Ігор Дробнер: «Я - оптиміст по життю»

Лікар повинен бути оптимістом, вважає Ігор Гаррійович, оскільки оптимістам, незважаючи на проблеми, що нас оточують, живеться легше, ніж песимістам.

«Хоча, - жартує лікар, - вважається, що песиміст - це добре інформований оптиміст. Не знаю, наскільки добре ми інформовані, але чомусь хочеться бути оптимістом. Тим паче, в силу своєї роботи і в силу того, що бачиш кожен день, розумієш цінність людського життя більше, ніж інші. Адже, коли бачиш реальні людські проблеми і горе щодня, мимоволі доводиться бути оптимістом, бо по-інакшому просто неможливо...».

- Ігоре Гаррієвичу, Ви - відомий в області лікар, як і Ваш батько, Гаррій Йосипович. Рішення присвятити себе медицині Ви приймали разом?
- Ні. Лікарем я ніколи не хотів бути. І хоча мав перед собою приклад чудового лікаря - мого батька, а він справді закоханий у свою роботу, я мріяв про море. Адже народився в Криму, багато часу провів в Одесі, тому був закоханий у море і хотів своє життя ...

«Черпаю ідеї для своїх сюжетів у всьому, що мене оточує», -

каже юна художниця зі Старокостянтинова, якій лікарі пророкували бути незрячою

Побачивши Іринині картини, неможливо запідозрити у їхнього автора хоча б якісь проблеми із зором. І тим більше повірити в те, що лікарі прогнозували їй залишитися незрячою на все життя.
Коли дівчинці було чотири місяці, в неї виявили катаракту. Хмельницькі офтальмологи виявилися безсилими проти цієї хвороби. Вони чесно і відверто сказали про це молодим батькам. Та Олег і Ольга Миропольські не хотіли, та й не мали права вірити у такий страшний песимістичний прогноз медиків. Вони ніби внутрішнім чуттям передбачали, що не все втрачено, і маленькій донечці можна повернути зір.
І не помилилися. Фахівці відомого на всю країну Одеського інституту офтальмології імені Філатова після детального обстеження подали надію, що Іринка буде зрячою. Але для цього треба провести декілька надзвичайно складних ...

Ми робили все для того, щоб зараз було добре жити, - каже інвалід війни першої групи Микола Безвощук

Щороку, до Дня Перемоги, працівники Ярмолинецького територіального центру традиційно обходять усіх учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Навіть тих, хто в них не обслуговується.
Коли соцпрацівники провідали 91-літнього мешканця Ярмолинець, інваліда війни першої групи, учасника бойових дій, який пройшов три війни, та його дружину, заслужену вчительку, щоб підійти до ліжок, де лежали старенькі та їхній син, інвалід-чорнобилець зі зламаною ногою, спочатку потрібно було сапами вигортати фекалії. «Доки житиму, не забуду, як жінка просила мене: «Дитино, дай хліба, бо я три дні нічого не їла», - каже Наталя Беренда. - А в мене в сумці був лише твердий пряник. Як вона його їла, намагаючись, щоб крихточка не впала. Ми всі плакали. Помили її, викликали швидку. А через три дні жінка померла в лікарні. Якраз на 9 травня.

… Сумну і трагічну історію свого життя Микола Безвощук згадує повільно, час від часу замовкаючи - чи то поринаючи думками ...

Я живу лише завдяки здоровому харчуванню, -

вважає мешканець Ярмолинець, свідок Чорнобильської катастрофи, Анатолій Гага

Приборкання вогню - справа пожежників, бо їх цьому вчили. Наведення порядку в зоні аварії - справа правоохоронців, бо це їхній обов’язок. Справа вчителя - навчати розумному, доброму, вічному… Проте, доля розсудила по-іншому, і Анатолій Гага, учитель музики, замість того, щоб вчити дітей грати та співати, в один момент став відповідальним за життя 439 школярів.

Після закінчення педінституту Анатолій Іванович працював в одній із шкіл смт Народичі, що на Житомирщині.
«Вранці, наприкінці квітня, вийшов на вулицю - що таке?, - розповідає Анатолій Іванович. - З боку Чорнобиля валить чорний дим. Потім над ним почав підніматися червоний гриб, який став рости на очах…
Що сталося, ніхто нікому нічого не пояснював. Однак, коли діти прийшли до школи, одразу підігнали автобуси і почали всіх їх насильно ...

Ати-бати, йшли солдати

Ноги боліли нестерпно. Після марш-кидка, з насолодою знявши важкі армійські черевики, Ромка побачив на п'ятах величезні пухирі. На лівій нозі пухир лопнув, і ранка кровоточила.

Як же знову взутися? Пошарудівши в тумбочці, Ромка знайшов пластир і заліпив мозолі. Зчепивши зуби від болю, знову змусив себе взутися. А куди діватися? Треба йти на заняття.
Коли Ромка зіткнувся з труднощами, про які не мав уявлення до вступу до ліцею, йому не раз, і не два хотілося кинути все і поїхати додому, до матері. Просто до сліз іноді було себе шкода. У такі хвилини на думку спадали розповіді про прадіда, який теж свого часу обрав для себе військову професію. Прадід служив у десантних військах і загинув за два тижні до перемоги при взятті столиці Австрії. Хіба йому було легко? Адже поранений був не раз, і знову з госпіталю їхав на фронт. І загинув, як герой! У день Перемоги вони з батьком завжди купують яскраві червоні гвоздики і йдуть до Вічного вогню. Щоб вшанувати пам'ять тих, хто здобував перемогу ...

Недоспівана колискова

У вікно зазирала сонно-ледача ніч, ніби запрошуючи всіх у свої обійми.

