ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2019

«У цьому році хліба в області буде достатньо»

Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА Економіка 841

Запевняє заступник голови облдержадміністрації, аналізуючи стан справ у сільському господарстві Хмельниччини

Праця та продукція селян потрібні в усі часи –  і у стабільні, і у «смутні». Про те, як живеться сьогодні сільгоспвиробникам і чи будемо ми з хлібом, розмовляємо із заступником голови облдержадміністрації Володимиром Кири- люком.
– Володимире Борисовичу, чи має село якусь підтримку від держави в період економічної кризи?
– Цього року майже не фінансуються програми, спрямовані на розвиток сільського господарства. В першому кварталі затримувалася виплата коштів, які держава заборгувала аграріям за минулий рік. Але, починаючи з квітня, борги  (24 мільйони гривень) аграріям повернули. І вже за цей рік отримали 5 мільйонів гривень. Хоча, це досить скромно.
– Торік в Україні виростили високий врожай. Чи відчули селяни якесь покращення у зв’язку з цим?
– Минулорічний врожай дозволив нам отримати чималі гроші. Якби не вони, ми б не мали за що провести весняні польові роботи, адже зі  130 тисяч гривень кредитів, які ми розраховували взяти, отримали лише 30 тисяч. А ми ж посіяли, виростили новий врожай, і, практично, витримали посівні площі на рівні минулого року.  Й збираємо новий врожай – за рахунок торішнього. Звісно, селяни не отримують достойної зарплати. Але у минулому році вони отримали в два з лишком раза більше коштів за паї. Тобто,  повернули борги попередніх років, підвищилася ставка орендної плати. Якщо за рік селяни області отримували близько сімдесяти мільйонів гривень за паї, то торік ця сума зросла до 160 мільйонів. Щоправда, хотілося б, щоб видавали її, здебільшого, грішми, а не натуроплатою. Однак, на мою думку, якби не кризові явища, то минулорічний врожай для селян був би добрим поштовхом до покращення справ у галузі.
– Які перспективи на цьогорічний врожай?
– Щороку вже з травня засоби масової інформації цікавляться  цим питанням, але я  прогнозувати не люблю. Хоча можу запевнити: хліба в області буде достатньо.  Ресурсів для випічки хліба, для круп, борошна нам вистачить. Звісно, такого валового збору, як у минулому році, не буде. По-перше, тоді були кращі природні умови. По-друге, цього року ми недоотримали мінімум 100 мільйонів гривень, які мали вкласти в рослинництво. А оскільки ми їх не вклали, то, зрозуміло, й віддачі не буде такої, якої б хотілося. Хоча, зараз озимого ячменю в області зібрали втричі більше, ніж на цю ж дату 2008 року. Врожайність теж не дуже відріз- няється – 32,5 центнера з гектара проти 35,4 минулого року.  Так само ріпак – 18,1 у цьому році, 18,9 – у минулому. Цукрових буряків  ми посіяли більше, але гірша густота. Проте, вага кореня і гички поки що йде з плюсом. З цих цифр зрозуміло, що врожай буде менший, хоча й не набагато, передумови для хорошого врожаю є.  Єдине – потрібно просити Всевишнього, щоб у період збору врожаю нас обминула стихія, щоб природа дала зібрати те, що виростили.
– Овочівництвом займатися невигідно?
– Справді, в області, може, знайдеться лише з десяток господарств, які вирощують овочі. Здебільшого, капусту, помідори, огірки нам привозять з Тернопільщини, Івано-Франківщини, Львівщини.  У нас потужно у цьому напрямку працює «Сварог», і має хороші показники врожайності: цибулі торік отримали по 60 тонн з гектара, капусти – по 80 тонн. Це європейські показники. Вони мають потужне холодильне обладнання, яке дозволяє зберігати продукцію і продавати її не лише в Україні, а й вивозити за кордон. Серйозно займаються овочівництвом  в Летаві  та Кугаївцях Чемеровецького району, є багато фермерів.
– Хмельниччина ще з початку минулого століття славилася своїми цукроварами. Однак, з кожним роком цукрових заводів стає  менше. Як вони працюватимуть цієї осені?
– Є проблеми з Волочиським заводом. Торік товариство «Астарта» взяло його в оренду, але там досить великі борги, і новий власник відмовляється працювати. Ми ведемо переговори з тернопільським товариством «Мрія» щодо купівлі цього підприємства. Якщо переговори завершаться позитивно, то завод, швидше за все, працюватиме. З іншими, які працювали торік, проблем немає. До того ж, плануємо запустити Старокостянтинівський. Але робота заводів залежить від ринку цукру. Якщо його знову завозитимуть з-за кордону, то невідомо, що буде з нашими підприємствами. Якщо ж економічна ситуація складатиметься позитивно, то, можливо, ще й запрацює Вишнівчицький завод, що на Чемеровеччині.
– А Городоцький?
– Поки що ні. Головне – не втратити це підприємство, зберегти на перспективу. Теперішній його власник займається нафтовим бізнесом. Це досить вигідно, з цукроварінням складніше.  Намагалися створити власну базу, але зрозуміли, що це потребує вкладення значних коштів, і при цьому є певні ризики. Думаю, що в перспективі  знайдеться власник, який захоче працювати в галузі цукроваріння.
Буваючи у селах, часто звертаєш увагу на сільськогосподарську техніку: більшість тракторів та комбайнів залишилися ще з радянських часів. Оновлення машинно-тракторного парку – доро ге задоволення?
– Звісно, хотілося б, щоб таке оновлення відбувалося швидше й в більшому обсязі, але нова сільськогосподарська техніка у наших селах з’являється, і ця тенденція досить позитивна. Ще років чотири тому на неї ми витрачали  30-40 мільйонів гривень, то через рік – вже  100 мільйонів, ще через рік – на 130, торік дійшли до майже 150 мільйонів гривень. Цього року, звичайно, таких цифр не досягнемо. Але, незважаючи на скруту, на непросту економічну ситуацію, аграрії купують техніку. Хоч це доволі дорого – комбайн імпортного виробництва коштує близько двох мільйонів гривень.
– Певно, лише великі сільгосп-підприємства можуть собі це дозволити. Держава  якимось чином допомагає купувати техніку?
– У минулі роки 30 відсотків від вартості відшкодовували. Щоправда, ця допомога стосувалася лише техніки вітчизняного виробництва.
– У порівнянні: імпортні і українські комбайни – наші програ ють?
– В деякій мірі. Багато  залежить ще й від того, у які руки потрапляє ця техніка. Звісно, в питаннях комфортності, надійності наші машини програють. Якщо порівнювати ціну, якість  роботи, ефективність, то вітчизняна техніка має навіть перевагу: легше вирішувати питання із запчастинами, сервісом. Але потужні господарства, які мають десять і більше гектарів землі, там потрібна імпортна техніка, бо вона продуктивніша, комфортніша для механізаторів. Імпортна техніка за невеликий проміжок часу виконує великий обсяг робіт і дає заробляти.  Тому питання з виробником техніки кожен вирішує сам. Наприклад, у Летаві купують лише вітчизняну, бо керівник налаштований патріотично й підтримує власного виробника.
– Чи не вигідніше створити щось на зразок колишніх машинно-тракторних станцій?
– Спроби створити такі організації були не так давно. Але чомусь ця справа не прижилася. Напевно, доцільніше в сільських громадах створювати комунальні підприємства, які б надавали послуги населенню. А для сільсько- господарських підприємств такі послуги надають приватні під- приємства. Й справді, деякі господарства наймають техніку. Тому МТС важко було б конкурувати з підприємцями.
– Сьогодні у владних кулуарах чути думку про те, що господарювати краще великими господарствами, потрібно об’єднуватися.
– Все залежить від людей. Щоб об’єднуватися, потрібно розуміти один одного. У світі ж всі, як правило, об’єднуються. Разом завжди легше виживати. Особливо селянам. Хтось має одну техніку, хтось – іншу, об’єднавшись, можна її сконцентрувати, зробити більше роботи і мати, зрозуміло, більший прибуток. Практика підказує, що найоптимальніше працюватиме господарство, яке обробляє три-п’ять  тисяч гектарів.  А якщо сюди додати ще й тваринництво, то господарство працюватиме стабільно. Але, на мою думку, в аграрному бізнесі для всіх має бути місце.
 .

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую