emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMailПункт

Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.

Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку [email protected]. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.

Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Валерій ПУЗІК

Валерій ПУЗІК

Всього записів: 54

Про автора: …Я иду по улице и по парку, и еще где-нибудь, а мысли-то все равно рождаются у меня в голове. Я думаю: «Господи!» — вот что я думаю. Иду по улице, а мысли рождаются. «Господи», — каждую секунду думаю я.

Теги користувача

Записи користувача:


» ЧОРТ (x/1.)

Майор зайшов у кімнату і щось сказав, що саме я не пам’ятаю, але мені вже тоді стало зрозуміло: потрібно йти. Швидко встав із ліжка, одягнувся і ми вийшли. «Ліфт не працює». Спускалися сходами. «Шо там?» - питав я. Грішка: потім побачиш! Через кілька хвилин ми стояли на вулиці під гуртожитком. Аля стояла біля входу і курила.
- Що?
-Там!
Чорт лежав під кущем.
- Я не знаю, як воно… просто…
Я зробив кілька кроків в сторону, аби угледіти його лице.
Він був мертвий.
- Ти вбила його!
- Я не знаю як це вийшло.
Чортом ми називали одного хлопця, який часто вшивався біля універу. Його можна було побачити скрізь, але тільки не на парах.
-Бля! І що тепер?
Аля видушила з себе: Я НЕ ЗНАЮ.
Майор поглянув на мене, потім на Алю.
- Це ж піздєц. Його потрібно никати.
Я штовхнув Чорта ногою. На його обличчі кров.
До Грішки:
- Чувак, я пас. Я не буду в цьому приймати участь…
Майор:
- Просто вивеземо його і все…
- Чувак, куди?
- В ліс! – це Аля.
Я закурив.

Тільки цього ще не хватало, блять, вивозити трупак в ліс. «А там що? Закопаємо!?» - пальнув я. Від цього ставало, якось не по-со...



9 Липня 2012, 16:40:50 46 0

» Самогон

Це було схоже на ритуал.
Дід чекав цього майже тиждень.
Він діставав з сараю холодник і ставив його на стілець. Мене завжди дивувала його структура. То була каструля на двадцять літрів води. Без дна. Замість нього цементна заливка. Потім трубка закручена мов пружина.
Дід брав дерев’яного патика, який стояв за котлом і йшов у хату до грубки біля якої стояло три бочки. Він колотив їх по черзі. «Пробуй!» - казав він мені. Я сунув свої дитячі пальці у брагу, яка мов радянське шампанське іскрила і плювалась бульбашками. «Як виграла?» - усміхався дід. У його посмішці було щось добре. Махаю головою: ні!
- А ця?
Дивлюсь на її шипучу поверхню.
- Не-а.
Дід показує мені третю бочку.
- Вона! – шепочу я. чесно кажучи не знаю: вгадав чи ні, але дід починає цідити її через шлангу у відро. Шипить! Я стою і радію.
- Борис! – кричала бабця з порогу будинку. Він не відповідав. «Нас немає! Іди скажи» - після слів старого я біжу у веранду ступаючи босими ногами по дерев’яній підлозі. Кажу: «Нас немає». Баба Неля усміхається. За її спиною клубами піднімається холод. На підошвах гал...



3 Червня 2012, 18:32:34 3389 0

» Історія снів (уривок 30-тий)

Художник Валерій ПУЗІК

Художник Валерій ПУЗІК

 

30.

На вулиці холодно. Йде дощ. Пронизливо, зі свистом, вітер заглядає у стріхи, в яких ховаються горобці. Одягаючись по-тепліше Маша вийшла на вулицю. Швидко перебігла подвір’я. Кухня привітала її запахом борщу зі сметаною.

Погода зіпсувалась ще вчора. Після того, як знайшли Юзика.

Хмари насунули з півдня. Темні. Грозові. Вони свинцевими гронами нависали над навколишніми селами. Застигали. Мовчали. Чекали.

Штиль мав запах горяного очерету.

Попіл літав у повітрі.

 

Щось змінилось!

Саме це насторожило дівчинку.

Погляд. Її погляд щось шукав у навколишньому…

…щось не таке…

Проте не знаходив.

…і це ще більше лякало її.

Маша стояла посеред кухні.

В шибу розбилось кілька великих крапель. Звук – як завжди. Такий, як має бути. Він пробивав свідомість дівчинки. Вона повернула голову у сторону вікна. Вологі потьоки сповзали вниз.

