Новини читачів

ПОПУЛІЗМ ВБИВАЄ характер
Якщо ти живеш один чи одна, десь далеко в лісі чи на безлюдному острові – це гарантія того, що популістом ти не станеш! Чому? Бо тільки тоді ти розумієш свої зобов’язання та відповідальність за власне життя, здоров’я, час і майбутнє.
Уявімо таку ситуацію – в нас закінчилася їжа і ми собі кажемо «завтра я дам собі стільки їжі, скільки захочу, але сьогодні я мушу виспатись». При чому ми не знаємо де цю їжу взяти, як її приготувати, коли конкретно завтра в мене вона буде. Тому швидше за все завтра будемо голодні. Коли голод трохи приведе до тями і змусить шукати, заробляти чи позичати їжу – тоді ми мабуть зрозуміємо, що харчами на завтра маємо запасатись сьогодні.
Але давайте трошки змінимо ситуацію – до нас приходить знайомий і каже, що якщо він зараз не поїсть, то помре на наших очах. Ми разом з’їдаємо наш запас, завтра він іде до когось іншого з такою ж погрозою, а ми залишаємось голодні. Відчуття що нас хтось обдурив, правда?
Щоб не заглиблюватись в таку тонку тему як голод, можна провести паралелі до популізму. Перед виборами нам постійно розповідають про позитивні зміни завтра, або ж лякають гіршим ніж сьогодні, тому що потрібні зміни. Але ні методів, ні конкретного періоду, ні шляхів не розповідають, а просто грають на наших страхах і довірі. А потім залишають нас обдуреними.
Формула популізму є доволі простою, а в Україні вона ще й зациклена у певний колообіг. Ми ж навіть знаємо народну приказку «Чому бідні, бо …, бо бідні». Спочатку нам дають надії, або лякають нас, потім включають маси у обговорення страхів та обіцянок, через які люди аж виснажуються, конфліктують та воюють за те хто правий, а хто ні. Саме в цей момент настає втома, бо переливати з пустого в порожнє можна вічно і сил на це йде багато, а результату ніякого. В цей момент коли люди «підігріті» їм пропонують дуже прості, елементарно-легкі варіанти, як це все можна вирішити. Все просто – треба це скинути на когось крайнього, хто десь показав себе, хто має ресурси це вирішити, хто голосніше кричить в залах або на мітингах, а може взагалі хто гарніший (гарніша) зовнішньо. Тому й знаходяться люди, які разово і просто вирішують ці складні питання – організовують поїздки в місця паломництв, купують крупи і цукор біднішим від себе, додають до пенсій мікросуми, дають в оренду місту свій автобус, а потім наклеюють на весь його розмір свою портрет-ікону з емоційними лозунгами. Якщо простіше сказати – то скуповують оптом за маленьку копійчину, але тільки тоді коли це їм потрібно.
Колообіг в популізмі виглядає так: страх або обіцянка, далі йде заговорення суті проблеми, потім пропозиція легкого персоналізованого рішення, необов’язкове його виконання і знову ж проблема, на якій можна налякати, або обіцяти її вирішити.
А тепер щодо характеру та самоповаги. Ми всі живі люди, маємо всі однакові можливості, та й ресурсів в нас приблизно однаково, але без роботи над собою, без аналізу і планування завжди хочемо знайти легке рішення чи виправдання. Он поляки як живуть, чи італійці, чи іспанці, а в Швейцарії взагалі Рай земний. А ми нічого не можемо зробити, бідні, слабкі й не впливаємо ні на що. Звісно що така думка пригнічує, але ті ж поляки змогли побороти свою корупцію та бідність. Ми не поляки, але й бідність у нас своя – відповідальність за власне майбутнє. Тому коли ти один або одна, то немає на кого перекласти відповідальності й мусиш вдосконалювати свій характер, після якого й з’являється самоповага, а як є хтось іще - завжди хочеться їх перехитрити, та чомусь перехитрити вдається тільки самих себе, або своїх близьких. Задумайтесь, можливо вартувало б десь махнути на безлюдний острів, хоча б на пів року.