Якби я знала, що прийде час і моя душа вилетівши із мого тіла заховається за обріями минулого дня... То напевно я здійнялася б над вершиною, з якої колись упала, і знову замиготіла б... так, як робила це колись. Часом людські молитви доходять до зірок і вони починають співати. Я колись чула такі слова. Їх казала маленька дівчинка перед сном. Вона просила щастя. Люди часто думають, що воно за горизонтом.  Але ні! Дівчинка знала – її щастя бути з мамою і татом. А наступного дня до неї прилетів Янгол. У сні. Він прошепотів їй слова (особливі слова). Уявіть: дівчинка стала одночасно і дочкою, і сестричкою, і внучкою. Так  було. Це її історія. Вона так хотіла здійснити, знайти свій  рай, що він... Він сам знайшов її. Часом я думаю, що той хто молить, хто посилає молитви нам – зіркам... знаходить все те, що шукає одним тільки рухом – ОЗИРНУВШИСЬ. Я теж хотіла б знайти свою домівку. Я теж чекала коли прийде у мій світ хтось, хто запались мою зірку по-новому. Коли я не буду байдужа... Ні! Такого не буває. Я пам’ятаю момент коли моє тіло відірвалось від плоті та просто прошепотіло: „Пора”. Настав момент щось міняти. Я взяла крила своєї зірки. Я склала їх у єдино і просто полетіла. Хотілось упасти. Розбитись. От так ось: без залишку, без решти... Хотілося б бути стертою із небесної карти. Думала: мені тут не місце. Тепер мій притулок  - земля. Я така, як люди. Я бачу їх такими, якими вони ніколи не хотіли бути. Я бачу їх справжні обличчя. Без масок, без костюмів... люди. Я стою поруч вас. Ви проходите біля мене. Штовхаєте. А я чекаю. Знаю: прийде момент і ви побачите вознесіння. Моє возвеличення і підняття на неба. Ви зрозумієте суть свого життя... Про те буде пізно. Поруч вас не буде поводиря, який міг би попросту вказати шлях, сторону  в яку робити свої не чіткі, перші кроки. Все тут. Поруч.  Озирніться і ви побачите людину чиї думки возвеличують вас і здіймають до того хто малює лінії на ваших лодонях...