1 [я заплющу очі, щоб уявити те, як повертатимуть додому. відчуваючи потоки вітру, і, прохолодну землю, я зроблю крок босими ногами, по осінній зволоженій (пожовклій) траві, щоб не поспішаючи зануритись у мряку листопада і зникнути так, як зникали ми тоді… коли були дітьми]   Лише тут вдома може бути таке повітря…   2. [це подібне до тексту, який ти читав не один раз, але час-від-часу повертаєшся до нього. насолоджуєшся кожним словом, буквою, паузою… смисл і без того зрозумілий – тепер головне відчуття]   [зробиш крок… не порушивши течію життя того, що покинув давно. дивно! але речі пам’ятають усе. вони ніби розмовляють з тобою коли розуміють: «це він. інший, але –він.»]   …і те, що здавалося забутим знову оживає.   3. [хапаючи поглядом людей вглибині горизонту, у їх не чітких фігурах захочеш угледіти знайоме обличчя. і очі навпроти, розглядаючи тебе, з цікавістю аборигена, ніби питатимуть: «хтось знайомий, але хто?». лише зморшки на обличчі діда (від усмішки) видаватимуть радість – ВПІЗНАВ? а на губах ніби сльози: «так багато часу пройшло»]   ...