- А давай підемо туди, де закінчується веселка… - говорить  ангел тієї людини, яка померла вчора, під Бродами – А хочеш знати з чого все почалося? – та йому вже не важливо. Він розуміє, що більше не побачить тієї, яку називав, колись, коханою. Він пролив кров свого ворога на батьківську землю, але ворогами були СВОЇ, ті, що називали його БРАТОМ. Тепер не лишилось нічого; тепер йому час іти… Дощ змиває з обличчя батьківську кров. Кров братів. Він підніметься над своїм тілом і побачить квіти на своїй могилі, до якої прийде вона… Та хіба така правда? Він же не герой. Він той, через кого все почалося. Він той, що підняв руку на брата і сказав: - Ти мені більше ні хто… А там, на краю землі… там, де закінчується веселка – його сім’я. Вони не знають, але кінець вже поруч… І йти немає сили. Немає сил, щоб сказати: “НІ!”. Все завмирає, про те він бачить очі тієї, що прийшла до нього. Вона поклала квіти, але чи потрібні вони?.. - А давай підемо туди, де закінчується веселка… Та він вже не хоче додому. Його РАЙ – проклятий. І, не важливо, чи будуть пам’ятати його ім’я, але те, що він вчинив; те, що він підняв меч проти брата залишиться у ПАМ’ЯТІ ВІЧНОСТІ проти якої виступило його військо… - А хочеш знати з чого все почалося? – голос пробиває закривавлену свідомість людського мозку і він кричить… Але пізно. Меч того, що поруч пробиває йому скроню. Він стоїть на колінах і, перед тим, як упасти дивиться в очі… БРАТУ. БРАТ НА БРАТА… - Ми там, де закінчується веселка… Для чого? Та день вже догоряє. Ангел подає клубок його невидимому єству, але воно не бере. “Не треба!”. Воно повертатись не хоче. “Усе тут – в мені…” – шепоче він… - Я – винен… Та вже не важливо. Ми там, де закі...