(Все це повільне. Мить, ніби застигла. Вона окутала тривожну – але все ж таки – гармонію).

 

Дзинь-дзинь.

Знову!?

Дзинь-дзинь.

Десь поруч.

Дзинь-дзинь.

І голос:

  • Маша! – такий знайомий.

М�...



24 Березня 2012, 17:13:23 3357 0

» МАША – НАША

 

1.

Марія вийшла на двір. Її навіть не здивував голос покійного батька, який покликав жінку. На вулиці малювала свої візерунки осінь: розбризкуючи кольорові фарби по листі дерев. Небом пропливала одна-єдина хмара, яка закривала сонце.

Він стояв на дорозі, за тином, біля хліва (ніби ховаючись).

Марія угледіла фігуру батька ще з веранди – через вікно; тепер коли підійшла ближче: точно! Це він.

Обличчя заховане у тінь. Усміхався.

- Як ти? – запивав.

Марія не відчувала страху. Розуміла: ЦЕ НЕ СОН. Вона не спить. Але чому він? Батько помер десять років назад. Як таке може бути?

- Ти? – здивовано.

- Я…

Якусь мить Марія просто розглядала обличчя батька. Глибокі зморшки на лобі; криву, але добру посмішку –вправо;  очі зовсім не змінилися. Вона хотіла доторкнутись до його, не бритою кілька днів, щоки. Марія заплакала. Не схлипуючи. Тільки по щоці покотилась крапелька, яка лоскотала шкіру. «Тато, живий».

Він попросив хліба.

- Кусочок житнього хліба.

- Тату, ти хочеш їсти?

- Ні! Просто хлопці на колгоспі попросили, закусити не мають чим.

- Заходь до хати&hel...



29 Лютого 2012, 17:29:05 3587 0

» Тут харашо. Скучаю. Паша

Художник Валерій ПУЗІК

Художник Валерій ПУЗІК

 

1

Передосінній туман лягав вздовж річки. В його густих лапах ховалась низовина і яр, полоси якого виходили до залізного мосту, що єднав береги Ікви. Людська фігура рухалась по ґрунтовій дорозі опускаючись в сивину Безодні. Так називали місце між двома селами: Миколаївкою та Теліженцями. То йшов Богдан. Він повертався з клубу додому. Прохолода проникала крізь одяг і липнула до тіла краплинами туманної роси. Ніч догоряла в передсвітанковому очікуванні сонця. Богдан закурив цигарку. Різні думки роїлися біля його голови. Хотілося спати. Хлопець обминув дугу яру, а ж раптом помітив біля мосту людину. Підійшов ближче. Чоловік років тридцяти п’яти сидів на камені й пильно дивився у воду. Коли Богдан зупинився неподалік той повернув голову до нього.

- Здрасті! – сказав хлопець.

Чоловік у відповідь кивнув.

- З вами все нормально? – продовжував Богдан. Він підійшов ближче. «Ну мало лі шо случилось? Думав рибак якийсь, але вудок не було. Мужик просто сидів і свердлив очима річку». Хлопець запитав ще раз: «Всьо харашо? З вами все нормально?». Мужик без емоцій важк...



15 Лютого 2012, 15:42:19 5645 0

» Відчуження

1.
Була зима. Грудневі морози тільки-но вступали у свої володіння. Білі пухові покривала огортали околицю.
Його знайшли біля залізничної колії. Спочатку побачили босу ногу. Вона була синьоватого відтінку. Коли розгорнули сніг побачили його…
… худого…
…небритого…
…одягненого в лахміття…
…років тридцяти, чоловіка…
Дихав!
Важко, але все ж таки дихав.
Його підняли.
Поклали на воза.
Дід Михась, лісничий, зняв із себе жупан й загорнув ним тіло чоловіка.
- Холодний. Замерз. Ледь-ледь б’ється серце… - твердила баба Ганя, розтираючи руки невідомого по-черзі: то ліву, то праву.
Чоловіка відвезли в медпункт. Фельдшерка констатувала: пальці рук, ніг відмороженні. Коли невідомий прокинувся то не став ні з ким говорити. Просто лежав, дивлячись на стелю. Так пройшов тиждень. Одного ранку він запитав медсестри: «А церква у вас є?». Алла кивнула:
- Є!
- Далеко?
- Кілометри за три…
- У мене хрестик був.
- А так-так дід Михась, що знайшов вас, віддав його мені. Я поклала його у шухляду.
Чоловік силувався встати.
- Ні! Лежіть. Я дістану.
Алла дістала �...



20 Січня 2012, 17:14:32 3012 0

» ...Бути

1.
Щось у ньому було не те. Не знаю що саме, але…
Він завжди мовчав.
Він дивно усміхався, а у мутних, не мов каламуть води, після довгої зими, очах читалась втома.
Втома!?
Він часто бурмотів собі під ніс не чіткі слова, фрази, уривки фраз… які були не пов’язані між собою (!?). Його рідко називали по-імені. Якщо чесно я й сама не знаю, як звали його. Хто він? І… Звідки? В училищі, де ми навчалися, з хлопця насміхалися. Доволі частими були бійки з його участю. І, диво, він завжди виходив з під кулаків без синців, а деколи, взагалі, «клав на лопатки» свого противника. Хоча…
Одного разу після пари психології мені захотілося поговорити з ним. Підійшла до нього – привіталась. Хлопець звів погляд.
- Тобі дійсно цікаво це? – прошипів він.
- Що?
- Вона допомагає людям, як тільки може, але собі вона не в змозі допомогти.
Я відверто кажучи подумала, що він псих.
- У неї добре серце і душа, але час поволі наближає її кінець. І вона знає це. Відчуття смерті тут – у серці. Вона знає. Вона чекає. Вона так довго не бачила тебе, що… але ні! Ти все одно не встигнеш, як би цього не захотіла тво...



1 Лютого 2011, 12:09:22 2770 0

» Народження через смерть

… І так ми рухаємось до кінця. Під нашими ногами вже не земля, а пісок. В наших жилах не кров, а вода… Але ми ідемо у світ, який хтось називає – ЖИТТЯм. Наше місце не під сонцем і місяцем, та, хоча біля наших ніг лежать хмари та ми нездіймаємось на них… Нам цього не треба.
Ми упали на землю дві тисячі років назад.
Ми - ті, що читають людські долі по лініях на їх руках… Ми - ті, що цілують свою смерть в уста.
А ви, колись, бачили свою смерть?
Ні! я не про відчуття, які вона викликає… Я про те, якою вона являється перед вами.
Сьогодні хтось з вас побачить її. Але якою буде зустріч? А кінець? Ваш кінець. Лише після вас ми зійдемо на поверхню того, що ви називаєте життям. Лише тоді ми вдихнемо повітря.
А зараз!?
А зараз ми тут. Поруч. Чекаємо!
У кожного свій образ, риси.
Ми знайшли ту яка проведе нас у чиєсь тіло і ми знову відчуємо, що таке народження, дитинство, молодість і, врешті-решт, почуття…
...кожен раз коли ми повертаємось на землю серце б’ється інакше, по-новому… з тією силою, яка раніше була захована у глибині людської душі, до якої ми так довго підбирали ключі.
�...



4 Травня 2011, 14:53:57 6100 1

» Без світла та звуку

 

Ляжеш на землю і не відчуваєш холоду, а повітря пахне талим снігом та гнилою травою. Здавалося б весна, але ні – це лише початок зими. Дивишся у небо, а там брудні хмари повзуть повільно по сірому тлі; тільки сонце… ніби вперше заглядає в очі.  Вітер пронизує шкіру відчуттям присутності Святого Духу.  А в середині теплота. Її відчуваєш усім своїм єством.  Вона проникає у кінчики пальців даруючи їм дивне і таке тривке блаженство. Торкаєшся руками брудного снігу. Загрібаєш його у долоні і потім відчуваєш, як він розтає.

Брудний не сніг, а люди.

Закриваєш очі. Усміхаєшся. Шепочеш молитву.

А в голові ніяких думок. Взагалі – ніяких. Тільки темрява. І вже не важливо ким ти був у минулому… відкидаєш усе… більше не потрібні люди… не потрібен голос… взагалі не потрібно нічого. Хто ти перед пустотою вічності без світла та звуку?



15 Січня 2012, 11:55:13 3288 0


Курси валют на 28.03.2024
купівля
продаж
Міжбанк
$
39.3
39.33
42.42
42.45

Архів новин

<<Березень 2024>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
    1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31


«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухайте радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо