У Шепетівці поховали комбата, вбитого на Донбасі

Нещодавно Шепетівку уже сколихнуло горе — у лютому. Тоді ховали героя Небесної сотні Миколу Дзявульського, який загинув у Києві на вулиці Інститутській від пострілу снайпера. Через чотири місяці тисячі шепетівчан проводжали уже іншого героя, не Революції гідності, а уже війни на Сході України. Прощалися на центральній площі імені Шевченка із командувачем механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України підполковником Ігорем Ляшенком.
Останнім днем воїна стало 19 червня. У той четвер українські військові відтісняли терористів до кордону із Російською Федерацією по лінії Ямпіль (Донецька область) — Закотне (Луганська область).
“Під час боїв в районі Ямпіль та Закотне знищено близько 300 бойовиків. Така результативність досягнута завдяки чітко організованій взаємодії між підрозділами Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших силових структур. Раптовість дій українських силовиків, прицільний вогонь артилерії, точечні авіаудари забезпечують ефективність дій учасників АТО. За добу у бойовиків захоплено БРДМ та вантажний автомобіль “КАМАЗ” з установленим на борту ДШК, ПЗРК, гранатомети та стрілецька зброя. Вся зброя і техніка - російського виробництва”, - тріумфально прозвітував прес-секретар Антитерорестичної операції Владислав Селезньов.
Ціною таких досягнень стали сім життів українських військових, ще тридцятеро госпіталізували із пораненнями. Серед тих, хто поклав голову, захищаючи мирне населення Донбасу, були двоє подолян: підполковник Ігор Ляшенко із Шепетівки та старший сержант Андрій Повстюк зі Славути. Обоє служили у 24-й окремій механізованій бригаді. Ігор був командиром механізованого батальйону, а Андрій - заступником командира взводу, командиром розвідувального відділення штабного батальйону.
Як цинічно не звучить, проте більше пощастило сім'ї Ігора Ляшенка — рідним доправили його тіло, а от вбитий Андрій Повстюк досі не знайдений.
“Його тіло й досі не можуть знайти. Він загинув у бою на території, яку контролюють сепаратисти, а тому наші не можуть дістати його тіло. Вони потрапили у засідку. Першим вбили Ігора, потім Андрія”, - коротко розповів начальник штабу 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького полковник Анатолій Шевченко.
В останнє у своє рідне місто Шепетівку Ігор Ляшенко завітав у неділю, 22 червня, а уже наступного дня з ним прощалися.
“Він був хорошою, слухняною дитиною. Дружив міцно з моїм сином, - не може повірити у загибель Ігора Марія Ліщук. - Навчалися в одному класі, в одній школі. Про смерть Ігора дізналися вранці наступного дня. Приїхав його брат і розповів, що його вбили. Сім'я Ігора живе у Яворові, а батьки у Шепетівці. У нього залишилися донька і син. Донька дуже хотіла, щоб тато повів її у перший клас”.
Сім'я Ляшенків пишається своїми синами. Обоє стали військовими. Ігор по закінченні школи вступив до Одеського інституту Сухопутних військ України. Службу розпочав у Яворові Львівської області у 24-й окремій механізованій Залізній бригаді імені Данила Галицького.
“Знаю, як батько відгукувався про своїх синів. Він пишався, що вони стали військовими. Віктор казав так: “Я їх не змушував, вони самі обрали цю професію і пішли служити”, - говорить друг сім'ї Леонід.
Девіз військової частини, де служив Ігор Ляшенко: “Залізна воля, залізний дух і крок залізний”. Цими словами можна охарактеризувати і командувача механізованого батальйону.
“У нас в бригаді його називали Комбатом Першим, але не тому, що він командував першим батальйоном, а тому, що він завжди і у всьому був першим. Він був зразком виконання службового обов'язку. Про таких, як Ігор, завжди казали “комбат-батяня”. Він першим з бригади пішов на виконання бойового завдання, першим вступив у бій і першим з бригади взяв цей бій на себе, - каже стримуючи сльози Анатолій Шевченко. - Такі люди, як він, не вмирають вони стають легендою.”
“Ігор був людиною з великої літери — героєм. Завжди виконував і досягав своїх цілей. Ми з ним пройшли дуже багато полігонів, за свою сумлінну службу отримав чимало нагород та медалей. Його ми любили і шанували. Ігор завжди допомагав і навчав. Був лідером нашої частини, ніколи не ховався за спинами, а був на передовій”, - додає старший солдат Оксана Атаманенко.
Зустрічали Ігора Ляшенка та проводжали на центральні площі міста під оплески. Він їх не чув: підполковника несли. Проводжали в останню путь...

Редакція газети “Є” приносить свої співчуття рідним та близьким