Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.
Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку [email protected]. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.
Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.
Дякуємо, що залишаєтеся з нами.
Результати пошуку за тегом "уривок"
30.
На вулиці холодно. Йде дощ. Пронизливо, зі свистом, вітер заглядає у стріхи, в яких ховаються горобці. Одягаючись по-тепліше Маша вийшла на вулицю. Швидко перебігла подвір’я. Кухня привітала її запахом борщу зі сметаною.
Погода зіпсувалась ще вчора. Після того, як знайшли Юзика.
Хмари насунули з півдня. Темні. Грозові. Вони свинцевими гронами нависали над навколишніми селами. Застигали. Мовчали. Чекали.
Штиль мав запах горяного очерету.
Попіл літав у повітрі.
Щось змінилось!
Саме це насторожило дівчинку.
Погляд. Її погляд щось шукав у навколишньому…
…щось не таке…
Проте не знаходив.
…і це ще більше лякало її.
Маша стояла посеред кухні.
В шибу розбилось кілька великих крапель. Звук – як завжди. Такий, як має бути. Він пробивав свідомість дівчинки. Вона повернула голову у сторону вікна. Вологі потьоки сповзали вниз.
(Все це повільне. Мить, ніби застигла. Вона окутала тривожну – але все ж таки – гармонію).
Дзинь-дзинь.
Знову!?
Дзинь-дзинь.
Десь поруч.
Дзинь-дзинь.
І голос:
Маша! – такий знайомий.
Марія зробила крок назад. Крізь щілину відчинених дверей вона побачила фігуру хлопчика, яка стояла в півоберту до неї. Обличчя не видно.
Михасько! – злетіло з уст.
Дзинь-дзинь.
…і голос знову повторився:
Маша!
Дівчинка виходить…
Її тіло на фоні неба.
Вершки дерев коливає вітер.
Мама говорила, що ти приїхав учора!
Дзинь-дзинь.
Міша! – Марія зупиняється. Фігура повертається до неї через праве плече.
Синій відтінок блідого обличчя спрямовує на неї пару своїх очей.
Дзинь-дзинь.
Хлопчик усміхається.
Страх стискає горло дівчинки.
З болем вона ковтає слину.
Хто ти?
Він усміхається.
[Німа сцена]
Його рука повільно піднімається вгору. Тонкі, довгі пальці торкаються кі...
НЕДІЛЯ
17.
(07:00)
- Юзик пропав! – голосила баба Галя. Вона блукала ще поки що порожніми вулицями села. – Ви не бачили мого діда... – підходила вона до людей які стояли в черзі, на здачу молока.
Махали головами:
- Ні!
Галина босоніж по росі крокувала далі. Через парк. До магазину... попід клуб. Біля колгоспних ровів та огорож. Юзик пропав. Хтось казав, що бачив його біля магазину:
- …але це було вчора… - говорили одні.
- …він п’яний був.
- …казав, що іде додому…
- …я його на кладовищі бачила…
Чутки складалися в одну не чітку картину.
18.
(8:05)
Ольга прокинулась від того, що вхідними дверми грався вітер: то відкривав, то закривав їх. Жінка встала. Леонід спав поруч. У сусідній кімнаті заворушилась дочка – Марія. Ольга встала щоб закрити двері. Вона вийшла в коридор. За дверима Марійчиної кімнати плач. Жінка обережно провернула ручку… крізь щілину вона заглянула. Дочка сиділа на підлозі спиною до дверей.
- Мамо! – сказала дівчинка – А ти віриш у сни?
- У які саме?
- …у всі…
- Сни – це всього лише гра уяви, змішана з переживаннями, нервами…
- А коли вони стають реальністю! Тоді ти віриш?
- Марія, ти про що? Тобі наснилося щось страшне?
- Ні!
- Чому ти не спиш?
- Не можу.
Ольга підійшла до дочки. Сіла поруч.
- Що сталось?
- Я знаю де Юзя…
- Я не розумію…
Двері в черговий раз стукнулись в стіну.
- Це ти виходила?
Марія кивнула головою.
- Мамо, чому ти мене не слухаєш?
Дзинь-дзинь – під вікном.
Ольга:
- Що це? – жінка встала. По той бік вікна немає нічого.
Дзинь-дзинь.
- Мамо!
- Що?
- Я знаю, що Михайло з лікарні повернеться вже не таким, як раніше.
- Не говори дурниць!
- Ти мені не віриш?
(пауза)
Ольга:
- Не видумуй!
- Тоді чому лікарі не поставили діагноз?
Вираз обличчя у жінки змінився:
- Звідки ти знаєш? ...
1.
Після тієї ночі коли Олена вийшла із дому і зникла на кілька днів по селі пішла чутка, що вона відьма. Хтось, мовляв, бачив її в Безодні. Саме там за повір’ями старожилів живе нечиста сила. Бачили її оголеною в Озері-Під-Вербою. Під тією самою вербою на якій протягом трьох останніх років вішались люди. Хто її там бачив ніхто не зізнається. Хоча важливим не те хто то був, а що та людина робила там у таку пізню годину.
Олена взагалі дивакувата жінка. Вона мало з ким у селі розмовляла. «Привіт!» - то привіт. «Здрасті!» - то здрасті. На глузування не відповідала, тільки знизувала плечима і загадково посміхалася.
СУБОТА
2.
(6:00)
Прохолодний травневий ранок сповивав туманом околицю заглядаючи своїми хвостами на городи крайніх двориків села. Півні відкукурікали свою досвітню панахиду… Микола та Олена вийшли з дому… потрібно було прибрати на кладовищі. Вони взяли з собою все необхідне і покрокували вздовж рідко насаджених дерев саду в сторону дороги яка вела на цвинтар. Йшли мовчки. Досвітні вогні пробивались з-за вершків дерев розрізаючи небо розтяжками світлих вогняних полосок.
Вдома залишився син, Міша.
Будинок скутаний тишею ще спав.
Годинник квапливо перебивав стрілки в сторону шостої нуль-нуль.
Крізь щілину кватирки в кімнату до хлопця проникав сквозняк… Він лягав поруч Михайла й сповивав його своїм прохолодним потоком. Огинаючи дугу стін, проходячи з кімнати в кімнату, крізь шпарини він піднімався до ляди. Горище ховалося в тінь. У ній щось жило… Воно занурювалось глибше і глибше в куток піддашка ніби лякаючись руху, що спричиняв протяг. Куток де Воно було наповнявся тривогою. Вона проникала вниз по глиняній стіні у кімнату де спав син Олени. Це відчуття проникало у його сон, розвіюючи теплоту вже минулої ночі…
Охололо…
…і сон повільно тікав з його очей…
…перевертаючись збоку на бік хлопцеві став...