Гаряча тема:
- Війна
1 Автобус під’їхав до напису: Солонський Яр і зупинився. З нього вийшла дівчина, років 20-25, одягнена у «подряпані» джинси та кофтинку, що досягала її колін кольору хакі. Коли автобус поїхав лишивши за собою тільки клуби пилюки, дівчина пішла в сторону населеного пункту, туди, де виросла вона і де не було її п’ять років. Вона йшла навпростець через поле, що заросло будяками і полином. Дівчина вдихала терпке повітря… що пронизане запахом полину. « Якби хтось знав, як вона скучила за ним… За стежкою, що веде по під верби до річки; за росяною травою, якою в дитинстві, зрання, любила ходити, за співом птахів; за запахом польових квітів…» І ось нарешті вона тут. Вдома! Йде повільно нікуди не поспішаючи… Та й квапитись нема куди. Все як колись… тільки приїхала вона пізно… У неї дивне ім’я! МАРЛА. « Справді дивне!» - подумає хтось та у кожного імені своя дуже довга історія. Історія довжиною в життя цілого покоління… Вона підходить все ближче і ближче… Вже видніються дахи будинків викладені червоною черепицею та сади біля них. « ПІЗНО!» « Якби ж приїхала хоча б трохи, на кілька днів, раніше ,- встигла б побачити її… А так?!» Марла дістає з рюкзака чорну хустинку, приготовлену саме для цього моменту – зупинившись на мить – в’яже на голову попід волосся. Будинок де жила бабуся знаходиться край села. Малий, крихітний, «зліплений» ( в буквальному сенсі слова) із глини, зі солом’яними стріхами – він був чи не з найдревніших у Солонському Яру. Ще бабця Антоніни (так звали бабусю Марли) проживала в ньому. Будинок зберігся. Кожної весни фарбували білосніжним вапном, підкрашували візерунки біля вікон та дверей… На ґрунтовій дорозі стояло чимало народу. Всі про щось понуро говорили. Марла підходила все ближче і ближче. Раптом: - М...