Киевский городской совет лишил Украинскую православную церковь (Московский патриархат) льгот по оплате за землю. За такое решение на заседании Киевсовета при принятии бюджета столицы на 2015 год в среду проголосовали 78 депутатов. Они исключили УПЦ МП из перечня религиозных конфессий, которым предоставляются льготы по оплате данного налога. Депутат Александр Харченко, поясняя необходимость данного решения, подчеркнул, что священники УПЦ МП в зоне АТО ведут антиукраинскую пропаганду, а также отказываются отпевать погибших воинов вооруженных сил Украины. Я всегда был поражен размерами земли, выделяемым этой церкви под строительство своих культовых сооружений. Они огромны. Иногда занимают целые кварталы. Рядом с культовыми сооружениями строятся жилые дома для священников, в т.ч. и хозяйственные помещения, гаражи. А почему бы и не брать столько земли? Ведь для них она бесплатная. Только, вот бюджету села, поселка, города, района и области эти деньги лишними не будут.   ...

    ПриватБанк відмовився від використання будь-яких персональних даних під час телефонних розмов з клієнтами. Як повідомила прес-служба банку, це дозволить звести до мінімуму можливість шахрайства в разі дзвінків клієнтові нібито від імені банку.   Зокрема, банк ніколи не запитує номер банківської картки, строк її дії, ПІН-код або CVV2-код, пароль у Приват24, а також паролі, що надходять в SMS. Тому якщо телефонуватиме зловмисник, який буде намагатися з’ясувати ці дані, клієнт має знати, що це спроба шахрайства.   «ПриватБанк телефонуючи ніколи не запитує персональні дані, – говориться в повідомленні прес-служби банку. – Якщо буде необхідність підтвердження Вашого платежу, банк за допомогою різноманітних повідомлень попросить клієнта зателефонувати в банк цілком безкоштовно, щоб переконатися, що платіж здійснює клієнт, а не хтось замість нього».   Також ПриватБанк закликав своїх клієнтів ніколи не телефонувати у відповідь на незнайомі номери телефонів, навіть якщо власники цих номерів представляються працівниками банку.   «Єдиний номер ПриватБанку – це короткий мобільний номер 3700, усі дзвінки на який безкоштовні для користувачів, – зазначає прес-служба банку. – І ми ніколи не попросимо зателефонувати на інший номер».   Щоб повністю убезпечити себе від шахраїв, ПриватБанк просить клієнтів дотримуватися 8 простих правил особистої фінансової безпеки:   Правило № 1. Зберігайте Ваш ПІН-код, логін і пароль від Приват24 в недоступному для сторонніх людей місці і нікому їх не називайте. Ніколи не записуйте ПІН-код на пластиковій картці: у разі крадіжки або втрати карти сторонні особи можуть без перешкод зняти з неї кошти.   Правило № 2. Ніколи не просіть незнайомих людей допомогти Вам скористатися пластиковою карткою. Самостійно вводіть ПІН-код, не показуючи його оточуючим і не ви...

Міністерство фінансів України офіційно визнало, що протокольне рішення Кабінету Міністрів України № 76 від 11.09.2014 р., яке доручає державним органам і бюджетним організаціям укласти договори на отримання співробітниками заробітної плати виключно в державних банках, не відповідає чинному законодавству, і, відповідно, не обов’язкове для виконання на місцях.   Як говориться в листі Мінфіну за підписом заступника міністра Віталія Лісовенка, згідно зі статтею 24 Закону «Про оплату праці» виплата заробітної плати може проводитися через установи банку тільки за умови особистої письмової згоди працівника. Також Постанова Кабінету Міністрів України № 318 установлює, що виплата заробітної плати повинна проводитися за обов’язковою письмовою згодою працівника тільки через уповноважені урядом установи банків, що визначаються на відкритому конкурсу.   На сьогодні, згідно з даними Міністерства фінансів, за результатами проведених конкурсів право на обслуговування зарплатних рахунків і карток мають 69 українських банків, серед яких є й банки з державною формою власності. Згідно з нормативними документами обслуговування осіб, які отримують заробітну плату в уповноваженому банку, може проводитися виключно на підставі договорів між працівниками та вповноваженими банками. ...

Військове відомство фактично відмовило державним банкам у монополії на обслуговування військових частин і видачу зарплат.   На сьогодні немає жодних законних підстав для того, щоб вимагати переведення військових на отримання грошового забезпечення та заробітних плат виключно через державні банки. З такими заявами в ході наради в Міністерстві оборони України, ініційованої представниками державних банків, виступив заступник директора фінансового департаменту МО Сергій Вінник.   За його словами, у міністерстві немає жодних законних підстав змусити військові частини перейти на обслуговування в державні банки. Крім того, у ході наради в Міністерстві оборони, заступник міністра Петро Мехед закликав військових фінансистів під час виконання актуальних питань банківського обслуговування військовослужбовців чітко дотримуватися норм законодавства та чесної конкуренції.   Також у ході засідання Міноборони ухвалено рішення підготувати проект доручення заступника міністра про проведення у військових частинах і підрозділах обов’язкової роз’яснювальної роботи щодо правових основ вільного вибору військовослужбовцями банків, що обслуговують зарплатні проекти. ...

В суботу в Червоному Хресті (по Шевченка) о 13 год буде ввідний курс для волонтерів, які хочуть отримати знання надання першої допомоги   Здав кров для поранених солдат Прийом з 10:00 до 13:00. Для студентів - отримаєте відгул, для працівників - оплачуваний вихідний робочий день. Це за Законом. Пункт знаходиться за адресою вул. Г. Сковороди, 29. Готуючись до дачі крові, необхідно знати декілька правил : Вік: з 18 років.  • Напередодні, ввечері необхідно повечеряти, при цьому неможна вживати жирну, молочну їжу та напої, які містять алкоголь. • В день дачі крові бажано бути відпочившим, легко поснідати та не планувати на цей день яких-нібудь серьозних справ, інтенсивний фізичний труд, прийом алкоголю. Не бажано в цей день управляти транспортними засобами із-за емоційного збудження, яке буває, як правило, у всіх. • За 2 години до та 2 години після дачі крові курити небеспечно, як для себе, так і для того, кому попаде ваша кров. Тепер про деякі мінуси донорства . • В день дачі крові, а також ще в один день за вибором, ви, скоріш за все, не побачитесь з співробітниками, однокурсниками, з колегами по работі, оскільки в свій законний вихідний на работу та/чи навчання ходити не прийнято. • Недивлячись на харчові вподобання та апетит, одразу після дачі крові вам видадуть визначену грошову компенсацію за харчування. • Неможна хворіти інфекційними захворюваннями, вживати наркотики, вести нездоровий спосіб життя. Плюси донорства. • Ваша разова дача крові спасе два життя, приємно відчувати причастність до долей світу взагалі та до чужої долі в часності. • Донорів не так багато, приємно усвідомлювати, що ви — один з небагатьох. Це підвищує самооцінку. • Престиж. Бути здоровим нині модно, авторитетно, престижно, а у донори беруть тільки здорових людей. Приємно усім показати, що ви з їх числа. • Після дачі крові відчувається...

