Серед того світу, де всі ми живемо, увагу привертають одинаки.
Саме вони не є та більшість, яка обирає на наступних виборах наступну тимчасову незалежність.
І, як правило та, маленька меншість й на ті вибори не ходе, бо змучена отим вічним правлінням.
Незалежність... Вона починається з любові, а не з примусу. Незалежність - це любов, це готовність померти щомиті за други своя. Готовність вийти на двобій навіть з чортом лисим.
Згадаємо, ой згадаємо чи не всі рядки з "Тараса Бульби" Миколи Гоголя.
Нагадується нині, коли батько Тарас, вбиваючи сина Андрія, казав: "Я тебе породив, я тебе і уб’ю".
Страшно? Страшно. Але перед тим Тарас до сина казав: "А що, синку, помогли тобі твої ляхи?!"
...Мені, на жаль, не сняться ліси і солов'ї, а сниться розріз оптичного прицілу, в який я ніколи не дивився.
Але там - в розрізі - оті, які від кулі моєї чи бодай гнилого яйця в голову не поміняються, і не міняється силою нічого, як не мінялося віками.
Тільки Словом, якщо воно мене прийме, як мати, простить за де блукання і прийме щире каяття, я зарятуюся.

Попередні записи:

За дві криниці до прірви. Частина 1

За дві криниці до прірви. Частина 2

За дві криниці до прірви. Частина 3

За дві криниці до прірви. Частина 4

За дві криниці до прірви. Частина 5