9 Липня 2009 Михайло ЖИЛА.   Прокуратура порушила кримінальну справу по факту, тож нині правоохоронець виступає як свідок Ранок 24 червня для родини Гадз нічим не відрізнявся від інших. 18-річний Сергій збирався на роботу. Хлопець працював у Чемерівцях, що у п’ятнадцяти кілометрах від села Вівся, де мешкала родина. Мати зладнала синові обід. До райцентру Сергій поїхав на скутері.  – Я ж його змалечку виростила, – втираючи сльози розповідає бабуся Галина. – Коли того ранку їхав, я кажу: «Щасливо, Сергій». Ні в кого не було жодних поганих передчуттів. Щоправда, за день до цього ми сапали на городі. Тут, звідки не візьмися, над нами стали кружляти кілька десятків лелек. І зникли так само раптово. Ми не бачили, звідки вони взялися, і куди полетіли.  Трагічну звістку родині Гадз повідомили того ж вечора. На місце виїхав старший брат Сергія Руслан. До тіла його не пустили.  «Добра була дитина, спокійна, – розповідає сусідка родини Гадз Марія Баландюк. – В Чемерівцях робив верхи до криниць. Є такі, що п’ють, б’ються. А він не такий. Навіть коли увечері і вип’є пива, то зранку на мопед не сідає. Йде на автобус. Що тут на похоронах робилося! Все село зійшлося. Сусіди криком кричали». Сергій Гадз навчався в училищі, що в сусідньому селі Кутківці. Після закінчення мав отримати диплом бухгалтера-комп’ютерника. Вдень працював, а ввечері готувався до іспитів. Якби не ця трагічна подія, наступного ранку Сергій мав здавати останній екзамен, після чого отримав би диплом.  «Дивіться, – каже бабуся Галина, тримаючи у руках Сергіїв зошит. – Добре вчився. Мав десять, одинадцять та дванадцять балів зі всіх предметів. Працював. За свої гроші купив мопед, дрель, болгарку, відеомагнітофон. Аби полагодити паркан, купив залізну сітку. Казав мені: «Бабцю, не переживай, літо велике, все встигнемо зробити».  «Добрим був сином, – каже мати Сер...