  Виступив в Києві до річниці побиття студентів.  "Вважаю, що рік назад в Україні з"явилось явище студентство. До цього у нас були лише КВН-щики, які могли лише випити пива або водки , кинути пару примітивних жартів і здати сесію за гроші. А рік назад студенти показали, що вони чогось варті, що вони можуть відстоювати якусь ідею. Навіть, жертвуючи власним здоров"ям. Саме так і повинно бути. Студенти мають стати більш організованішими, мають створювати якійсь гуртки саморозвитку, спортивного вдосконалення. На випадок , якщо їх права притісняють вони повинні завжди виходити на акціі протесту, адже вони молоді і повні ненависті до несправедливості. На відміну від 40-50 річної "диваної сотні", яка лежать перед телевізором з бокалом пиво і тільки ниє на життя, а нічого не хочу змінювати Саме студенти мають стати рушійною силою змін в нашій державі. Вони повні енергії. Потрібно тільки правильно її направити. Хмельницьки студенти, на жаль, такі активні як львівські, адже у нас немає таких традицій. Але я вірю з часом все зміниться. Потрібно вибирати освіту за призначенням, а не ту яка пристижна або яку хочуть батьки ! На заміну студенту КВН-щику повинен прийти студент - патріот, лідер, новатор, винахідник, спортсмен, поет, так сказати новий український Сковорода. Вперед до перемоги, студентство !  ...

Вих. № 082 від 15 жовтня 2014 року     Єпископу Шепетівському і Славутському Діонісію,   митрополитуХмельницькому  і Старокостянтинівськома,  Антонію, архієпископу Кам’янець-Подільському і Городоцькому,  Феодору.    14 жовтня 2014 року перебуваючи в с. Припутні Ізяславського р-ну Хмельницької області, на святкуванні Дня Покрови Присв’ятої Богородиці та Дня села Припутні ми прийшовши на богослужіння в церкву у цьому ж селі були обурені тим, що в Божому храмі знаходився герб ворожої нам держави Росія, а також ікона російського царя Миколи ІІ. Сьогодні коли на сході України, Росією ведеться неоголошена війна і від російської зброї гинуть наші козаки і в той самий час в храмах ваших єпархій знаходяться ворожі герби та ікони царів які гнобили та нищили  український народ. Ми, обурені такою надругою над пам’ятю тих хто загинув і гине сьогодні здобуваючи нашу незалежність. Тому від імені нашої громади я звертаюсь до Вас з величезним ПРОХАННЯМ прибрати з Божих храмів вищевказаний непотріб. Прошу відповідь надіслати за адресою: 29016, м. Хмельницький вул. Молодіжна 2/3а   Додаток : 2 фото     Курінний отаман                                                                                                  Сергій Скоробогатий ...

Службовці виконавчої влади Хмельницького та Волочиських районів за підтримки нардепа Сергія Лабазюка,який "ЗАВЖДИ ПОРУЧ" поїхали воювати у Карпати. 10:25, 26 липня 2014, 13:06, 26 липня 2014 25.08.2014 р.у робочий час особи,які мали б перебувати на своїх робочих місцях,які є у виконавчих органах влади на службі,порушивши трудову дисципліну норми моралі, адже в державі війна,за сприяння нардепа Лабазюка поїхали на "ВІЙНУ за столом з келихом в зубах" у КАРПАТИ. Лабазюк,який голосував з партією регіонів в т.ч. й 16-го січня розпочав політичні передвиборчі перегони. Його поїздки по АТО з метою відбілення Є ПОЛІТ.ПІАРОМ,а ті подарунки ,що він роздає є виключною власністю народу,яку він награбував шляхом маніпуляцій та шахрайських методів. Отож,люди не міняються як і не змінилась система влади.Голова Хмельницької райради Прокопов із своїм заступником Борець Тетяною(свободівкою),та керівник апарату, службовці ради,а також голови та секретарі сільських рад поїхали до кормушки Лабазюка аби обговорити майбутні плани махінацій політичних маніпуляцй.Список служак Фото і відео додаються. Лопотовська,яка є бездіяльна,бездарна і непрофесійна голова Бахмотовецької сільради,де Лабазюк намагається втілитися в землі сільради,(що за 100 км. від центрального офісу "Аграрної компанії 2004") все таки змогла зорганізуватись і зібрати кошти з сільських голів на подарунок в знак подяки Лабазюку за поїздку. Але свято було зіпсовано у Волочиську вояжери висунули обвинуваченнями Лабазюку в провокації і проблемах,які виникнули,але від поїздки не відмовились,бо залежність від бабла то хвороба,а коли пов"язують кримінальні оборутки-то це вже кругова порука. Жучковецький голова сільської ради Тащук Вктор Олександрович, як вірний цербер кинувся з кулаками на активістку самооборони майдану Наталю Вишнівську,захищаючи Лопатовську від фотокамери і підтримуючи її у її обуренні і гніві щодо їх"палива" усіх горе-керманичів.Ось коротеньк...

24 травня люди молились у різних куточках України та світу за Мир і Спокій! Щонайменше мільйон людей по всьому світу (на площах, у Храмах, власних домівках) молились одночасно. Спільна молитва за Україну Мир і Спокій прозвучала багатьма мовами світу. Молитву за Україну протягом години транслювали на телебаченні та онлайн в інтернеті. Люди по всьому світу організували флешмоб “За Україну Мир і Спокій”– єдине відео-звернення до світу, мета якого - показати, що Україна проти війни, і кровопролиття. Ці слова прозвучали 30-ма мовами світу. В одній молитві з’єднались священники різних конфесій, люди різних країн, різні храми в різних містах України та світу. Молитва за Україну символічно об’єднала всі сторони світу: північ (Чернігів), південь (Мариуполь), схід (Донецьк), захід (Карпати) і центр (Київ, Канів). У найвишому місці Молитва відбулась у Карпатах на висоті 1600 метрів, на вершині гори Хом'як, куди піднялись тисячі людей до підніжжя Пресвятої Богородиці. Звідси відбувалась міжнародна трансляція. Молились Харків, Хмельницький, Дніпропетровськ, Львів, Лондон, Варшава, Брюсcель, Париж, Мюнхен, Відень, Стокгольм, Нью Йорк, , Монтреаль, Клівленд, Отава, Детройт Ці міста були на прямому під час трансляціі з Карпат. Таким чином, люди молились весь день по всьому світу! Була складена  нова Молитва за Україну, Мир і Спокій різними мовами світу: українською у Карпатах прочитала Руслана, латинською - Священник з Хмельницького, російською - у Харкові та Донецьку, англійською - у Лондоні. Була закладена  традиція щороку збиратись на Молитву за Україну, Мир і Спокій, кожного разу ще вище! І щоб людей було ще більше! Спiвачка Руслана та вісім зведених хорів (140 чол) у Карпатах на спільній Молитві на вершині горі Хомяк на висоті 1600 метрів символічно виконали Гімн України, що поєднав 12 мов світу! Отче наш! Молимось до тебе за мир і спокій для нашої великої єдиної родини Дай нам Боже жити...

07.07.2014 року  головою Держземагентства України Рудика С.Я. відбулося призначення на посаду начальника Держземагентства у Хмельницькій області Лещишина Руслана, хоча у відповідності до закону України призначення на таку посаду -  здійснює голова Держземагентства, але за обов'язковим погодженнням Голови Хмельницької ОДА. Оскільки відомості про погодження головою ОДА на посаду Начальника Головного управління не підтверджено, то виникає питання, яким чином призначення відбулося як начальника, а не, як виконуючого обов'язків. Згідно штатного розпису по Головному управлінню має бути два заступники начальника, але задля того, щоб людина з прізвищем Лещишин потрапила до управління, за наказом пана Рудика С.Я.  вносяться зміни до штатного розпису та вводиться ще одна посада заступника, і мене як людину, яка відпрацювала в системі Держземагентства довгий час,  обурило, чому я з вказівки Ліщишина повинна написати заяву про добровільне звільнення із займаної посади. Побувавши сьогодні на призначенні, склалося враження, що це не була нарада Держземагентства, а зібрання політичної партії «Свобода» - лозунги : «наш лідер Тягнибок», «ми призначаємо тільки своїх побратимів», «якщо не подобається пишіть заяви на звільнення». Аналогічна ситуація була при Януковичу де мене також змусили написати заяву на звільнення за власним бажанням, та звільнили, тому, що була не тих політичних поглядів.           - Але скажіть мені будь-ласка, чи за ці ідеї, гинули наші чоловіки, батьки та діти ?, чи за ці позиції політичного працевлаштування відбулася «Революція гідності»? чи може вже закінчилася «Революція гідності»? Чи може хтось запитав мене яким чином безпідставно написавши заяву на звільнення, я маю прогодувати моїх дітей та батьків пенсіонерів? - чи це мав на увазі пан Лещишин говоривши на раді майдану про «калене залізо», яким...

                 Світ духів поряд,                Двері не заперті.                Але сліпий ти                І все в тобі мовчить...                      (за "Фаустом" Гете)                                                                                        Буває, що ми стикаємося з місцями, приміщеннями чи предметами "забрудненими" ворожими нам сущностями чи духами, які чи зі злості, чи просто з пустощів шкодять нам у житті та нашій практичній діяльності. Виправити це може освячення місця чи приміщення.   Проте служителі церкви не дуже охоче йдуть на освячення такіх "бісовських" темних місць, посилаючись на потребу у спеціальному дозволі єпископа.   Разом з тим у церковному Требнику є спеціальна секретна молитва-заклинання для таких випадків, яка зветься:                                                                                                    "о хр'амине, стуж'аемой от злы...

Макс Кідрук |"Твердиня" |Кам'янець-Подільський   «Твердиня» — другий трилер та восьма художня книга українського письменника й мандрівника Макса Кідрука. Роман написаний у жанрі психотрилер/пригодницький трилер. Одного з головних героїв автор змалював з себе.   Сюжет Компанія з п'ятьох студентів Королівського технологічного університету Стокгольма, яка складається з українця Левка Бартоша (Лео), росіянина Семена Твардовського (Сьоми), американця Ґрема Келлі, чеха Яна Фідлера та японки Сатомі Хігенорі, не може вирішити куди податись їм на канікулах. Почувши суперечку Лео і Сьоми в пабі Стокгольму, старий художник Ґуннар Іверс, запрошує хлопців до себе додому, де хвилюючись і поспішаючи, розповідає про цивілізацію інків, про руїни, які деякими істориками випадково приписуються цій цивілізації, і котрі за своєю технологічністю ніяк не могли бути побудовані ними. Художник також переповідає легенду про загублене місто Паїтіті, показує розмиту фотографію невідомих руїн у сельві та дає карту, намальовану від руки і яка нібито веде до того місця. Після деяких вагань хлопці вирішують податися на пошуки інкської твердині. Презентація книги у Кам'янці-Подільському відбудеться 4 листопада.     Відгук на «Твердиню». Книгу подолано за 6 днів. Читалося довго, бо хотілось розтягнути задоволення хоча б на два тижні. Не вдалось. Захопливий сюжет, різкі повороти подій і багато-багато крові. Словом, все у стилі Макса. Як і у «Бот», поєднані наука, містика і пригоди, але при цьому книги не схожі взагалі. Це тішить, адже обидві книги однаково круті і щоразу доводиться обирати, яку перечитувати – «Бот» чи «Твердиня». Останню, до речі, дочитую вже вдруге – однаково цікаво і перехоплює дух на певних моментах (ні, не на сторінці №66, безсоромні!:) ).  Тепер до самого сюжету. Задумка – просто чудова, з...

  Завжди цікаво побувати за лаштунками тих закладів, де зазвичай буваєш просто гостем. У Хмельницькому обласному художньому музеї бувати не доводилося ніколи, а випало потрапити одразу на роботу, якавидавалася творчою й багатообіцяючою. Хмизу в багаття цікавості додавало й те, що цей заклад позиціонує себе як єдиний в Українідержавний музей сучасного мистецтва. Судячи з музейних каталогів, колекція у фондах та музейних залах зберігається достойна – добре представлено український живопис кінця ХІХ та всього ХХ століття (особливо багатою виявилася колекція робіт часів третьої хвилі національного відродження – 1980-2000 роки),та хоча б однією роботою представлені і найсучасніші митці. Не музей – просто знахідка! Здивувало лиш, чому тут немає натовпу поціновувачів мистецтва? Більше того, чому деякі хмельничани навіть не підозрюють про його існування? Адже заклад розташований у самому центрі міста і навіть працює по суботах! Авжеж, не буває так, щоб мистецтвом цікавилися всі. Проте закладу явно бракує хорошого піару і молодої крові зі свіжими ідеями.Бо, хоч музей і носить титул сучасного, проте якраз із сучасними форматами і формами роботи в ньому не дуже складається. Та й та ж таки молода кров(як майбутні працівники, так і зацікавлена публіка) мала б бути – у Хмельницькому національному університеті є кафедра дизайну. Але студенти приходять до музею лиш тоді, коли відкривається виставка їхнього викладача (на відміну від музейників міста, які завжди ходять одне до одного – цікавляться, чим займаються колеги). Та й по закінченні університету випускники до музею не поспішають – відлякує низька зарплата (проблема не лише цього музею, а взагалі багатьох державних і комунальних закладів). А тих, кому робота в галузі мистецтва цінніша за гроші, очікує неабияке випробування непролазними хащами міністерської бюрократії. Обов’язковим  щотижневим планам і звітам, до яких частенько додаються ще й позапланові, не...

Нинішня земельна ситуація, одна з хвилюючих та найболючіших для українського селянства. Попередні реформи дали зелене світло на розпаювання землі, здачу її в оренду, провадження інтенсивних технологій. Але чи полегшало від цього? На разі, так звані сільськогосподарські агроформування не працюють у повну силу. З'явилась серйозна проблема не добрих на руку орендарів, які виснажують землю ріпаком або ж орендуючи сільськогосподарські землі, переоформлюють їх у місце для забудови. А чого вартий державний земельний кадастр, якщо і тут виявлені неточності і розбіжності карт та електронної зйомки? Саме тому, заради сумісної боротьби, усі небайдужі почали об'єднуватися у Комітет захисту рідної землі, який на чолі з Кузьмою Матвіюком, в обласному центрі, зібрав активістів у форматі круглого столу, щоб розглянути стан земельних справ та обговорити основні пункти спільної стратегії, яка б поклала край зазіханню на землю. ВО “Свобода” в особі запрошеного Ігоря Сабія, вже давно пропонує законопроект, щодо змін в законодавстві, адже головною вимогою свободівців залишається позиція, яка виключає продаж землі. Отож основні вимоги, які сумував Сабій у своєму виступі - включають: заборону продажу землі; неухильне дотримання конституції, щодо всенародної власності на землю (ст.3 і 4); ліквідація незаконних відчужень, окрім передачі земельних ділянок у спадщину; надання можливості власникам земельних ділянок продати землю державі з наступною передачею її сільській громаді; землекористування на правах оренди, яка буде довічною для власників земельних паїв. Спільними діями активісти уже намагались провести 2 референдуми, але їхні дії були марні, адже як зазначив свободівець, влада керується власними законами. “Ми намагаємося і будемо намагатися відмінити мораторій на сільськогосподарські землі до 2016 року, адже цим правлячі кола намагаються відтягн...

І сьогодні наш селянин спокійний, бо впевнений, що він буде так само потрібний китайцеві, арабові, єврею – всім, хто прийде на його землю. Він спокійний, як їжачок, якому не страшний ніякий звір, бо він має колючки. Їжачок вільно перебігає автомобільну трасу, не усвідомлюючи, що колючки вже не рятують його від протекторів Камазів і Кразів. Так само і наш селянин не усвідомлює, що змінилась епоха, що він вже нікому не потрібен, тільки його земля. Комітет захисту рідної землі заручився підтримкою опозиційних депутатів. 15 лютого 2013 року в приміщені Хмельницької торгово-промислової палати відбулася зустріч народних депутатів України від Хмельниччини з членами Хмельницького комітету захисту рідної землі. В роботі круглого столу взяли участь народні депутати України Кравчук В.П., Лабазюк С.П. і Лукашук О.Г. На обговорення було винесено одне-єдине питання: які закони наші обранці мають прийняти, аби зберегти нашу землю. У вступному слові голова обласного комітету захисту рідної землі (КЗРЗ) К. Матвіюк сказав: «Ми розглядаємо намір продавати нашу землю, як посягання на життя наших дітей і онуків. І тут будь-яка форма протесту є виправдана. Але ми надіємось це питання вирішити цивілізовано і зняти національну загрозу відповідними законодавчими актами найвищої законодавчої влади в Україні.» У своїх виступах народні депутати Кравчук В.П. і Лукашук О.Г. висловили тривогу за поспішне намагання продати українську землю. Вони переконані, що той хто виграє війну за землю, або той хто зуміє зберегти і не випустити із своїх рук, буде вже у близькому майбутньому мати вирішальне слово у світовій політиці, в тій державі буде процвітати економіка. Такі думки поділяють всі члени обласного КЗРЗ, а це досить чисельна група громадських активів. Так в роботі круглого столу від обласного Комітету були присутні близько 50 чоловік, які представляли 9 політичних партій і 18 громадських організацій. За ними стоять тисячі наших земляків. Так ГО «Українська ...

  У суботу по всій Україні пройшли мітинги на підтримку телеканалу «ТВі», єдиного об’єктивного каналу держави. Акції відбулися майже у кожному обласному центрі країни, де тисячі небайдужих громадян стали на захист свободи слова в Україні та висловили свій протест проти обмеження мовлення на кабельному телебаченні. Телеканал «ТВі» ще 20 липня заявив про відключення з кабельних мереж "Тріолан", внаслідок чого жителі 11 міст України втратили можливість дивитися його передачі. Офіційно вимкнення пояснили помилкою оператора, на виправлення якої потрібно багато часу. Однак, журналіст «ТВі»  разом з небайдужим працівником «Тріолану» увімкнув канал за лічені хвилини. Щоправда ненадовго. Згодом кабельний оператор «Воля» вирішив  перевести канал із популярного базового пакета в дорогий розширений, доступний лише третині користувачів цього оператора. Це все нагадує ситуацію з «5-им каналом» - рупором демократичних сил під час Помаранчевої революції у 2004 році. Видно наша влада не вміє по-іншому. Їй постійно потрібен лише тотальний контроль всіх сфер діяльності та нав’язування нам білоруського чи російського сценарію виборів.  Щоб втілити в життя всі свої плани влада підготувала Законопроект №2450 «Про мирні зібрання». Він є точною копією закону Російської Федерації «Про мітинги і демонстрації». Про це в ефірі «5-го каналу» сказав голова правління ГО «Коаліція учасників Помаранчевої революції» Сергій Мельниченко. «Не хочу робити висновків, але цікавий факт: закупка водометів для міліції, перед тим розширення повноважень та підпорядкування внутрішніх військ президенту, 17 тисяч відеокамер хотіли закупити і встановити в місцях масового скупчення людей у Києві. Ряд цих обставин викликають питання», – додав Мельниченко. Нам потрібно захищати свій вибір. І немає значення за кого відда...

Сім"я будівельних шахраїв Серпокрилових, обманули більше 120 інвесторів, які купували квартири, а побудували шахраям приватні 3-4 поверхові будинки по вул. Каширіна 15, Княжицькій 39,41. Шахраї перекваліфікувались у злодіїв почавши зламувати двері інвесторів та грабуючи іхні оселі. Крім того, у заручники було взято і закрито у будинку по вул. Каширіна його мешканців. Ніхто не може увійти та вийти. Схоже на те, що ці афери кришують правоохоронні органи. Пахне тероризмом!     ...

Крестьянин и лошадь Крестьянин засевал овес; То видя, Лошадь молодая Так про себя ворчала, рассуждая: «За делом столько он овса сюда принес! Вот, говорят, что люди нас умнее. Что может быть безумней и смешнее, Как поле целое изрыть, Чтоб после рассорить На нем овес свой попустому? Стравил бы он его иль мне, или гнедому; Хоть курам бы его он вздумал разбросать, Все было б более похоже то на стать; Хоть спрятал бы его: я видела б в том скупость; А попусту бросать! Нет, это просто глупость». Вот к осени меж; тем овес тот убран был, И наш Крестьянин им того ж Коня кормил. Читатель! Верно, нет сомненья, Что не одобришь ты конева рассужденья; Но с самой древности, в наш даже век, Не так ли дерзко человек О воле судит Провиденья, В безумной слепоте своей, Не ведая его ни цели, ни путей? Иван Крылов ...

Уже не свежая статья, но очень актуальная для нас.Так, на примере Исландии мы можем понять,что как минимум один выход ЕСТЬ из сложившейся плачевной ситуации в нашей стране. Всё ,как всегда, зависит от того хотим ли мы сами решать свою судьбу и шевелить мозгами в нужном нам направлении или пускай нашу судьбу решают за нас, но тогда нечего причитать на плохую жизнь.  В ситуации, когда некогда достаточно богатые страны Европы рискуют стать банкротами, что мы видим на примере Греции или Италии, опыт небольшой европейской страны Исландии должен быть интересен. В период с 2001 по 2008 год экономика Исландии развивалась невиданными доселе темпами. Репутация одной из самых открытых экономик Европы, простота вхождения на рынок, всевозможные преференции для инвесторов сделали эту небольшую скандинавскую страну одной из самых обеспеченных на континенте. Все банки страны были приватизированы иностранными инвесторами. В итоге они смогли показать достаточно высокий уровень доходности. Находясь в эйфории, когда каждый финансовый год был значительно успешнее предыдущего, тот факт, что по мере роста инвестиций, рос и долг банковской системы, до какого-то времени казался малозначимым. Гром грянул в 2008 году. На этот период суверенный долг составлял более 900% ВВП. Финансовый кризис, ударивший по всем без исключения, для Исландии должен был стать последним событием в истории страны как независимого государства. И, в принципе, события начали развиваться именно по такому сценарию. Большая часть банковских учреждений была национализирована, национальная валюта обесценилась на 85%. В конце года страна объявила себя банкротом. Коалиционное правительство начало сложные переговоры с мировыми финансовыми институтами о предоставлении кредита на сумму более 1 млрд евро. Условием получения необходимых средств были названы несколько пунктов. Первый среди которых – ужесточение бюджетной политики. Иными словам – максимальное сокращение социаль...

  Стадо Мы — стадо, миллионы нас голов, Пасемся дружно мы и дружно блеем, И ни о чем на свете не жалеем. Баранье стадо — наш удел таков? В загон нас гонят — мы спешим в загон. На выпас гонят — мы спешим на выпас. Быть в стаде — основной закон; И страшно лишь одно — из стада выпасть. Когда приходит время — нас стригут; Зачем стригут — нам это непонятно. Но всех стригут, куда ж податься тут, Хоть процедура эта крайне неприятна? А пастухам над нами власть дана... Какой-то всадник нам кричал, Что в стадо нас превратил колдун. А для чего нам надо знать, Что мы — люди — волей колдуна Превращены в баранов? Так сочна на пастбище хрустящая трава; Так холодна вода в ручьях журчащих; Зачем нам надо знать о кознях колдовства, Когда так сладок сон в тенистых чащах? Да, хлещет по бокам пастуший кнут... Что ж из того? — не отставай от стада; А у загонов прочная награда, И пастухи нас зорко стерегут. Но все ж вчера пропали два барана; А от костра, где грелись пастухи, Шел запах и тревожащий, и странный; Наверное, тех баранов за грехи сожрали волки! Это пострашнее, чем колдунов невинные затеи. Мы стадо, миллионы нас голов, Идем, покачивая курдюками, Нам не страшны проделки колдунов. Бараны — мы. Что можно сделать с нами? ...

  1.1. Человеки и человекообразные Начн?м с того, что понимание большинством обывателей и профессиональных социологов и политологов социального явления, именуемого словом «фашизм», как террористического режима, подавляющего или уничтожающего тех, кто не поддерживает государственную власть некой олигархии и е? официальную идеологию, а так же и тех, кто назначен е? кукловодами и вдохновителями на роль носителей «мирового зла», не соответствуют сути этого социального явления — сути нравственно-психологической: как индивидуально-личностной, так и коллективной. Понимание сути фашизма как системы организованного человеконенавистничества невозможно без понимания сути человека, т.е. без выявления тех особенностей, которые отличают человека состоявшегося от человекообразных индивидов, несостоявшихся в качестве человека, хотя и принадлежащих биологическому виду «Человек разумный»; а также — и без выявления тех особенностей, которые отличают вид «Человек разумный» во всех его расах от животных видов в биосфере Земли. Главное отличие человека от животных видов биосферы Земли состоит в том, что организация психики взрослой особи вида «Человек разумный» генетически не запрограммирована однозначно. Взрослая особь вида «Человек разумный» может быть носителем одного из четыр?х базовых типов строя психики, более или менее устойчивых в процессе взаимодействия индивида с потоком обстоятельств: животный тип строя психики характеризуется тем, что вс? поведение подчинено инстинктам и им служат все способности индивида, включая знания, навыки и творческий потенциал; тип строя психики зомби (биоробот) характеризуется тем, что инстинкты подчинены программам поведения, которые были внедрены в его психику обществом, пока он рос, и из алгоритмики которых индивид самостоятельно выйти не может в силу разного рода причин; демонический тип строя психики характеризуется тем, что индивид ...

  Владей собой среди толпы смятенной,  Тебя клянущей за смятенье всех,  Верь сам в себя, наперекор вселенной,  И маловерным отпусти их грех;    Пусть час не пробил - жди, не уставая,  Пусть лгут лжецы - не снисходи до них;  Умей прощать и не кажись, прощая,  Великодушней и мудрей других.    Умей мечтать, не став рабом мечтанья,  И мыслить, мысли не обожествив;  Равно встречай успех и поруганье,  Не забывая, что их голос лжив;    Останься тих, когда твое же слово  Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,  Когда вся жизнь разрушена и снова  Ты должен все воссоздавать с основ.    Умей поставить в радостной надежде,  На карту все, что накопил с трудом,  Все проиграть и нищим стать, как прежде,  И никогда не пожалеть о том,    Умей принудить сердце, нервы, тело  Тебе служить, когда в твоей груди  Уже давно все пусто, все сгорело  И только Воля говорит: "Иди!"    Останься прост, беседуя с царями,  Останься честен, говоря с толпой;  Будь прям и тверд с врагами и друзьями,  Пусть все, в свой час, считаются с тобой;    Наполни смыслом каждое мгновенье,  Часов и дней неумолимый бег, -  Тогда весь мир ты примешь во владенье,  Тогда, мой сын, ты будешь Человек!                                                 "Заповедь" Редьярд Киплинг в переводе М. Лозинского ...

Cтоящие часы не всегда испорчены, а иногда они только остановлены; и добрый прохожий не преминет в стенных покачнуть маятник, а карманные завести. Козьма Прутков   Закон достойных - творить добро и не ссориться. Лао-цзы   ...

1. У меня такое чувство, что за мной следят. Они… Эти люди… Они… всюду. Понимаешь – всюду! На работе, дома, на улице…Они преследуют меня, идут след в след, чтобы не упустить чего-то. Но что им нужно? Что? Я мог бы просто взять пистолет и встретить их. Но они никогда не показывают своих лиц. Не знаю. Я не знаю почему, но я уже не спал несколько дней. Не спал и не хочу. В голове постоянный зуд. И… еще головокружение, словно вот-вот, земля слетит с орбиты. Ни как не могу понять, что происходит. Нервы у меня шалят. Думаю – не выдержу. 2. Утро начинается как всегда, - с построения, далее: зарядка – пробежка. Нет! Я чувствую: что-то происходит за пределами нашего окружения; что-то важное, то о чем власти молчат. Нас учат быть роботами. 3. Не могу описать это состояние. Боль. Чуть не упал. Остановился. Головокружение. Сердце на пределе. …а потом, по шее, как будто мурашка – вниз – к воротнику, капелька сползала. И я уже знал сто это кровь. Я знал, и мне было страшно. Чувство такое словно: все! Конец! И воздух в легкие словно и не воздух, а жидкость какая-то; словно так надо – но все чужеродное… словно здесь я… но – нет! Внутри чужое. 4. А они смотрят. Просто смотрят на все это и что-то там помечают в записках «для себя». Но я же не эксперимент. Я – живой человек. 5. А потом была темнота. Словно умер – но еще есть… ничего не чувствуя – просто темнота – ослеп? – но нет! – видишь в темноте только фигурки, формы, контуры (но не пространство). 6. Очнулся у доктора. Он улыбался. Говорил что все впорядке, а на вопрос: «ЧТО СЛУЧИЛОСЬ?» - ответа у него не было. Я смотрел на руку – она в крови, а вены синие… и точки от голки - Сколько пальцев? Я посмотрел на доктора. Рука. Пальцы. - Сколько? Я не мог увидеть. …три или ...

