ye-logo.v1.2

В руках кам'янчанина Олега Храпана оживає глина

Культура 7007
автора
«Кожна людина сама шукає підхід до гончарства», - каже Олег Храпач.. Фото: автора

24-річний реставратор за професією та гончар за покликанням цьогоріч став володарем президентської стипендії та атестованим майстром спілки майстрів України.

 Всі туристи, які навідалися у Кам’янець-Подільську фортецю, напевно, не змогли пройти повз майстерню Олега Храпана, який уже декілька років гончарює у Кармелюковій вежі. «Колись давно почали з дружиною робити глиняні сувеніри, — розповідає пан Олег. — Потім один знайомий, побачивши наші роботи, запропонував мені з'їздити в село Товсте, що на Тернопільщині. Там мешкає народний майстер України, талановитий гончар та кераміст Василь Бардачевський. Це дуже добра та чуйна людина. Якби не він, то мене, як гончара, напевно, не було б. Майстер відкрив мені всі «глиняні» секрети, навчив премудростям запікання глиняних виробів. Перше, що я зробив, коли приїхав додому — заготовив багато матеріалу. Добре, що поруч із моєю дачею є невеличкий яр із блакитною глиною. Тож на неї витрачатися не довелося. Потім узяв в оренду приміщення на Руській брамі. Там і побудував свою першу піч. Про те, що творитиму у самій фортеці, я навіть і не мріяв! Запропонував працювати у Кармелюковій вежі директор заповідника. Довелося власноруч наводити там лад. Скільки ми вивезли звідти землі, дощок та усілякого непотребу, аж страшно згадувати! Але нині це приміщення є повноцінною майстернею». Нині пан Олег без точення горщиків не уявляє свого життя. Вироби його особливі — їх традиція має глибочезнt коріння та й глина — дуже енергетичний матеріал, недарма ж нею навіть хвороби лікують.


Не лише святі горщики ліплять...
«Що ж я буду вам розповідати, візьміть та й самі спробуйте!»,— саме такими словами зустрів нас пан Олег у своїй затишній майстерні. Гончарське коло, декілька заглиблень із водою, полички та стелажі заставлені горщиками-тарілочками-глечиками, мішки із глиною, та столик для виминання у кам'яній ніші — ось і все скромне оздоблення гончарської майстерні. І щойно я одягнула на себе захисний фартух й устромила свої наманікюрені нігтики у шматок глини, з головою занурилася в цю автентичну атмосферу. Спочатку довго вимішувала великий кусень глини (ніби тісто на вареники). Потім гончар приліпив його на гончарне коло. І лише тоді дозволив мені приступити до роботи: за його підказками в центрі великими пальцями я протиснула заглиблення. А вже потім — руки самі почали творити! Не знаю, можливо, це пам'ять століть, поклик предків, але процес пішов весело і плідно. В результаті я з гордістю демонструвала всім свій гігантський «стаканчик», який здавався мені просто прекрасним.
«Кожна людина сама шукає підхід до гончарства. Якщо вже вона бере до рук глину — буде із неї творити, нехай і по-своєму. Майстру ж потрібно дуже багато працювати, щоб освоїти майстерність від «а» до «я». Сформувати горщик кожен зможе. Головне, вміти підготувати глину, досягнути потрібної пластичності. Після заготовки вона виморожується протягом декількох років, потім вариться, збивається міксером, проціджується через сито та підсушується. В природі не існує чистої глини. У ній міститься пил, сміття, вапняк. Якщо її добре не очистити, то в результаті глиняні вироби вийдуть браковані».

Процедура запікання горщиків триває добу і йде на неї куб дров!
«До речі, правильно казати «точити» з глини, бо термін «ліпити» застосовується лише для ручного ліплення, — каже гончар. — Готовий посуд сохне, шліфується, вигладжується, розписується і лише тоді запікається. Запікання взагалі справжнє мистецтво! Якщо не дотриматися технології, горщики, у кращому випадку, тріскаються, в гіршому — вибухають. Через найменші нюанси вся робота піде нанівець. Піч має бути також особливою. Конструкція схожа на сільську пічку, але димарі два. Отвір після того, як всі вироби закладено на запікання, замуровується. Вся процедура триває близько доби й на неї йде куб дров! Поступово найвища температура в печі сягає +500ºС. На цьому етапі вироби починають світитися, як розпечений метал. Це неймовірно красиво! Але на цьому я не спиняюся і «розкочегарюю» температуру до +950ºС. Це і є оптимальна температура запікання глини. Неправильно випалений посуд із часом лущиться, надщерблюється та кришиться».
Всі свої вироби гончар виробляє із блакитної глини, а розфарбовує сумішшю білої глини з окисами металів. Лише такий «мікс» витримує неймовірно високу температуру в печі й не згоряє. Глазур’ю ж свої горщики не вкриває, каже, що вона містить оксиди свинцю, а він дуже шкідливий для людського організму. Поділився з нами пан Олег і декількома секретами. Каже, що у неглазурованих глеках дуже смачне кисле молоко. Воно набуває неймовірного смаку, який ви ніколи не відчуєте, якщо молоко стояло-скисало в скляній банці.

У неглазурованих глечиках дуже смачне кисле молоко.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую