Він зупинив погляд на криниці біля верб, що росли обабіч дороги. Його очі були стомлені і переповнені стражданням, що здавалось ось-ось вибухнуть слізьми. Опираючись на палицю, зовсім юний, але вже посивівший хлопець, підійшов до розлогих крон дерев, - хотілося заховатися від сонця, яке обпалювало його оголене тіло. Юнак поглянув у гору на густе і пишне зелене листя. Воно шуміло від подиху легкого і прохолодного вітру… Хлопця звали… …Та хіба ім’я має значення коли людина вичерпує зі свого єства всі запаси енергії, у моменти, коли немає жодного сенсу і смислу продовжувати свій рух по бездоріжжі? Хіба є визначення для кінця. Він вичерпав себе, як творця і людину, про те лишився жити. Тепер його життя поділене на етапи: від перехрестя до перехрестя, тільки тут Юнак може обирати… залишаючи позаду минуле. Часом його думки повертаються туди, але світ навколо змінює свої обриси, - то день, то ніч, а дорога все стелиться і стелиться… залишатись на одному місці він не може, - йому потрібно іти, але куди…Цього він, нажаль, не знає. Позаду лишився отчий дім, родина, кохана дівчина, друзі… Одного ранку хлопець просто пішов, аби, вже, ніколи не повернутись. Він вийшов з будинку не прощаючись,- тому що був упевнений у своєму повернені. Дорога привітала його, мов рідного сина. Вона показувала йому кожного дня все більше і більше. Вона зваблювала юні очі черговими пейзажами, даруючи нові думки та переживання. Одного чудового вечора, коли хлопець сидів на краю урвища, спустивши ноги вниз, і милувався вечірньою зорею, він згадав усе, - від народження, а ж до цієї миті… “Навіщо я це роблю? – подумав юнак – Чому іду? Я вичерпав себе…” Йому нічого не заважало, - лишалось тільки відштовхнутись від землі і полетіти; тут він міг поставити крапку… Та щось його зупинило. Сьогодні в нього день народження… Та хіба має значення кількість прожитих років, кол...