Микола Мельничук: «На Майдані мав потребу молитися. Молитву підхопило багато людей»

Микола Мельничук – член Національної спілки художників України, графік, реставратор, іконописець, народний майстер декоративно-прикладного мистецтва. Часто митці далекі від політики. Та Революція Гідності не залишила Миколу Леонтійовича осторонь. З першого і до останнього дня він виходив на хмельницький Майдан, де разом із тисячами інших мешканців міста, доводив свою любов до України і прагнення до життя у вільній країні.
«Мій Майдан розпочався давно, ще з Помаранчевої революції. Не міг залишатися байдужим, адже маю любов до України. І на цьому Майдані був з першого до останнього дня», - каже Микола Леонтійович.
Художника надзвичайно вразило ставлення тодішньої влади до народу, яка не чула і не знала його.
«Влада мала народ за криницю, з якої можна черпати і черпати, не даючи нічого взамін. А ця криниця взяла і затопила все. Але, на жаль, не дуже сильно. Хотілося б, що ця водичка очистила владу повністю, але є лише маленький порух», - вважає митець.
Із позитивних моментів йому найбільше запам'яталася людська доброта і щирість (хоч і були провокативні пропозиції, наприклад, перекрити залізницю, але люди не піддалися і не зробили цих помилок). Народ виявився мудрим і витривалим. Незважаючи на те, хто якою мовою спілкувався, усі були єдині і дружні, гарно сприймали кожен виступ.
Микола Леонтійович мав внутрішню потребу молитися на Майдані. Він читав молитви зі сцени, і люди щиро підтримували його.
«Люди щиро молилися зі мною. З кожним словом молитву підхоплювало все більше людей, - згадує художник, і на очі його навернулися сльози. - Молитва надзвичайно завжди об'єднує і організовує людей. Коли звертаємося до Бога, маємо одну ціль. Якби наш народ не був розувірений (адже радянська влада зробила багатьох атеїстами), було б значно легше. Хоч багато хто вже повертається до віри».
Він теплим словом згадує підприємців, які зігрівали людей у лютий мороз гарячим чаєм, та усіх майданівців, що стояли поруч з ним.
«Вдаватися до рішучих дій теж було варто, наприклад, зводити барикади чи штурмувати облдержадміністрацію. Ми ж якось мали показати свою силу. У них була зброя, міліція, яка захищала владу від народу, а не навпаки. А ми, в тому числі і діти, і жінки, і старі, показали свою силу. І до речі, багато правоохоронців не витримали — перейшли на наш бік, бік Любові. Це було справедливо», - розмірковує митець.
На його думку, Майдан довів, що народ має силу і може перемогти. Але втілити результати у життя не вдалося, оскільки одразу ж почалася війна.
«Зараз іде справжня війна. І навіть у Західній Україні є люди, які її підтримують, наживаються на ній. Скільки люди зібрали коштів, а де вони? Нема ні озброєння, ні одягу. Гроші кудись зникають, - розповідає Микола Мельничук. - Ми маємо страшного ворога, який хоче правити світом. Та Україна мусить перемогти у цій війні, не вдаючись до якихось незрозумілих перемовин, які нічого не дають. Я оптимістично налаштований і вірю, що перемога буде за нами, що Україна все одно буде вільною, багатою і заможною. Але не можу сказати, коли це буде».
Своє ставлення до Революції гідності та інших подій в Україні Микола Мельничук втілив у мистецтві. Він створив понад 50 монохромних робіт, які презентував нещодавно у Хмельницькому обласному художньому музеї на виставці «Дорога дорога».

«Там є і любов, і зрада, і кров. Картини досить важкі, на кожній — тисячі облич, які страждають, регочуть, які в безумстві, які гинуть», - каже художник.

Також Микола Мельничук — автор дзвіниці на честь Небесної Сотні, яку встановили біля греко-католицького храму Пресвятої Богородиці у Хмельницькому, на вулиці Зарічанській.

Від редакції: У рубриці "Євромайдан. Рік по тому" ми збираємо історію Євромайдану, Революції Гідності та спогади про Небесну сотню. Пишемо про те, як склалося життя поранених на Майдані. Аналізуємо ситуацію в країні та області, зміни загалом та у кожному з нас... І все - це словами рідних, друзів, близьких Небесної сотні, учасників Майдану, вас, читачів. Читайте, пишіть, додавайте, згадуйте та аналізуйте разом із нами. Адже історію пишемо ми.