Вони – герої котроїсь із моїх наступних книжок. Минулої неділі вони знову розбудили Львів. Я про це читав у новинах. Зрештою, про кожного з них я й без новин знаю дуже багато всякого. Ось хоча б дещо. Після гастролей Джон завжди мусив купувати новий годинник і замовляти нові окуляри. В мить найбільшого душевного сум’яття він мав звичку викидати їх кудись подалі, неодмінно розбиваючи вдрузки. Хлопці кажуть, що таким чином Джон гордо демонстрував свою свободу й незалежність від речей. В усьому іншому він справжній пацифіст. На горіхи ж найбільше діставалося Міськові та Чайці, як, зрештою, й усім патланям 1990-х. Довге волосся у той час слугувало своєрідним викликом, за ним упізнавалося своїх, через нього на декого з нас постійно полювали гопи. Довге волосся й українська мова – ось дві особливі прикмети тодішнього ненасильницького спротиву. Власне, захищаючи її, мови, честь, Чайка вперше застосував зброю. Згідно з переказами, то був газовий пістолет. Чи всього тільки балончик? У кожному разі за цей подвиг його ще довго кликали "майор Бабахін". Міська ж учепили за волосся. Було це у Франківську, так само в 90-х, десь ближче до їхньої середини. Після концерту ми всім – у широкому сенсі – гуртом добирали алкоголь у крамниці на Сотці. Між Міськом та якимось бандюганом зав’язалася словесна сутичка. Щось так само на мовному ґрунті. Тобто зовні наче й не на мовному, а по суті таки на мовному. Бо в нас усі сутички насправді на мовному, якщо хто досі не збагнув. Місько вже виходив з крамниці, а гопник рвонув за ним і напав ззаду, запустивши лапу йому у волосся. Аж раптом десь нізвідки з’явився ще один такий же – лисий і в спортивних штанях. Але цей виявився Робін Гудом. Рятуючи Міська, він кількома ударами завалив нападника у фонтан. (На той час води у фонтані, як і сьогодні, зрештою, не було). Після цього Міськів рятівник вистрибнув на цямриння і згори завдав поверженому нападникові ще не одного, ніде...