1. Мне всегда хотелось быть хозяином своей жизни. Я хотел быть тем, кем не мог. Хотелось всего и сразу и, даже, понимая, что так не бывает, все равно, я пытался вырвать у жизни по максимуму - хоть что-то. И то "что-то" навсегда засело в моем мозгу, в душе, в сердце ... то "нечто" это злость. Она сопровождала меня повсюду. Она грызла мое нутро не оставляя места для любви, для любых ее проявлений. В семье, на улице, школе, потом в бурсе, на работе я всегда ждал ее проявления. Зная, что оно не за горами, я покорно опускал голову и слушал. Я впитывал злобу. День за днем. Час за часом я как губка впитывал всю грязь, накопленную в данной среде. Рос я замкнутым ребенком в многодетной семье, где родителям было откровенно насрать на твое "я" и на то чем ты хотел бы заниматься в будущем. А было ли оно то "будущее" у меня? Могло ли оно быть у такого человека как я? Откровенно говоря, я не знаю. Я не могу знать. Кем я был тогда? Что обо мне думали окружающие? Как выглядел? Разве это сейчас имеет значение? Думаю, что нет. Я много читал. Читал преимущественно Сартра, Камю, Кафку. Мне нравилась их философия. Мне нравились вещи, которые описывали они на страницах своих книг. В некоторых вещах я пытался подражать им. Это было одно ... Также было нечто другое. Демон, который сидел во мне не давал нормально жить. Кто он? Нет! Не мог ... я не мог поймать его . Сартр научил меня смотреть на людей с высоты. Осознавать их низость, греховность, - ха! - Понимать их уродство. Мне противно знать, что я такой как они. Камю дал мне основу для понимания всего этого "театра абсурда", который проходил вокруг наших жизней. Вокруг человеческих порывов. Кафка. О Франце лучше скажет сам Франц. Вечный чужак. Вечный "чужой среди своих". Кем он был? Думаю, тем, кем являюсь для окружающих я. От меня никому нет пользы. Именно поэтому я здесь. Именно поэтому я .... Сегодня я Герострат. В моих руках пистолет. Я держу...

1. Когда я смотрел своему сыну в глаза то видел себя в детстве… Я закрывал глаза… и… Вот! Вот она… И я бегу. Бегу за летом. Бегу что бы остаться здесь. Но дверь кто-то закрыл. Больше нет! – мое детство закончилось.2. Когда я смотрел как растет мой сын. Я вспоминал родителей. Мать и отца. [Я вспоминаю, как они старели] […kак на их лицах появлялись морщины] 3. Я стою возле дверей – я питаюсь открыть их. Но нет! Увы!!! Они заперты на замок. 4. Когда я смотрел, как растет мой сын, я понимал… скоро все останется позади. Скоро и я уйду туда, где остались мои родители… Туда куда ушли их дни. 5. Мой сын вырос. Я уже не смотрю ему в лицо. Просто сына рядом нет. Я один. 6. Помню день когда родилась внучка. На сердце радость, трепет. Но дышать тяжело. «Что там?» - «Где?» - «За дверью» 7. Смотрю как растет моя внучка. Ёё первые шаги. Слова. Первый класс. 8. Я смотрю, как стареет мой сын. Я смотрю, но… двигаться уже не могу.. 9. Когда я смотрю как выросла моя внучка я вспоминаю смерть родителей. Сначала отца. Потом – матери. 10. И вот зеркало. Я смотрю на себя (но дверь заперта). Я вижу лицо, но не узнаю себя. 11. «Что там?» - «Где?» - «За дверью» 12.  Скоро и уйду туда… куда ушли дни моих родителей.   ...

Країна у яку повертається з часом кожна людина своїми думками... Вона вже така далека, що здавалося б – все було в іншому житті... То сон. Ми залишили кордони свого дитячого раю і вступивши у доросле життя забули... А, як там?.. Як вони ті, що лишились позаду? І навкруги все оживає. Бачиш листочки цієї квітки піднімаються вгору, а із в’ялості пелюсток народжується така жадана роса. Ми повернулись. Ми у країні з якої вийшли колись. Лишилось тільки відкрити двері... Двері... Ось вони. Ось вона пам’ять. Я одягаю куртку. На дворі дощить. Капелюх. Зонтик. Сьогодні у дзеркалі я бачу дитину. Ті самі очі, уста, веснушки. Я такий, як був колись. Сьогодні, нарешті, за останні двадцять років я бачу своїх друзів. - Валєрка! – лунають в унісон голоси Руслана й Кості. -. Валєра! Кажу: - Мамо, я йду. - Зачекай хвилинку. Шарф забув... - Мамо. - Що? - Весна вже... Весна. - І зі сміхом вибігаю з хати. Лише зараз... Тільки зараз, згадавши це чую... Чую. Мама кашляє. Вона хвора. Вона... Я хочу сказати собі – дитині: - Повернись. Та мене не чують. Не чути. Діти ідуть по стежині до річки. Там на лівому березі – дитинство. Там проходять їх роки. Там колись був я. - Валєрка! А що будеш робити, коли виростеш? - Не знаю. А ти? - Я... Я військовим хочу бути. Африку побачу. Азію. - А ти? Костя мовчить. - Ким ти  хочеш бути? Він сидить на краю човна і мочки дивиться у воду. - Костю!? - Тихо! – нарешті обзивається він. – Погляньте! - Що там? - На дні рак. Ми підходимо на край човна. Нахиляємося. Рак помалу ступаючи по замуленому дні іде до нас. Проходить кілька секунд. Насуваються хмари. Їх все більше і більше. Вітер. Очерет б’є нам по обличчях. - Додому.! - Додому! Беручись за весла ми перепливаємо тонку лінію Ікви. Ступаючи по замуленому дні тягнемо човен до верби. Колись все забудеться. Колись все зникне. Але зараз ми п’ємо чай. Кухня весн...

  Все решено наперед... Человек живет и умирает не по собственной воле. Из точки «А» он движется в точку «В», параллельно прилагая усилия...   Именно эти усилия и интересуют Марину Вроду, которая привезла в Украину Золотую пальмовую ветвь с Каннского фестиваля за свою короткометражку «Кросс».   О чем она? Проще сказать, о жизни. Вспомните свою школу: беременных одноклассниц из неблагополучных семей, обкуренные травкой туалеты, наглых бесстрашных гопников, школьников, мучающих бесприютных животных… У вас этого не было? А у Марины Вроды из рабочего предместья Бортничи было. И маленький кусочек этого кошмара и показала в своей короткометражке Марина Врода. Представила Европе – и победила.   Почему фильм называется «Кросс»? Бег ради того, чтобы пересечь границу. Это ассоциации авторши из детства, когда на уроках физкультуры заставляли бегать, в не зависимости от того, хочешь ты бежать или нет. Ты должен.  Российская пресса, кстати, перевела название фильма как «Крест». И это имя ему тоже подходит.   Марина Врода: "Просто однажды у меня возникла идея снять фильм о детях, бегущих на уроке физкультуры. Это как в детстве: учительница командовала, мы выстраивались и под секундомер сдавали нормативы. И бежать обязаны были все"    Марине Вроде 29 лет. Она закончила Университет театра, кино и телевидения имени Карпенко-Карого. После ВУЗа училась и работала у Сергея Лозницы, который снял всем известный фильм «Счастье мое».   Любимыми авторами Марина называет Тарковского, Параджанова, Довженко. Из режиссеров нового поколения – выходца из Турции Нури Бильге Джейлан.   Как молодой девушке, «зеленой» по кинематографическим меркам, удалось попасть в Канны?   На одной из вечеринок кинофестиваля «Молодость» Марина познакомилась с франц...

Чинне російське керівництво не полишає надії на відродження імперії – бодай у вигляді усіченого до трьох слов’янських держав – Росії з Білоруссю і Україною вкупі.    НАГАДУВАТИ,  ЩОБ ЗАБУЛОСЯ? Перемогу в другій світовій війні - у радянському  трактуванні  Великій  Вітчизняній – у Радянському Союзі почали пишно відзначати через двадцять років після її закінчення. Раніше, либонь, було не до того – треба було відбудовувати народне господарство, добивати бандерівців по українських лісах і скорочувати армію, яка внаслідок війни розрослася до неймовірних розмірів і з’їдала все, що з такими потугами заробляли  на  військово-промисловий комплекс  СРСР  закріпачені  колгоспами селяни, робітники із символічними зарплатами і в’язні численних гулагів. Та й, власне, особливо розмірковувати на цю тему до того не доводилося. Адже, по-перше,  велика  Перемога  належала насамперед «геніальному полководцю» товаришу Сталіну; по-друге, радянська пропагандистська машина ще за часів  війни створила безліч героїчних міфів про підпільників-партизанів-воїнів, подвиги яких не підлягали жодним сумнівам і різнотлумаченням; навпаки, їх необхідно було вживити як реальність у свідомість нових поколінь, бо – і це по-третє  – заплгіднити ними свідомість  покоління,  що  пройшло  війну,  було важко: що таке війна, воно знало не з книжок  і фільмів, а  зі свого власного страшного досвіду. Тому й потрібен був час, щоби країна залікувала рани, багато справжніх фронтовиків  повмирали  від  ран,  а нові  генсеки ЦК КПРС,  уже не  боячись  теж  мертвого  вусатого  вождя, забагли власних німбиків над головами –  і, оскільки особливо хвалитися було  нічим,  то  гігантська  радянська імперія народила  і почала розвивати грандіозну&nbs...

  Мені часто сниться сон… дивний бентежний сон мого дитинства. Я закриваю очі, в черговий раз цієї ночі, і знову бачу небо. Важкі білі хмари пливуть по голубій гладі та черкають землю своїми клубами  десь там на лінії горизонту. Я нічого не чую…лише…десь з далека наближається до мене Віталік. Він важко віддихується і знову біжить. Його руки в крові, а на обличчі крапельки, які вже розмиті слізьми. Він вже майже поруч. Зупиняється. Поглядом шукає когось. Ні. Немає. Руслан! – кричить він. А у відповідь мовчання. Хлопець витирає обличчя рукою, але… Руслан ! – повторює він. Але… …не може… Віталік розмазує червону  масу по обличчі. Падає на коліна. Плачучи нашіптує слова-фрази. Я розрізняю лише уривки. - Ні. Не треба. Ні. Не мовчи… ні… Віталік продовжує кричати і дивитись в небо.  Не треба – пауза – Мамо! На крик, з хати вибігає Оксана, його сестра. Вона швидко виходить на дорогу, дивиться і прислухається. …і знову… Ні. Не треба. Почувши голос брата Оксана вибігає на поле і бачить Віталіка вимазаного кров’ю. Що сталось? Проте хлопець не чує її голосу. Він продовжує шепотіти слова, які не зрозумілими потоками тривожать мій сон…   Останнім часом мені сняться кошмари. І ось от те «останнім часом» повертається до мене що весни, в період роковин. А ж не віриться – його немає вже сім років. Сім років я живу з цим.   Оксана нахиляється над Віталіком. Склади руки ось так. Долоню до долоні. А тепер повторяй за мною: « отче наш, що єси на небесах…» Віталік мовчить. Він жалісно дивиться на сестру, яка сидить біля нього у веранді. Повторяй за мною: «отче наш, що єси на небесах…» - Отче наш, що єси …– він змовкає. ...

    Он просто сел в мою машину и сказал: «Поехали!». Я растерялся при виде пистолета, который смотрел мне в лицо. Пацан «упал» на сиденье позади. Минутку сидел молча. - Куда? – спросил я. - Что? - Ехать куда? - Прямо давай пока, а там видно будет. Медленно машина двинулась вперед. - Только нес-с-с-сп-пеши-и-ы! – протянул он. Что-то с ним не то. Парень тяжело дышал. Не знаю точно, но мне показалось что он или пьян, или был под кайфом. - Ты кто? – спросил юнец. - Иван! – ответил я. - Иван! А куда ехал до этого? - Домой! - Почему с утра, так? - С ночной смены. - А где работаешь? - Хлебобулочный… Возле завода «Новатор». - Пекарь, что ли? - ДА! - Устал? -ДА! Парень тяжело вздохнул. - Снег обещали. Я посмотрел в зеркало заднего вида. Парень смотрел мне в затылок держа возле головы пистолет. - Говори куда ехать? - За город! Отвезешь меня в одно место. Я дорогу тебе покажу, а потом поедешь домой… «Домой!» - что-то не очень вериться. От таких людей чего хочешь можно ожидать. «Убьет! - (мысль в голове) -  Точно убьет!» - Дети у тебя есть? - А что? - Просто спрашиваю… Я вновь покосился на него. - Двое. Сын и дочь. - Отец значит! - ДА! Улицы города пусты. Еще все спит. На часах 5:30. И зачем я ушел раньше. Полтора часа подождать и этого бы не случилось. - Бензину много в машине? - Литров шесть… Семь. - Не хватит! - Далеко ехать? - Далеко – в ответ. Как-то так тяжело стало внутри. «Почему я? Почему? Не хочу умирать» Стоп! Не паникуй! Надо быть спокойным. - Есть хочешь? – вытянул фразу из себя. Он молчал. - Если да… то там сумка возле тебя. Там булочки, хлеб… Молчит. - С тобой все нормально? Я повернул голову, чтобы вз...

Він увірвався в кінематографічний світ у  двадцяти дев’ятирічному віці. Він – син Арсенія Олександровича Тарковського … видатного російського поета. «Це були важкі часи. Мені завжди не вистачало батька. Коли  він пішов із сім’я мені виповнилось три роки. Життя було важким у всіх смислах» -  скаже в кінці життєвого шляху, вже титулований режисер, Андрій Тарковських. Народився він 4 квітня 1932 року в селі Завражє під містом Юрївець Іванівської області. Саме у розквіті своїх дитячих  літ прогриміли фанфари Другої Світової війни, і Андрюша з матір’ю, які жили на Щипке на Замоскворіччі, в комуналці, евакуювалися на Волгу, до родичів, але у 1943 році сім’я повернулася в Москву. Вчився Андрій погано. Його не цікавили ні точні, ні гуманітарні науки. В 1951 році він вступив у інститут сходознавства, але згодом залишить навчання і поїде в тайгу із геологічною експедицією. Лише згодом Андрій зізнається, що потрапив у погану компанію і матір, рятуючи його, просто хотіла відіслати сина подалі від Москви. Працював Тарковський колектором, майже робочим. Тоді йому було двадцять років. У 1954 році Андрій вступає у ВДІК на режисерське відділення в майстерню Михайла Ромма. «Я ніколи не розумів, що таке кіно. Багато, хто йшов в інститут кінематографії, вже знали, що це таке. Для мене  ж кіно було загадкою».  – скаже чи то із зайвої скромності, чи просто прибіднюючись Андрій Тарковський, пізніше. Під час навчання він поставить ряд короткометражних стрічок Серед яких  можна (і потрібно) виділити курсові фільми «Вбивця» та «Сьогодні звільнення не буде» і дипломний (знятий у співавторстві з А. Міхалков-Кончаловським) фільм «Каток і скрипка», що був відзначений на Нью-Йоркському кінофестивалі студентських фільмів у 1961 році, отримавши головний приз. Молодий режисер ще не підозрював, що слава ось-ось постукає в його двері. Виро...

