«У нас жодного дня не обходиться без сліз», -
каже мешканка села Антонівці, що на Ярмолинеччині, Альбіна Третякова
Ольга та її молодша сестра Люба обожнюють своїх дітей - Наталю та Любочку. Не випускають із рук: Оля щохвилини цілує донечку в щічки, гладить, притискає до себе, щось ласкаво примовляє. Люба заколисує маля, годує з соски… Однак ця ідилія нічого, окрім сліз не викликає.
Справа в тому, що сорокачотирирічна Ольга та її на півтора року молодша сестра Люба бавлять ляльок, щиро вважаючи, що то їхні діти.
«У нас в роду ніколи не було таких хворих, - розповідає мешканка села Антонівці, що на Ярмолинеччині, Альбіна Третякова. - Мої батьки дуже добре жили. Пам’ятаю, ще коли ходила до школи, діти часто розповідали, як тато бив маму, як вони втікали з дому. Я думала: «Як це тато маму бив?». А коли вийшла заміж, то вже добре взнала, що таке тікати й куди. Пам’ятаю, коли Олі було три роки, вона абсолютно не могла себе обійти...
Теги: Антонівці, Ярмолинецький район, Третьякова, долі людей
