ye-logo.v1.2

«У нас танцюють навіть на інвалідних візках», –

Суспільство 3305
Дмитра Скрипника
Фото: Дмитра Скрипника

стверджує Ірина Ковальчук, яка очолює Хмельницький міський територіальний центр соціального обслуговування, що днями відзначив свій 25-річний ювілей

За рік заклад обслуговує п'ять тисяч чоловік. На сьогоднішній день у них – три тисячі підопічних.

«700 хмельничанам ми надаємо повний комплект побутових послуг на дому, – розповідає Ірина Іванівна. – Це — приготування їжі, прибирання, оформлення субсидій, супровід у медичні заклади, представлення інтересів у всіх організаціях та установах міста. Для самотніх інвалідів та пенсіонерів усі ці послуги безкоштовні.

Завдяки тому, що в нас з'явилося більше доброчинників, ми значно підвищили якість адресної благодійної допомоги у вигляді продуктів харчування, проведення косметичних ремонтів у квартирах (для самотніх — безкоштовно, вони платять лише за матеріали). Є у нас перукар, швачка, яка може поремонтувати одяг.

Близько ста чоловік забезпечені безкоштовними обідами: хто харчується в столовій, з якою ми співпрацюємо, кому возимо додому».

Без хвороб

У центрі працює відділення соціально-медичних послуг з фізіотерапевтичним кабінетом, з кабінетами медсестри, де можна зробити ін'єкції, психолога та кабінетом лікувальної фізкультури, оснащеним 12-ма сучасними тренажерами. Є гурток з аеробіки та лікувальної фізкультури.

Причому, фізичну реабілітацію можна отримати як у самому центрі, так і, при потребі, вдома. Особливо це стосується тих, хто переніс інсульт. До лежачих приходить реабілітолог, який працює з хворим, паралельно навчаючи рідних масажу, вправам та догляду. Усе це – безкоштовно.

Є в центрі гурток охорони здоров'я, де акцентують увагу, перш за все, на народній медицині. Особливо – фізичним вправам, тому його девіз: жодні ліки не замінять фізичних вправ. А ще тут розвивають навички правильного дихання, виконуючи дихальні вправи, які позитивно впливають на роботу різних органів.

... Зате з піснями і танцями

«Займаємося ми й організацією дозвілля, – продовжує Ірина Іванівна. – В рамках університету третього віку, який дає соціальну адаптацію та збереження активної життєвої позиції людей похилого віку, в нас є гуртки за інтересами. Наші підопічні мають змогу ознайомитися з основами християнської моралі, мистецтвознавством, навчитися азів володіння музичними інструментами і написання віршів.

Задля тих, хто цікавиться народним фольклором, ми уклади угоду з музичною школою № 2. Викладачі та студенти закладу приходять до нас із концертами та міні-лекціями про історію виникнення тієї чи іншої пісні.

... У нас є хор та чоловічий квартет. А в цьому році ми започаткували драматичний гурток. Інсценуємо українські народні пісні, готуючи такі собі міні-вистави. Вивчаємо в основному старовинні танці — полька-бабочка, кадриль, краков'як, коробочка. У нас є чоловік, який шкутильгає, але коли доходить до танців, ставить паличку біля стіни і починає танцює. А ще у нас є дід Іван. Він каже: «Вже зібрався помирати, і ніколи не думав, що танцюватиму у свої 80!».

Усіх, хто приходить до нас на процедури чи в гурток, пригощаємо бутербродами з чаєм.

Ми часто проводимо свята, творчі вечори, вогники. А ще — дискотеки. Для цього в нас є музичний центр. Хоча нерідко ми танцюємо під музику, виконану духовими оркестрами – міського муніципального та з військової академії.

На вечорі до дня людей похилого віку, одну жінку, після того, як вона прочитала власний вірш про вишиванку, наші чоловіки один за одним запрошували на танець. І вона танцювала – у центрі залу, на інвалідному візку, бо пересуватися може тільки так».

Для душі та гарного настрою

«Господарочка» – улюблений гурток жінок, які відвідують центр. Тут можна обмінятися рецептами, щось приготувати, спекти. Працюють усі в білих фартушках та хустинках. Приходять навіть ті, хто переніс інсульт. Вони, правда, погано володіють руками, але допомагають лущити горіхи. І щасливі від того!

Дуже часто тим, що приготували учасниці гуртка, пригощають гостей на вогниках.

Для тих, хто все ще хоче вчитися і йти в ногу з сучасністю, працює гурток, де можна познайомитися з навичками володіння оргтехнікою: телефонами, планшетами, комп'ютерами.

На вихідні в центрі працює більярд і теніс.

Окрім матеріального, тут дбають і про духовне. Тому підопічні центру часто відвідують монастирі- Свято-Преображенський у Головчинціях та у Завалійках Волочиського району.

У однієї з них – відкриті, незагойні рани на нозі. Вона погано ходить, ледь пересувається. Але після того, як вмочила ноги у цілющу воду, що тече з джерела у Завалійках, легко, без підтримки піднялася на 40-метрову гору!

У гуртку християнської моралі проводяться зустрічі зі священиками.

«Людям у цьому віці треба показати дорогу до спокою і те, як пройти зцілення, зменшити сум від поганого здоров'я, – каже Ірина Ковальчук. – Для цього потрібно небагато – визнати гріхи, покаятися, і тоді на душі встановлюється рівновага».
При такій завантаженості, працівники центру не забувають і про наших герої, які воюють у зоні АТО. На зібрані в колективі (лише з працівників) п'ять тисяч гривень придбали дороговартісні рюкзаки для розвідників. Зараз готують продукти для відправки в зону АТО та для поранених бійців, які лікуються в нашому госпіталі.

А ще — моляться за них. «Ми вирішили, що коли всі разом зберемося (а це – 117 чоловік) і якщо всі разом помолимося, Бог почує нас. У Біблії ж сказано: «Де більше двох зберуться во ім'я моє, там я з ними».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую