Напиши мені листа...

В дитинстві чи не у кожного був друг по листуванню. Свого часу листувалися з друзями, яких заводили у літніх дитячих таборах відпочинку.

Та не тільки зі своєї області, але й з усієї країни та країн Радянського Союзу. Наші батьки можуть похвалитися тим, що листувалися з друзями з-за кордону. Кожен з нетерпінням чекав того клаптику паперу, на якому писалося чимало теплих добрих слів. Працівники пошти сортували та відправляли адресатам мільйони листів. Нині ж паперове листування стало чи не раритетом, адже йому на заміну прийшло електронне. “Газета "Є” вирішила поцікавитися у відомих хмельничан, коли вони востаннє писали листи і кому?

Олена Філатова, генеральний директор “33 каналу”:
“В дитинстві я писала листи своїм бабусі та дідусеві, які жили в Нижньому Новгороді в Росії. Коли мені було 12 років, вони переїхали сюди. Тому відпала потреба їх писати. Нещодавно донька в школі вчила, як правильно писати листи, то ми з нею вдома тренувалися ...

Усе заради кохання

Кажуть, що як найбезглуздіші, так і найшляхетніші вчинки люди роблять заради кохання. Ось і ми вирішили напередодні Дня усіх закоханих поцікавитися у відомих людей міста, які екстраординарні вчинки доводилося робити їм у житті заради кохання.

Навчилася вишивати та плести з бісеру

Аля Аббасова, адвокат:

- Не знаю, наскільки мій вчинок заради коханої людини екстраординарний, але для мене це точно надто незвичне заняття. Одного разу, аби порадувати коханого, я для нього вирішила зробити подарунок власними руками. Для мене, сучасної та постійно зайнятої жінки, це був справжній подвиг. Але я усе-таки накупила журналів з рукоділля й сплела з бісеру невеличке деревце. Скажу чесно, ніколи до цього нічого подібного не робила, і сказала собі, що більше не робитиму, бо це виявилося досить складним заняттям. Але побачивши захоплення в очах коханого, потім ще вишила для нього картину з гербом, яку він повісив у своєму кабінеті. А зараз, на День святого Валентина, плету йому ось шкарпетки. Теж вперше у житті оволодіваю цією майстерністю…

Заспівав серенаду

Артем ...

Навушники, шпори і конспекти – до екзамену готовий!

« Попереднє 1 з 5 Наступне »

Юлія Томич, голова студентської ради Хмельницького університету управління персоналом

Моя знайома студентка до екзаменів у виші протягом усіх п’яти років навчання готувалася однаково: купувала найменші навушники з мікрофоном, які б підійшли до її телефону, роздруковувала відповіді на усі запитання і брала з собою подругу, або домовлялася з однокурсниками

Перед тим, як увійти до аудиторії вона вставляла навушники у вуха, мікрофон під кофтину, а телефон до кишені, перевіряла справність технічних засобів, відпрацьовувала таємні звуки, завдяки яким відбуватиметься спілкуватися і … йшла здавати екзамен. Тим часом подружка чекала за дверима аудиторії відповідного сигналу про готовність слухати відповідь. Написати те, що диктують і переказати відповідь викладачеві – справа техніки. Як кажуть – «спритність рук і жодного шахрайства». Аж поки один із викладачів на черговому екзамені не попросив: «підійміть ваше волосся, я хочу помилуватися прекрасними сережками…». Проте за винахідливість він таки не вигнав студентку з екзамену, а лише примусив згадати все, що вона знає з даного предмету.
Як складають екзамени кмітливі студенти-активісти у Хмельницьких ...

Про ставлення до обов'язкової вакцинації

ми запитали у педагогів та батьків

Надія Сапоговська, завідуюча дитячим садком “Берізка” м. Городка:
“Взагалі я – за щеплення, їх робити потрібно. Але у нас існує невідповідність у законодавстві. З одного боку, дошкільна освіта у нас обов'язкова, з іншого - батьки мають право вибору, щеплювати свою дитину чи ні, а от до дитсадка нещеплену дитину не беруть. Тим паче, що є діти, які мають протипокази до щеплень. Чому ми обмежуємо право цих дітей отримувати освіту? Я ж не проти, щоб вони відвідували дитячий садок, бо ж для щеплених дітей нещеплені загрози не складають. Тим паче, що і ті, і ті діти разом граються у дворі, відвідують одні й ті ж магазини, кінотеатри, їздять на море. Батьки, які вирішують не робити своїм дітям щеплення, більше наражають на небезпеку своїх дітей”.

Тетяна, мати десятимісячної дитини:
“Ми з чоловіком одразу ...

“У які прикмети ви вірили, коли були студентом?” -

у свято усіх студентів, Тетянин день, ми запитали у ректорів подільських вузів

Микола Скиба, ректор Хмельницького національного університету:

“Я навчався у Київському технологічному інституті легкої промисловості (зараз – Національний університет технологій і дизайну). Як й усі студенти, вірив у деякі прикмети. Усі вони стосувалися студентських сесій. Приміром, звертали увагу на те, кого першим зустрінеш, коли йдеш на екзамен: якщо дівчину чи жінку – отримаєш низьку оцінку, а якщо хлопця чи чоловіка – то буде все добре. Ми навіть дівчат з сусідньої кімнати просили виходити тоді, коли ми вже усі вийдемо. Також перед екзаменом ми не брилися. Ніч перед екзаменом, зазвичай, була безсонною, ми готувалися. Писали шпаргалки. Але вони у мене були не для того, щоб потім щось списати, а так краще запам'ятовувалося”.

Михайло Чайковський, ректор Хмельницького інституту соціальних ...

“Скільки потрібно заробляти, щоб вистачало на життя?”

з таким питанням журналісти “Газети Є” звернулися до подолян

Іван Рудик, голова спостережної ради ВАТ “Проскурів”, депутат Верховної Ради другого скликання:

“Звісно, все залежить від багатьох факторів: від того, де живе людина, яку має сім'ю тощо. Але я вважаю, що сьогодні мінімальний заробіток має бути не менше 5 — 6 тисяч гривень. Це щоб жити, а не виживати. Щоб було з чого заплатити за комунальні послуги, інші сімейні витрати, відкласти частину на майбутнє”.

Віктор Лінник, директор Волочиської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів:

“Навряд чи хтось відповість, що йому вистачає того, що він заробляє. Але й точну цифру назвати важко. Останнім часом учителям дещо підвищили зарплату, ми отримуємо доплати за стаж, категорію. Але все одно це значно менше, ніж заробіток учителя в європейських країнах. Кілька років тому я був у Португалії. Тоді тамтешні ...

«Василі – кращі люди на селі»

Напередодні святкування старого Нового року або дня Василя «Проскурівський телеграф» поцікавився у відомих Василів міста, чи вплинуло їхнє ім'я на їхню долю

Василь Піддубняк, директор кінотеатру «Планета»:
«На мою думку, жодна людина не може нарікати на своє ім'я, адже їй його наче сама доля дає. А я вірю в долю. Колись працював кіномеханіком на селі та зустрів дівчину Валентину Піддубняк, з якою згодом і одружився. Вона пожартувала, що не змінюватиме своє дівоче прізвище на моє. Чим не доля? А взагалі, як кажуть у нашому селі - «Василі – найкращі хлопці на селі». Чимало Василів прославили Хмельниччину своїми гарними справами, усіх і не перелічити.
У народі шанують свято Василя, гарно відзначають його, даруючи щедрівки та найкращі побажання господарям домівок. Я пишаюся тим, що маю таке гарне ім'я, адже, згідно із церковними канонами, Василь Великий був святим, що проповідував вчення Ісуса Христа, продовжував його справу. У нас із дружиною міцна духовно ...

Як ви зустрічали Новий рік?

З таким запитанням ми звернулися до відомих хмельничан

Олег Погорілець, директор державного історико-культурного заповідника “Межибіж”: “Новий 2012 рік зустрічав вдома у колі родини. До нас завітали наші діти, і ми разом за сімейним столом зустрічали 2012 рік. Готували традиційні новорічні страви. Дружина Марина у мене чудовий кухар, тому новорічний стіл у нас був дуже гарний і страви смачні. Сподобалася печеня з родзинками та холодець “Лебедине озеро”, прикрашений лебедями, - каже Олег Григорович. - Загалом, панувала чудова атмосфера. Діти подарували нам кавоварку, а ми їм — гроші. Я своїй дружині подарував ювелірну прикрасу, а Марина мені презентувала макет нагана 1936 року, аби я міг брати участь в історичних реконструкціях”.

У художниці Надії Борецької у Новий рік завжди подвійне свято, адже саме в новорічну ніч вона народила сина, тому й святкують ...

“Яка визначна подія сталася у вашому житті цього року?”, -

з таким запитанням ми звернулися до відомих людей Хмельниччини

Ірина Мерлені, борчиня, олімпійська чемпіонка:
“Безумовно, найкраще, що зі мною сталося цього року - це народження мого другого синочка Адамчика, який з'явився на світ 2 березня. А також повернення у великий спорт заради олімпійських змагань у Лондоні у 2012 році. Звісно, воно далося мені трохи важче, ніж після перших пологів, адже мені робили кесарів розтин. Тому лікарі заборонили фізичні навантаження, і тренуватися в залі почала лише через місяць. Наразі викладаюся максимально, адже тренери розраховують на мене, і я не можу їх підвести. За час моєї відсутності з’явилося багато сильних суперниць, яких не можна недооцінювати. Тому боротьба буде доволі запеклою, адже на кону - перепустка на олімпійські ігри”.

Віталій Олуйко, голова Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету ...

Ніщо не стається просто так

Кожна подія, яка стається сьогодні – це результат того, що було вчора і передумова того, що буде завтра.

Напередодні Нового року, зазвичай, кожен підбиває підсумки, аналізує вже зроблене і вимальовує плани на майбутнє, фундамент якого вже частково закладено вчора і сьогодні. Яку подію публічні хмельничани вважають найбільш суспільно значимою з тих, що сталися протягом року?

Іван Бухал, колишній міський голова:
«Так і хочеться сказати: «Ось і стали ми на рік доросліше». Та чи стали розумніше? На мій погляд, більше хмельничан у цьому році почали користуватися розумом і менше довіряють своїм вухам. Коли їм хтось кричить збоку «Геть!» чи «Ганьба!», люди вже аналізують хто і чому це каже. Така позиція свідчить про нашу зрілість. До того ж, я вважаю, що все менше стає політики на усіх рівнях у вирішенні важливих питань життєдіяльності громади».

Сергій Трояновський, режисер:
«Для мене особисто ...