Гірський піхотинець з Віньківців: “Мінські домовленості” пройшли повз Дебальцеве”

Олег Свистак поповнив лави мукачівської 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади у серпні минулого року. Залишивши рідні Віньківці, подолянин поїхав у військову частину на Закарпаття, а звідти уже — у зону проведення антитерористичної операції.

“2 серпня я призвався до армії і відтоді жодної ротації. З жовтня перебував у Кам'янці, Стародубах, Нікішиному. А коли наш водій потрапив у госпіталь, то повністю перебрався у Нікішине. Там щодня або “двохсотий”, або “трьохсотий”, - запевняє боєць із Віньківців.
Олег Свистак на фронті був санінструктором. Подолянину довелося багатьом надавати медичну допомогу та рятувати життя. Проте чимало українських воїнів навіки спочили у зоні АТО.
“Я багато чого з собою ношу. Зокрема ось і це. (чоловік дістає ножа, - прим. автор). Знаєте для чого цей ніж? Щоб швидко розрізати одяг, аби надати медичну допомогу. До АТО я ним різав хліб, тепер цей ніж для іншого”, - з сумом констатує боєць.
Як виявилося, котел під Дебальцевим був, і не один. Там Україна втратила чимало своїх захисників.
“Під Дебальцевим було два котли: Нікішине - перший, а Стародуб — другий. Я якраз стояв в Нікішиному, і вночі довелося виходити, - пригадує санінструктор з Віньківців. - Коли виходили з Нікішиного, то “двухсотих” було менше, аніж в Стародубі. А все через те, що хтось віддав наказ прориватися вдень під обстрілом. Пробачте, але поруч зі мною був товариш, то йому просто знесло голову, і все було у крові.”
Сподіватися на “мінські домовленості” було марно.
“Який режим “Тиші”? Про режим “Тиші” під Дебальцевим й не чули, бойовики слова не тримають. “Мінські домовленості” пройшли повз Дебальцеве. Після 2 січня у їхньої артилерії поняття “мовчати” взагалі не було. Виживали у підвалі. Ще до нового року будинок рознесло, а ми в підвалі сиділи. На верх підвалу ходили у туалет, бо вийти кудись було нереально — постійно обстрілювали снайпери і на додачу кулеметник. Тільки повзком пересувалися.”
Під'їжджає платформа з десятком мінометів, “вальнули” і потяг поїхав далі. Послаблення після “мінських домовленостей” я не помітив. Говорять одне, а насправді... А насправді по воду ходили вночі. Хоча у снайперів є і нічна оптика, та коли біжиш з тими бідонами, то більше води на себе виливаєш, чим приносиш. А стріляли по нас калібром не 7,62, не 5,45, а калібром 14 міліметрів і більше. А якщо така куля влучить у ногу, то просто вирве шмат кінцівки. Отак і жили, чи точніше виживали”, - каже віньківчанин.
Попри вік та військовий досвід, подолянин не був готовий до війни, тим більше із бойовиками, які не знають, що таке честь.
“Нам дуже допомагали артилеристи з села Кам'янка. У них було лише три міномети калібру 120 міліметрів та два міномети калібру 80 міліметрів. Бачив, як хлопці за день випускали по 120 снарядів — це пекельна праця. Я раніше служив в армії. Медиком. Але строкова служба — це одне, а коли тебе криють мінометами — це зовсім інше”, - зізнається санінструктор 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

Нагадаємо, нещодавно хмельничани, які служать у мукачівській 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді, повернулися додому у відпустку.