Я хочу бачити, як ростуть мої діти

Нещодавно прочитала у вашій газеті статтю про моїх дітей - Сюзанну, Тимофія, Вітю, Богдану, які живуть в інтернаті. І хотіла би розповісти, чому діти опинилися в притулку.

Молодою дівчиною познайомилася з батьком Тимофія, якого народила у 19 років. Чотири роки прожили разом, працювали в Москві, займалися ремонтом квартир. Але так сталося, що змушені були розійтися. Потім народилися Вітя, Богдана. Знімала житло в Хмельницькому, але рідко хто був задоволений родиною з маленькими дітьми. Дійшло до того, що ми опинилися на вулиці. В мене ж не було нікого, хто міг би допомогти - мама померла, коли мені було сім років, а в батька - своя сім’я. Тому я змушена була поїхати в Шепетівку, де в мене живе рідна тітка. Зняла поряд з нею квартиру і залишала на неї дітей, а сама їздила на базар у Хмельницький (вночі виїжджала, а наступного дня ввечері поверталася), де торгувала на оптовому ринку.
Але в неї була своя маленька дитина, і сталося так, що коли прийшла служба, діти були самі. І ...

Шестимісячній Сюзанні ковбасу діставали із легенів

« Попереднє 1 з 2 Наступне »

Нині вона і її братики та сестричка знаходяться Хмельницькому дитячому будинку

Оксана, 27-річна сучасна жінка, час від часу відвідує Хмельницький дошкільний дитячий будинок спеціального призначення. Тут живуть четверо її дітей: восьмирічний Тимофій, п’ятирічний Віктор, чотирирічна Богдана і дворічна Сюзанна. Жінка провідує старших дітей, і щоразу, коли вона приходить, медбрат Анатолій Доманський просить її: «Зайди до Сюзанни». Однак, дівчинкою мати не цікавиться. Можливо, тому, що майже не бачила її.

… Всю зиму четверо дітей, мати яких кудись зникла, мерзли в холодній хаті. Доглядав їх семирічний Тимофій. В тому числі й Сюзанну, якій було всього кілька місяців. Де вона знайшла ковбасу, невідомо, але давилася нею так, що шматок залетів у легені.
«До нас вона поступила у сім місяців, - розповідає директор інтернату Оксана Верясова. - Ковбасу дістали...

«Родина на Новий рік»

« Попереднє 1 з 3 Наступне »

Про такий подарунок мріє кожен вихованець хмельницького дитячого будинку «Берізка»

У той час, коли більшість із нас, підіймаючи келиха за щедрим святковим столом, трохи захмелілим голосом бажає гостям: «Головне – здоров’я! Буде здоров’я – буде все!», хворі дітки хмельницького сиротинця мріють про тата і маму. Або, хоча б останню… І, хоча знайти батьків для малечі не під силу навіть найкомпетентнішому вихователю з багаторічним досвідом роботи, але замінити їхню турботу, чуйність і увагу – вони намагаються з усіх сил. Проте, варто особі слабкої статі переступити поріг цього закладу, як кожен із дітлахів так і норовить назвати її мамою. Вихователі цього не заохочують. Мовляв, ми просто тьоті, які про вас дбають і, дасть Бог, ваші неньки обов’язково знайдуться.
У новорічні дива, особливо коли свято ще попереду, а не уже позаду, вірять всі, а діти – у першу чергу. Для вихованців ...

Можливість сказати «мама»

“Я ж виховую дітей у межах моралі: щоб знали Божі заповіді, розуміли, що таке добро і зло, що таке гріх”, – каже пані Олена.

Мають діти-сироти й позбавлені батьківської опіки, які виховуються в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу

«Я не директор. Я мама», – одразу розставила все на свої місця хмельничанка Олена Велгловська, котра очолює дитячий будинок сімейного типу. Так жінка відреагувала на моє запитання про її статус. «Мене усі мої діти називають мамою, – каже пані Олена. – Хоча я одразу запропонувала: можете називати мене мамою чи тіткою. Однак, ніхто з дітей навіть і не думав, щоб казати інакше, ніж мама. У перші дні вони тільки й робили, що підходили до мене і казали: «Мама, мама», ніяк не могли насититися цим словом, усвідомити, що у них теж є мама, що вони чиїсь».
«До рідної мами хочу... на три дні»
Сімейному будинку Олени Велгловської чотири роки. Тут знайшли домашній затишок дев’ятеро дітей з різними долями. Але про дитячі долі Олена Йосипівна якраз розповідати відмовляється, вона ревно оберігає душевний ...