Чому школярі беруть у руки зброю і, що саме головне… де? Мода видать пішла така. «Бєз пушки нікуди. І на діскатєку, і на разборки, і ва-ащє в школу». Щось десь не так і - «бац» - дуло пістолета, прямо в обличчя. І не важливо хто ти і звідки. «Пуля рєшаєт всьо». Це таке собі житьо на грані… пострадянський синдром, «ліхіє дівіностиє» дають про себе знати… Не вже тільки за допомогою зброї школярі українських шкіл можуть вирішити свої (?) проблеми? Що не повнолітніх  спонукає до насильства? Ба! – навіть, до злочину… - Він просто взяв пістолет і почав стріляти… - важко повірити. А на питання: «Хто винен?» - знайдеться безліч відповідей. Коментар на стрілянину у Вінниці (січень 2011 року): У кожного вчинку є дві сторони медалі і дві різні думки протилежних сторін. Почитайте в неті, як старшокласники (і хлопці і дівчата) виясняють стосунки і б’ються в школі і з якими наслідками в інших містах України. Напевно таки довели ту дитину, що він почав стріляти. В школі завжди сила на силу, згадайте своє навчання. А слабшому треба або голову опустити і спину зігнути, або захищатись, хто як вміє. Батьки звичайно винні, уваги не приділяли; педагоги теж, бо в стінах школи вони мають контролювати ситуацію. БО ВСІ УЧНІ - ЦЕ НАСАМПЕРЕД ДІТИ. Ось ще один коментар на цю ж тему: Я відстоюю думку, що школа ніякої вини у цій ситуації не має, адже у ній вчаться тисячі дітей і згоден з тим, що в першу чергу винні батьки, які не звертають на своїх дітей уваги, і замість турботи, відкуповуються від них грошима. А якщо школа у чомусь і винна, то тільки у тому що держава не може забезпечити її гідного функціонування. А якщо подивитись в корінь питання. Насильство, тим паче шкільне було завжди. Воно присутнє ТУТ-І-ЗАРАЗ. А причини?... Конкретний випадок, що стався на початку березня цього року. «У місті Любомль, що на Волині, старшокласник влаштував ...

- Де ти зараз? - Не знаю. - Чому так довго не приходив? - Вже не можна. - Чому? - Це вже тільки сни… Я повертаюсь додому. Я так давно не був тут. А навкруги все теж. Ті самі ліси, поля, садки. Все ніби завмерло, застигло – все так, як було колись. По небі тягнуться важкі хмари. Їх клуби опускаються до землі і, здається, ось-ось почнуть шкрябати її поверхню. Вітер переганяє їх свинцеві маси десь туди – на схід… Світає. Я навіть не знаю на скільки (чи надовго?) повернувся сюди. Тут на мереживних рушниках берега, що вишиті між травами цвітом кульбаби ступали мої босі ноги. Але це було так давно… так далеко… що здавалося – пройшла вічність. Вона поклала мені до ніг карти спогадів, по яких, ніби зараз, зерно за зерном, я збираю те, що люди називають дитинством. Я роблю крок в сторону. Хочу зійти з шосе й відчути у себе під ногами м’яку, прохолодну і рідну землю. - Сьогодні це останній раз. Більше не буде. - Але як? - Останній раз. - Чому? - Ти втрачаєш життя. Час біжить не помітно. Він наче пісок крізь пальці… твої пальці… розсівається і падає… даючи обмеження твоєму пошуку. Піщинок багато і радій тому, що маєш змогу обрати куди і як тобі іти. Обирай поки є з чого. Час мине і буде пізно. Буде пізно. Я часто думаю про те, як би змінилось моє життя, аби я зупинився. Ким би я став? Якою людиною був? Ти часто приходиш до мене у снах. І саме там (так мені здається) я живу. Там я той юнак яким був тридцять років назад. Як би склалися наші долі аби… не твоя смерть… ( Так не люблю це слово. Ніколи не думав, що воно породжує таку невизначеність). - Її породжуєш ти. Прийми все таким, яким воно є. - Як? - Не вини себе. Не шукай у минулому свого Раю. Він поруч. Поглянь. Він навколо тебе – у майбутньому, в сьогоденні. - Ніколи не думав, що зможу так жити. Я не був тут більш, як двадцять років і лише зараз… …я стаю босими ногами на траву й роблю крок на...

Про кого говорять... Не встиг міністр внутрішніх справ Юрій Луценко відбути в офіційне відрядження до Кореї, як в Україні здійнявся галас: мовляв, при пересадці в Німеччині він разом зі своїм 19-річним сином зчинили бучу в аеропорту, напилися й дебоширили, поранивши аж чотирьох поліцейських, серед яких одна жінка. Всі без винятку телеканали навперебій смакували подробиці, повідомляючи цю інформацію з посиланням на першоджерело – німецьку газету “Більд”, плюс цитували начебто якихось німецьких посадовців (чомусь не в прямому запису, а супроводжуючи ці цитати фотопортретами або ж посилаючись на телефонні інтерв’ю), а вже знімки Луценка з чаркою чи перед входом до кафе тиражувалися з особливою насолодою на телеекранах і газетних шпальтах. “Алкоголік,” – припечатувала міністра учасниця пікетування німецького посольства. Пікетування було орга-нізоване партією “Єдиний центр” як для лінивої української політики просто блискавично – вже наступного дня після сенсаційного повідомлення в теленовинах. Щоправда, чого хотіли від німців “єци”, втямити було важко: заборонити Луценку проліт над Німеччиною, чи що? А от яку мету переслідували телевізійні канали, зрозуміти було нескладно: спаскудити Луценка на чому світ стоїть. Точніше, хотіли цього ті люди, що цими каналами насправді керують – а журналісти слухняно виконали їхнє замовлення. Не випадково ж “для пущей важности”, тобто начебто об’єктивності, навіть власний кореспондент телеканалу “Інтер” у Німеччині Тетяна Логунова мусила підтверджувати: “Як повідомила найпопулярніша німецька газета “Більд”... І ні слова про те, що “Більд” – дійсно, газета з найбільшим у Німеччині тиражем – це типове бульварне видання, що спеціалізується на скандалах і плітках, і тому його інформація не заслуговує жодної довіри і на неї ніколи не посилаються як на серйозний доказ. І так само жодної ілюс...