Чинне російське керівництво не полишає надії на відродження імперії – бодай у вигляді усіченого до трьох слов’янських держав – Росії з Білоруссю і Україною вкупі.    НАГАДУВАТИ,  ЩОБ ЗАБУЛОСЯ? Перемогу в другій світовій війні - у радянському  трактуванні  Великій  Вітчизняній – у Радянському Союзі почали пишно відзначати через двадцять років після її закінчення. Раніше, либонь, було не до того – треба було відбудовувати народне господарство, добивати бандерівців по українських лісах і скорочувати армію, яка внаслідок війни розрослася до неймовірних розмірів і з’їдала все, що з такими потугами заробляли  на  військово-промисловий комплекс  СРСР  закріпачені  колгоспами селяни, робітники із символічними зарплатами і в’язні численних гулагів. Та й, власне, особливо розмірковувати на цю тему до того не доводилося. Адже, по-перше,  велика  Перемога  належала насамперед «геніальному полководцю» товаришу Сталіну; по-друге, радянська пропагандистська машина ще за часів  війни створила безліч героїчних міфів про підпільників-партизанів-воїнів, подвиги яких не підлягали жодним сумнівам і різнотлумаченням; навпаки, їх необхідно було вживити як реальність у свідомість нових поколінь, бо – і це по-третє  – заплгіднити ними свідомість  покоління,  що  пройшло  війну,  було важко: що таке війна, воно знало не з книжок  і фільмів, а  зі свого власного страшного досвіду. Тому й потрібен був час, щоби країна залікувала рани, багато справжніх фронтовиків  повмирали  від  ран,  а нові  генсеки ЦК КПРС,  уже не  боячись  теж  мертвого  вусатого  вождя, забагли власних німбиків над головами –  і, оскільки особливо хвалитися було  нічим,  то  гігантська  радянська імперія народила  і почала розвивати грандіозну&nbs...