Як за 19 років на Хмельниччині змінився професійний футбол
Україна переступила новий поріг. Разом із нею це зробили й всі сфери нашого незалежного життя. А тому цього разу «Проскурівський телеграф» вирішив «попорпатися» в незалежності хмельницького професійного футболу, який усі 19 років все-таки залежав від когось. Якби ж то залежність була такою, як, до прикладу, у київського «Динамо» (від Ігоря Суркіса) чи донецького «Шахтаря» (від Рината Ахметова). Ан ні! Колись «Поділля», а нині «Динамо» залежить, як правило, від волі влади. А тому, мабуть, так і вийшло, що за роки незалежної України «зірок із неба» наш єдиний клуб не хапав.
ІЗ П'ЯТИ ОДИН
Ні, це не лотерея а-ля «6 із 36», це життєвий шлях професійного футболу Хмельниччини. Ми ж мали п'ять професійних клубів! Найтитулованіший – шепетівський «Темп», який був і залишається єдиним представником ...
«Я люблю такі книги, до яких хочеться потім ще не раз повернутися та перечитати знову й знову, – зізнається начальник Хмельницького міського фінансового управління Наталя Степанова
. – Віддаю перевагу творам, читаючи які, мимоволі уявляєш та переносишся у місце події, наче дивишся кінострічку. Звісно, книга має бути гарно написаною».
1. Франсуаза Саган «Трохи сонця в холодній воді».
Герої роману переживають хвилини щастя та страждання, розчаровуються, сумніваються, але... сліпо вірять. Вони, нащадки Адама та Єви, приречені любити та страждати, адже нема на світі людини, яка насолодилася б коханням сповна...
2. Ірвін Шоу «Люсі Краун».
Роман відкриває читачам світ складних та непередбачуваних стосунків між людьми. Історія про те, як одна помилка може перевернути усе життя не тільки головного героя, але й його родини.
3. Джон Фаулз «Волхв».
З туманного Альбіону осиротілий та розчарований Ніколас Урфе потрапляє на дивний ...
Все в житті буває вперше...
Люди, будинки, процеси, події – все має свій початок і свою історію. Ніщо і ніхто не існував „завжди”. Була епоха, коли людство й гадки не мало про радіо і кіно, коли не існувало тролейбусів, пива, цукерок. Журналісти „Проскурівського телеграфу”відслідкували в історії створення багатьох, на перший погляд, буденних речей.
„ХМАРОЧОС”, ЛІФТ І СМІТТЄПРОВІД
На розі Проскурівської та Свободи височить житловий десятиповерховий будинок із прибудованою обласною бібліотекою для дітей ім. Т. Шевченка. Це і є перша „висотка” Хмельницького. До того часу вищого за п'ятиповерхівку у місті нічого не було.
Будинок спорудили і заселили у 1971 році. Хмельницьким архітекторам довелося добряче попрацювати над тим, аби перша багатоповерхівка гармонійно вписалася в місцеву архітектуру. ...
Наша розмова якось відразу пішла легко: від мого «Доброго дня» до перших питань минули якихось хвилина-півтори і одразу Броніслава Володимирівна, директор ліцею №17, почала з того, що вона, найперше, вчитель, потім директор, а паралельно – капітан учительської команди КВК.
От ніяк в моїй голові не могло вміститися те, останнє: як така серйозна і «солідна» жінка може перевтілюватися у «клоуна», розмовляти не те що нелітературною мовою, а іноді навіть вуличним жаргоном, добре хоч більш-менш пристойним, та ще й на рівні зі своїми учнями? Виявляється, грає вона у КВК всі сімнадцять років, які працює в цьому колективі. Грають вчителі чесно і тільки з командою старшокласників.
– Броніславо Володимирівно, як Вам, відносно новій людині, в консервативному колективі, в який Ви прийшли 17 років тому, вдалося сформувати вчительську команду КВК?
– Ця школа й справді завжди була дуже консервативною, тут працювали суворий колектив і керівництво. Сімнадцять років тому, коли я тільки прийшла, багато чого було «не прийнято». Одного разу я купила булочки і залишила їх на ...
«На дітях та онуках природа відпочиває» – так часто кажуть про нащадків видатних людей, які не пішли творчою стежиною своїх талановитих пращурів.
Але це в жодному разі не стосується юної художниці, 18-річної хмельничанки Лесі Бабич. Її прадідусь, Микола Станчак, був художником від Бога. В селі Вербка Дерев’яна Ярмолинецького району з його творчістю знайомий кожен. Миколу Ілліча називали «малюючим головою», адже він багато років поспіль був головою сільської ради, а, крім цього, постійно малював прекрасні картини, які й досі прикрашають стіни в Лесиному будинку й будинку її прабабусі Тетяни. На згадку про художника селу залишилася «казкова» автобусна станція, на якій зображені сцени знайомої з дитинства народної казки «Лисиця та журавель». Микола Ілліч власноруч виліпив і розписав казкових героїв, вдихнув у них життя. Руками видатного художника-аматора створено й усі пам’ятники в селі. Перейняла майстерність дідуся й мати Олесі – Лариса Анатоліївна. Вона ...
читати далі
Від чого ж залежить ота доля, отой шлях? Що це – фатум?
Чи, може, творіння рук людських? Героїня твору Ольги Кобилянської «Царівна» зуміла стати царівною своєї долі. Так, це під силу жінці, яка не боїться труднощів, яка може на своїх тендітних плечах винести будь-який тягар.
«Я – педагог, я – людина, зберу всю себе воєдино» – саме за таким правилом організовує свою роботу директор Старосинявського НВК Неоніла Вінявська. Доля нагородила Неонілу Миколаївну покликанням учителя, а життя ствердило й довело його правоту. Нині вона очолює один із найпотужніших навчальних закладів нашого району – Старосинявський НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія».
Записи в її трудовій книжці короткі й лаконічні: призначено на посаду вчителя, а згодом директора школи села Пилявка Старосинявського району і в такій же послідовності – в Старосинявську середню школу.
Що ...
На першій виставці були представлені роботи п'ятьох перспективних та талановитих митців.
так назвав новий період в житті Хмельницького художнього салону «Гончар» голова обласної організації Спілки художників України Леонід Коваленко
Салон відчинив свої двері поціновувачам прекрасного вперше за більше, ніж 10 років. Часи скрути для хмельницьких митців закінчилися.
«У справі, про яку я говорив три роки, нарешті зроблені перші кроки, – зазначив Сергій Мельник, Хмельницький міський голова. – Міська влада бере на себе зобов'язання допомогти з ремонтом. Чесно кажучи, у місті замало подібних закладів».
Із позицією мера про недостатність культурних осередків погодилися й художники.
«Наша мета – створити багато ось таких духовних центрів, яких нині недостатньо, – каже голова Хмельницької обласної організації Спілки художників України Леонід Коваленко. – Тут були меблі, і це була «ганьба сім'ї». Нині ж усе перевернули з ніг на голову і надалі будемо займатися тим,чим і мали б перейматися художники. Проводитимемо власні виставки, дамо можливість ...
