22 липня, у Львові на пл. Ринок, уболівальники київського «Динамо» i донецького «Шахтаря»», якi завжди ворогували, об'єдналися та заспівали Гімн України у повній редакції. Потім рушили «Маршем єдності» до «Арени Львів», де «Динамо» і «Шахтар» розіграли Суперкубок України з футболу. На фронтоні Ратуші повісили великий банер зі словами Державного Гімну. Після його виконання, учасники маршу вишикувались у формі карти України і запалили фаєри. Люди з Центру, Сходу і Заходу показують цим маршем, що Україна єдина. Учасники ходи скандували: «Донецьк – це Україна!», «Крим – це Україна!», «Одна єдина соборна Україна!»,  «Україна понад усе!», «Україна, вперед!». Ще перед початком дійства фанати на центральній площі Львова радісно спалили прапор Партії регіонів. «Я вражений духом єдності, який панує у Львові Після фаєр-шоу і виконання Гімну вболівальників рушили в бік «Арени Львів». «Шахтар» перемiг "Динамо" з рахунком 2:0. Разом зі мною на цей матч поїхало декiлька десяткiв хмельничан, якi вболiвали за Шахтар. Сподiваюсь, що цей матч миру показав, що Україна єдина країна i в нас як найшвидше наступить мир та злагода! Адже тiльки Любов i добро зможе перемогти зло! А наша нацiя буде здоровою та спортивною. I дiти нашi як апостоли Бога на Землi будуть проповiдувати цю Любов. А полiтики прислухаються до cлiм мудрецiв та пророкiв I зупинять цю страшну вiйну   На сайтi 1+1  можна подивитись iнтерв"ю http://prosport.tsn.ua/sport/futbolni-fani-shahtarya-dinamo-ta-karpat-proyshli-marshem-miru-ta-zaspivali-pro-putina-360211.html ...

Чинне російське керівництво не полишає надії на відродження імперії – бодай у вигляді усіченого до трьох слов’янських держав – Росії з Білоруссю і Україною вкупі.    НАГАДУВАТИ,  ЩОБ ЗАБУЛОСЯ? Перемогу в другій світовій війні - у радянському  трактуванні  Великій  Вітчизняній – у Радянському Союзі почали пишно відзначати через двадцять років після її закінчення. Раніше, либонь, було не до того – треба було відбудовувати народне господарство, добивати бандерівців по українських лісах і скорочувати армію, яка внаслідок війни розрослася до неймовірних розмірів і з’їдала все, що з такими потугами заробляли  на  військово-промисловий комплекс  СРСР  закріпачені  колгоспами селяни, робітники із символічними зарплатами і в’язні численних гулагів. Та й, власне, особливо розмірковувати на цю тему до того не доводилося. Адже, по-перше,  велика  Перемога  належала насамперед «геніальному полководцю» товаришу Сталіну; по-друге, радянська пропагандистська машина ще за часів  війни створила безліч героїчних міфів про підпільників-партизанів-воїнів, подвиги яких не підлягали жодним сумнівам і різнотлумаченням; навпаки, їх необхідно було вживити як реальність у свідомість нових поколінь, бо – і це по-третє  – заплгіднити ними свідомість  покоління,  що  пройшло  війну,  було важко: що таке війна, воно знало не з книжок  і фільмів, а  зі свого власного страшного досвіду. Тому й потрібен був час, щоби країна залікувала рани, багато справжніх фронтовиків  повмирали  від  ран,  а нові  генсеки ЦК КПРС,  уже не  боячись  теж  мертвого  вусатого  вождя, забагли власних німбиків над головами –  і, оскільки особливо хвалитися було  нічим,  то  гігантська  радянська імперія народила  і почала розвивати грандіозну&nbs...