зіньків Віньковецького району. В мальовничій місцині на пагорбі, серед ошатних ялин та сосен, розташувалася старовинна церква святого Архистратига Михаїла. “Наша церква була побудована ще в далекому 1769 році. Вона особлива завдяки своїй архітектурі, адже є повністю дерев'яною й побудована без жодного цвяха, - розповідає колишня вчителька Марія Токарчук, яка за відсутності священика опікується храмом. - Спочатку це була каплиця, а церкву парафіяни планували звести згодом, що так і не змогли втілити в життя. На церковній території колись стояла ще й велика дерев'яна дзвіниця, але до нашого часу про неї нагадують лише світлини цієї споруди. А ось кам'яний хрест із викарбованим на ньому всевидящим оком збергіся донині. Старі люди переказують, що він стоїть на братській козацькій могилі, бо саме ці хвацькі вояки карбували на могилах такий знак. Дехто стверджує, що він масонський. В роки гоніння, як і всі культові споруди, церква зазнала поневірянь й була закрита. Почала діяти лише в 90-х роках. Тоді храм був у такому занедбаному стані, що в будь-який момент міг зруйнуватися. На щастя, в Зіньків приїхав отець Давид, який і взявся за відновлення святині. Про те, що це колишній цвинтар, ми переконалися в 2006 році під час реставрації. Археологи тоді провели розкопки й виявили, що храм практично стоїть на людських кістках, причому захоронення розташоване у декілька ярусів вглиб. Деякі останки ми перепоховали й плануємо поставити на тому місці надгробок, а деякі залишили там, де знайшли. До прикладу, тіло жінки, в якої на пальці була срібна обручка з гравіруванням монастиря великомучениці Катерини з гори Сінай та могилку з надгробком раби Божої Агафії Наглій, яка, на нашу думку, відзначилася своїми благодіяннями й тим, що опікувалася церквою”.

Храм у Шмирках відродився практично з нуля.

Молитва в Михайлівській церкві в Шмирках зцілює безпліддя
Відчути святий дух, знайти рівновагу, відпочити від стресу, подумати та помолитися можна в Михайлівській церкві у Шмирках Волочиського району. Цю споруду було закладено ще в 1754 році й на сьогоднішній день вона є однією з найстаріших дерев’яних храмів, які збереглися в нашій області. “Коли я в 1999 році приїхав у Шмирки, то храм перебував у жахливому стані, не було ані вікон, ані дверей, - розповідає отець Іван. - Раніше його використовували як зерносховище і мені разом із прихожанами довелося його відроджувати практично з нуля. Ми провели велику реконструкцію, нині залишилося відновити лише алтар. Колись біля церкви стояла ще й дзвіниця з унікальною іконою Пресвятої Богоматері, але від дзвіниці не залишилося нічого, а святий образ безслідно зник. Обличчя Марії на іконі було темне, на лівій руці вона тримала Боже дитятко. Священик Іаків Павлович, який служив тут понад 40 років, передавав прихожанину-літописцю, що коли він здійснював Божественну літургію, то обличчя Богоматері нібито змінювалось перед його очима. Те ж саме бачили деякі прихожани. Тим не менше наша церква продовжує приваблювати прихожан зі всієї області. І не лише через свою автентичність, але й завдяки можливості зцілення. Був такий цікавий випадок: одна подружня пара не могла мати дітей. Вони відвідали наш храм, помолилися і згодом у них народилася чудова донечка!”.

Костел святого Войцеха - осередок духовного життя.

Костелу Святого Войцеха у Гвардійську вже понад 400 років!
Барокковий храм у Фельштині (колишня назва с. Гвардійське Хмельницького району) побудував Микола Гербурт ще в 1594 році. Однак, той перший костел не зберігся, адже в 1615 році містечко та храм знищили татари. “Будівництво теперішнього кам’яного костелу розпочала пані Мар’яна Граб’янчина з роду Калиновських у 1753 році, - розповідає представниця Центру євангелізації Світло-Життя Тереза Андрущишена. - Костел був освячений Кам’янецьким єпископом Адамом Красінським в 1791 року і йому було надано титул Божого Провидіння. Але часи більшовицького перевороту стали для віруючих фельштинської парафії періодом найжорстокіших репресій священиків та віруючих католиків. Костел був закритий радянською владою та призначений для майстерні, а згодом приміщення перебудовано на кінотеатр та районний будинок культури. Фельштинський костел був відкритий для вірних під час німецької окупації: військові використовували його як зерносховище, а вірним було віддано для молитви тільки захристію. Святиню знову було закрито у 1950 році й призначено для приміщення райсоцкультури. І лише через 18 років парафія почала діяти без реєстрації, мала свою каплицю, для якої одна із парафіянок віддала свій приватний будинок. Повернути знищене приміщення костелу вдалося лише в 90-х роках. Нині храм у Гвардійську повністю діючий. Це не лише місце молитви, але також осередок духовного та культурного життя для дорослих, молоді й дітей. Наш храм вражає своєю красою та величчю”.

В храмі Святого Миколая витає особлива аура.

Замковий храм у Меджибожі: від костелу до мечеті, від маслобази до церкви
Центральною спорудою стародавньої Меджибізької фортеці є храм, побудований у 1586 році. Ця давня культова споруда протягом чотирьох століть служила місцем молитви для людей різного віросповідання. “Наприкінці ХVІ століття Рафаїл Сенявський, який володів у той час частиною Меджибожа, звів на території фортеці готичний костел, який служив каплицею, - каже митрофорний протоієрей Петро Леськів. - В роки турецького панування християнська святиня була перетворена на мечеть. У той час на даху добудували мінарет. Коли поляки повернулись назад до своїх маєтків, культова споруда знову стала костелом. У 1831 році, після конфіскації царським урядом замку, костел перетворили на православну церкву. Ще на початку ХХ століття храм був діючий, але після революції у 1919 році його закрили. В радянський період приміщення храму використовували як цех маслозаводу, пізніше – склад яйцебази. І лише в 2005 році вищезгадану культову споруду передали релігійній громаді. З того часу щонеділі та у свята в храмі Святителя Миколая Чудотворця проводяться Богослужіння. На службі часто присутні не тільки місцеві жителі, але багато людей із навколишніх сіл і з Хмельницького. Храм на території фортеці є козацькою полковою церквою Хмельницької області, неодноразово в ньому здійснювалися обряди приймання в козаки. Якесь особливе відчуття переповнює людину, коли вона знаходиться на території стародавньої фортеці. У храмі витає унікальна аура, яка притягує людей, тому не тільки місцеві жителі, але багато відвідувачів з усієї України, а також з інших країн, виявляють бажання тут повінчатися та похрестити дітей. Щороку наприкінці липня прихожани, які не були охрещені, мають змогу безкоштовно прийняти це Таїнство в нашому храмі. А на початку серпня — безкоштовно обвінчатися. Храм Святого Миколая до цього часу ще повністю не відреставрований. Тут немає ще блиску позолоти й дорогих ікон, але не це є важливим для Дому Божого. Сам Ісус Христос жив скромним життям й інших настановляв брати з Нього приклад. Бо не те є скарбом, що блищить, а те, що в душі кожного”.

Церква-донжон у Сутківцях зберігає багато таємниць.