- Спи, синочку, спи, рідненький. Уже пізно, всі діточки сплять, навіть усі казочки спати полягали. Мати дбайливо поправила іграшкового ведмедика, що лежав біля подушки сина, при цьому ніжно розправивши ковдрочку. Тарасик пововтузився на ліжечку і сонно пробурмотів:
- А Таня мала уроки пише, еге ж? Тоді ти, мамусю, за ручки мене потримай...
Усміхнулась словам сина, адже знала, як він любить старшу сестричку, взяла його рученьку і погладила...
Сидячи біля ліжечка сплячого сина, пригадувала, що чоловік наполіг назвати донечку на її честь - Тетяною, а на запитання, як же розрізнятимуть, кого кличуть, до кого звертаються, сказав: «Ти в нас будеш Таня велика, а донька - Таня мала!».
Якими щасливими вони тоді були... Сумно усміхнулась, пригадуючи не такі вже далекі події їхнього сімейного життя. Старшенькій ...

Чотирилапий друг

Осінь увірвалася холодним рясним дощем. Дорогу розмило, і під ногами неприємно чвакало, а різкий порив холодного вітру збивав з ніг.

Семен, щільніше закутавшись у дощовик добирався з лісу додому. Грибна пора для селянина – неабиякий заробіток, та й собі на зиму припаси необхідно зробити. Йшов додому, поринувши у свої думки, як раптом почув жалібне скавуління. Від того, що побачив, суворе чоловіче серце защеміло. Нещасне створіння, забившись у купу мокрого листя, трусилося всім своїм маленьким тільцем. Мокре, голодне, брудне і в реп’яхах щеня викликало суперечливі почуття. Його було шкода. Але так склалося, що чоловік звик жити самотою. Сімейне щастя обійшло стороною. Покохав один раз і на все життя, та забракло сміливості зізнатися в своїх почуттях. Так і не дізнавшись, дівчина вийшла заміж за іншого. До людей був добрий, але жив відособлено на краю села. Тримав невеличке господарство, та ні кота, ні собаки не заводив – боявся ...

Ватикан розсекретив документи. Деякі з них стосуються історії Кам’янця-Подільського

« Попереднє 1 з 3 Наступне »

Зовсім нещодавно Папа Бенедикт XVI розпорядився, щоб ми почали підготовку до відкриття документів, що відносяться до правління Пія XII, це з 1939 по 1958 рік

Ватикан розсекретив архівні матеріали про російського царя та московського патріарха. Серед матеріалів експозиції є й такі, що стосуються України.

Lux in arcana, з латини "Світло у таємниці" – унікальна виставка, що відкрилася в капітолійських музеях Рима з нагоди 400-річчя ватиканських архівів. Представлені 100 експонатів охоплюють 12 століть світової історії, повідомляє "Комсомольська правда в Україні".

Серед матеріалів виставки – папірусні свитки, послання на бересті і шовку, мініатюрні клаптики рукописів, томи вагою в 67 кг і грона печаток з воску, свинцю і золота, які служили гарантом достовірності і найсуворішої конфіденційності цих документів.

Відвідувачі зможуть побачити оригінали листів Мікеланджело, справжню папську буллу про відлучення від церкви Мартіна Лютера, тексти звинувачень у єресі проти Джордано Бруно та Галілео Галілея з підписом обвинуваченого.

Серед інших документів на огляд ...

Найбільше польських замків і палаців збереглося на Хмельниччині

Про це днями повідомив відомий дослідник старовинної польської архітектури, автор путівника «Польські замки та резиденції України», журналіст Дмитро Антонюк

З його слів, як це не дивно, лідером у цій сфері є навіть не Львівщина чи Тернопільщина, а… Хмельниччина, де пан Антонюк нарахував 73 таких пам’ятки, серед яких як замки, тобто оборонні споруди, так і резиденції, тобто палаци. Друге, третє і четверте місця розподілились відповідно між Вінницькою, Львівською та Тернопільською областями.
До течі, на Хмельниччині презентація цього путівника відбулася лише у Кам’янець-Подільському Кам’янець-Подільський, 20 березня уНаціональному університететі імені Івана Огієнка.
«Більшість замків і шляхетських резиденцій звели колись на теренах України польські королі, магнати й військові діячі, – пише у путівнику автор. – У обох частинах праці представлено аж 470 пам’яток». І ця цифра неостаточна, оскільки Дмитро Антонюк сподівається, що, можливо, існують ...

Яким було Поділля кілька сотень років тому

Ми продовжуємо публікувати цікаві моменти з історії наших міст і сіл з видання “Історія міст і сіл Хмельниччини”, у якій розміщено відомості, зібрані і систематизовані Юхимом Сіцінським і Миколою Теодоровичем.

Продовжуємо розповідь про села Білогірського району.

Миклаші. Правильніша назва – Мик-Ляше, тобто “йди звідси, ляше”.

Окнини (нині – Вікнини). У церкві села зберігалися старовинні церковні книги, видані православним Львівським братством 1690 року. Село свого часу належало до Ляховецького ключа князів Яблоновських, згодом перейшло до Сапегів, а у 1822 році його купив Каблубицький. У долині є став, утворений зі струмків, які текли з гір.

Паньківці. Як власність княгині Беати Косцелецької, дружини князя Іллі Острозького, згадується в опису Кременецького палацу від 1545 року. Заслуговує на увагу так званий “Наньський Великдень”. Про нього один селянин розповідав таке: “В светлый четверг Пасхальной недели души умерших, по верованию крестьян, сходят с неба на землю и идут на кладбище. Здесь ...