Свято-Троїцька церква — перлина Городоччини
Свято-Троїцький монастир розташований у Сатанівській (колись Монастирській) Слобідці, яка знаходиться за декілька кілометрів від самого селища Сатанів Городоцького району. Високу монастирську гору, на якій бовваніє дзвіниця та виблискує баня церкви, видно з самого містечка. Храм нагадує знамениту Богданову церкву в Суботові (ту саму, що на 5-ти гривневій купюрі). “Над входом до Троїцького храму в XVIII столітті було встановлено великий керамічний барельєф із зображенням Божої Матері Ченстоховської. Копію знаменитої ікони врятували місцеві мешканці й переховували до кінця 80-х, після чого повернули до храму, - розповідає настоятель Свято-Троїцької церкви Сатанівського монастиря Володимир Наглій. - Наразі образ, який шанують як православні, так і католики, прикрашає інтер’єр нашої церкви. Унікальною є також фреска із зображенням Страшного суду. Доволі часто екскурсанти кажуть, що такого більше немає в жодному храмі. Художник використав традиції українського іконопису XVII-XVIII століття, коли серед персонажів Страшного Суду зображали абсолютно реальних людей або уособлення соціальних та політичних груп. Зокрема, на передньому плані серед праведників ми бачимо козака-запорожця. Але найшедевральніше виглядає пекельна частина Суду: серед сріблолюбців, перелюбників, п’яниць, убивць та самогубців можна побачити ще й великих грішників — Леніна, Сталіна, Троцького, Гітлера, Берію тощо. Є тут і Хрущов (саме за його наказом свого часу закрили монастир). Цікавий і Змій, який символізує Ворога Людського. Якщо придивитися, то його чорне похмуре тіло прикрашають зловісні червоні комуністичні пентаграми. Нині монастирську церкву повністю відремонтовано, поновлено надбрамну башту, відбудовано четвертий ярус дзвіниці, встановили новий дзвін вагою півтори тонни. Цікаво, що, як тільки у старовинних стінах відродилось духовне життя, місцеві мешканці почали зносити монастирське майно, врятоване ними при закритті – богослужбові книги, образи, свічники. Люди увесь час вірили, що рано чи пізно життя тут відродиться”.

В Троїцькій церкві є унікальна фреска.

Свято-Покровська церква-фортеця: храм віри й оборони
Храм заввишки майже 20 м у Сутківцях Ярмолинецького району належить до шедеврів української архітектури ХV cтоліття, він один із найстаріших і є єдиною церквою оборонного типу в Україні. Найближчим її аналогом є донжон в Етампі (Франція). “Будівництво Церкви Покрова Пресвятої Богородиці тривало декілька десятиліть і завершилося у 1476 році, - каже отець Володимир. - На відміну від храмів-твердинь, які мали тимчасовий пристосувальний характер для укриття людей під час нападу загарбників і були дерев’яними або кам’яної конструкції, Сутковецький – оборонного призначення. Стіни у нього товсті, близько 1,7-1,8 м завширшки, з дрібного каменю, залитого спеціальним вапняковим розчином не гіршої дії, ніж сучасний бетон. Будівля передбачалася для багатовікового користування і, як бачимо, не підвела своїх архітекторів та зодчих. На першому ярусі будови знаходиться храм, на другому — бійниці й бойові ходи. Під церквою колись існували підвали, в яких було виявлено багато людських останків, про походження яких й досі нічого невідомо. А під час розкопок археологи знайшли ще й таємний підземний лаз, який веде до фортеці, руїни якої лежать на горі над Ушицею. В самій церкві зберігся надгробок останнього зі шляхтичів Сутковських — Івана Дахновича. Храм закривали двічі: з 1939 по 1942 рік; з 1946 по 1989 рік. Переживши ці лихоліття, він був просто в жахливому стані: тільки під час ремонтних робіт з церкви вивезли 120 машин сміття! Про нашу сутківську твердиню існує багато цікавих історій та леґенд. Так, відомо, що в 1789 році тут побував авантюрист Джузеппе Бальзамо, більше відомий як граф Каліостро. Він близько року гостював у тодішнього власника Сутковець, знаного містика Таддея Грабянки. Разом вони намагалися розгадати секрет довголіття. Це не лише єдиний в Україні чотириаспидний храм, але й унікальна святиня. Місце тут особливе, намолене. Адже в цій церкві молилися Богу багато поколінь”.